ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07.12.2010 р.

N 35/225

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Овечкіна В. Е., суддів - Чернова Є. В., Цвігун В. Л. (за участю представників: позивача - Білак Я. Ю., відповідача - Кобзар О. В., третьої особи - Захарченко Ю. О.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Сантанна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 у справі N 35/225 за позовом ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком" до ТОВ "Сантанна" (третя особа - ПАТ "Сведбанк Інвест") про визнання права власності на нежилі приміщення встановив:

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.08.2010 (судді: Літвінова М. Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 (судді: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Вербицька О. В.) позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ТОВ "Сантанна" в поданій касаційній скарзі просить та постанову скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 16, 213, 328, 331, 392, 875, 876 ЦК України та ст. 34 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що рішенням господарського суду визнано право власності на незавершений будівництвом об'єкт, який не введений в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому порядку, в той час як за умовами договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р. позивач вправі був вимагати від відповідача передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі та визнання права власності на них лише після введення будинку в експлуатацію у встановленому порядку.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

15.12.2000 р. між ЗАТ "Авіаком" (Сторона-2) та ТОВ "Сантанна" (Сторона-1) укладено договір N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна (далі - договір).

Згідно умов даного договору ЗАТ "Авіаком" зобов'язався здійснити пайову участь у будівництві жилого будинку N 12 по вул. Старонаводницькій, 2-20 в м. Києві ("Царське село"), який надалі за текстом цього договору називатиметься "Будинок N 12", а ТОВ "Сантанна", в свою чергу, зобов'язався у порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність ЗАТ "Авіаком" офісне приміщення, зазначене в п. 1.3 цього договору та підземні гаражі, зазначені в п. 1.4 цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили ціну договору, яка становить 1465664 грн. (в т. ч. ПДВ) за ціною 4240,31 грн. за 1 кв. м загальної площі, яку Сторона-2 перераховує на користь Сторони-1 у повному обсязі не пізніше 22 лютого 2001 року.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що під офісним приміщенням, яке Сторона-1 зобов'язалася передати Стороні-2 у власність, сторони розуміють офісне приміщення загальною площею 345,65 кв. м, яке знаходитиметься на 1-му поверсі секції "А" Будинку N 12. План розміщення офісного приміщення наведено в схемі, що складається та підписується сторонами і є невід'ємною частиною цього договору.

Як зазначено в п. 3.1.3, Сторона-1 зобов'язується забезпечити своєчасне введення Будинку N 12 в експлуатацію, складання та підписання акта державної комісії про прийняття Будинку N 12 і введення його в експлуатацію.

Також п. 3.1.5 договору передбачено, що в будь-якому випадку Сторона-1 зобов'язана передати у власність Стороні-2 офісне приміщення не пізніше тридцяти днів після дати, зазначеної в пункті 4.4 цього договору.

У відповідності до п. 4.4 договору Сторона-1 зобов'язана забезпечити введення Будинку N 12 в експлуатацію не пізніше 1 грудня 2001 року.

16.09.2002 р. між сторонами підписано додаткову угоду N 1 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р., у відповідності до якої внесено зміни у п. 4.4 договору N 17/2 від 15.12.2000 р. про пайову участь у будівництві жилого будинку, а саме подовжено строк введення Будинку N 12 в експлуатацію, а саме, не пізніше 1 травня 2003 року.

Додатковою угодою від 24.03.2003 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р. внесено зміни до п. 4.4 Договору, а саме сторонами подовжено строк введення в експлуатацію Будинку N 12 до 31.08.2003 р.

Також в матеріалах справи наявна Додаткова угода N 2 від 31.04.2003 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р., якою визначено новий строк введення в експлуатацію Будинку N 12 - не пізніше 31.12.2004 р., а також внесено відповідні зміни до п. 3.1.5 договору N 17/2 від 15.12.2000 р., відповідно до яких відповідач зобов'язався не пізніше 30 днів від дати, зазначеної у п. 4.4 договору, передати у власність позивачу офісні приміщення.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.11.2004 р. між сторонами укладено додаткову угоду N 1 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р., якою внесено відповідні зміни до договору N 17/2 від 15.12.2000 р., а саме: "п. 1.3 Під офісним приміщенням, яке Сторона-1 зобов'язана передати у власність Стороні-2 згідно з цим Договором та яке далі у тексті цього Договору називатиметься "Офісне приміщення", Сторони розуміють 345,65 кв. м, яке знаходитиметься на 2 (другому) поверсі в осях 1-8 адміністративного будинку по вулиці Старонаводницькій, 2-20 (ж/б N 12) в місті Києві, який далі у тексті цього Договору називатиметься "Адміністративний Будинок", а також продовжено строк введення в експлуатацію до 31.12.2005 р.

Також додатковою угодою N 2 від 30.12.2005 р. внесено зміни до п. 4.4 договору N 17/2 від 15.12.2000 р. та продовжено строк введення в експлуатацію Адміністративного Будинку до 01.09.2006 р. Даною додатковою угодою внесено зміни до п. 1.3 договору N 17/2 від 15.12.2000 р., а саме сторони погодили, що під офісними приміщеннями, яке Сторона-1 зобов'язана передати у власність Стороні-2, сторони розуміють офісне приміщення загальною площею 524,1 кв. м, яке знаходиться на другому поверсі в осях 1-8 адміністративного будинку по вул. Старонаводницькій, 2-20 (ж/б N 12) в місті Києві.

Також, судом встановлено, що відповідно до додаткової угоди від 20.09.2004 Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міськдержадміністрації будинку N 12 по вул. Старонаводницькій, 2-20 у м. Києві присвоєно поштову адресу: "вул. Старонаводницька,4-в".

Позивачем належним чином відповідно до п. 2.1 договору виконано зобов'язання по сплаті відповідачу всієї суми договору (1465664 грн.), що підтверджується наданими позивачем доказами, а саме банківськими виписками, що, в свою чергу, відповідачем не заперечується.

Пунктом 3.1.5 договору передбачено, що в будь-якому випадку Сторона-1 зобов'язана передати у власність Стороні-2 офісне приміщення не пізніше тридцяти днів після дати, зазначеної в пункті 4.4 цього Договору.

У відповідності до п. 4.4 договору (в первісній редакції від 15.12.2000 р.) Сторона-1 зобов'язана забезпечити введення Будинку N 12 в експлуатацію не пізніше 1 грудня 2001 року.

Однак, згідно з останніми змінами, внесеними до договору N 17/2 від 15.12.2000 р. додатковою угодою N 2 від 30.12.2005, сторонами встановлено кінцевий (граничний) строк введення в експлуатацію адмінбудинку по вул. Старонаводницькій, 4-в - до 01.09.2006 р.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата об'єкта фінансування була здійснена в строки, встановлені договором, та в повному обсязі. Однак, відповідач зі своєї сторони не виконав вчасно свого зобов'язання щодо введення об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до ст. 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник (позивач), якщо інше не передбачено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 889 ЦК України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Стаття 328 ЦК України визначає правочин підставою набуття права власності.

Як вбачається з листа КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" N 29755 (И-2010) від 26.07.2010, останнім було проведено технічну інвентаризацію об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, будівля літ. "А1" по вул. Старонаводницькій, 4-в.

Згідно з додатковою угодою N 2 від 30.12.2005 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р. про пайову участь у будівництві позивачем здійснено фінансування офісних приміщень загальною площею 524,1 кв. м.

Крім того, згідно з кредитним договором N 642 від 29.07.2008, укладеним між відповідачем - ТОВ "Сантанна" (Позичальник) та третьою особою - ПАТ "Сведбанк Інвест" (Банк), Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає Позичальнику кредит в гривні на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток N 1 до Договору), сплатити проценти за користування ними та виконати свої зобов'язання, передбачені Договором. Строк дії кредитної лінії визначений п. 1.3 Договору - з 29 липня 2008 р. по 28 липня 2011 р. У відповідності до п. 1.5 Договору, цільове призначення кредиту: фінансування будівництва житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Драгомирова, 4-б.

Згідно з п. 5.1.6 Кредитного договору N 642 від 29.07.2008 наступною іпотекою майнових прав вимоги отримання у власність нежитлових приміщень 1 - 6 поверхів загальною площею 3062,65 кв. м та парко-місць у кількості 22 машиномісця загальною площею 686,40 кв. м (корисною площею 662,42 кв. м), розташованих у підвальній частині будівлі, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 4-В, та належать на праві власності ТОВ "САНТАННА" за договором інвестування та будівництва об'єкта нерухомості від 22.09.2004 р., укладеного між ТОВ "САНТАННА" та КП "Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації по обслуговуванню іноземних представництв", за договором іпотеки, що укладається між Банком та ТОВ "САНТАННА".

З вищевикладеного суд дійшов до висновку про те, що відповідачем в порушення умов договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р. було укладено кредитний договір N 642 від 29.07.2004, яким третій особі -ПАТ "Сведбанк Інвест" надано право на отримання у власність офісних приміщень, які не належать відповідачу на праві власності. Ані відповідачем, ані третьою особою у справі не доведено того факту, що спірні приміщення належали, належать або будуть належати у майбутньому ТОВ "Сантанна" на праві власності.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За таких обставин, суд вважає, що у позивача виникло право власності на офісні приміщення на підставі укладеного Договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р.

Колегія погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі підрядником є замовник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 3.1.5 укладеного між сторонами договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р. відповідач зобов'язався не пізніше 30-ти днів з моменту складання та підписання акта державної комісії про прийняття Будинку N 12 і введення його в експлуатацію передати у власність Стороні-2 офісне приміщення та гаражі. В будь-якому випадку Сторона-1 (ТОВ "Сантанна") зобов'язана передати у власність Стороні-2 (ТОВ "АК "Авіаком") офісне приміщення не пізніше тридцяти днів після дати, зазначеної в пункті 4.4 цього договору.

В свою чергу, останньою наявною у справі додатковою угодою N 2 від 30.12.2005 до договору N 17/2 від 15.12.2000 р. в п. 4.4 цього договору встановлено граничний строк введення в експлуатацію адмінбудинку по вул. Старонаводницькій, 4-в - до 01.09.2006 р., у зв'язку з чим відповідач, в будь-якому випадку (тобто незалежно від обставин введення Будинку N 12 в експлуатацію), повинен був виконати свої зобов'язання щодо передачі позивачу збудованих за власні кошти останнього спірних офісних приміщень не пізніше 01.10.2006 р.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст. ст. 334, 530, 876 ЦК України та п. п. 3.1.5, 4.4 договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р. (в редакції додаткової угоди N 2 від 30.12.2005) за умов належного виконання ТОВ "Сантанна" своїх зобов'язань право власності позивача на спірні нежилі приміщення мало виникнути не пізніше 01.10.2006 р. Відтак, з огляду на невиконання відповідачем договірного обов'язку, з цього часу у ТОВ "АК "Авіаком" виникло право вимагати захисту свого права власності у судовому порядку.

Як достеменно встановлено судами та не спростовано скаржником, позивачем (замовником) свої договірні зобов'язання по фінансуванню об'єкта будівництва виконано в повному обсязі та у встановлений термін, проте, відповідач свої зустрічні зобов'язання по передачі офісних приміщень у власність позивачу досі не виконав. Натомість, в порушення умов договору та прав позивача заявник передав третій особі (ПАТ "Сведбанк Інвест") право на отримання у власність спірних офісних приміщень (в якості предмета договору іпотеки), які не належать відповідачу на праві власності.

Колегія відхиляє доводи скаржника про те, що за умовами договору N 17/2 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна від 15.12.2000 р. позивач вправі був вимагати від відповідача передачі офісних приміщень за актом приймання-передачі та визнання права власності на них лише після введення будинку в експлуатацію у встановленому порядку, з огляду на наступне.

Вказані твердження заявника по суті зводяться до посилань на невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, однак, згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права власності на майно, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, вибір способу захисту цивільних прав (визнання права власності на майно чи примусове виконання обов'язку в натурі) є правом позивача, не обмеженим законом.

В даному ж випадку дії відповідача щодо непередачі спірних офісних приміщень у власність позивача в установлений договором строк та передачі прав на них третій особі переконливо свідчать про невизнання відповідачем права власності ТОВ "АК "Авіаком" на нежилі приміщення та навіть зловживання ТОВ "Сантанна" своїми правами з наміром завдати шкоди особі, за кошти якої збудовані ці приміщення, що є недопустимим (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

При цьому, колегія враховує, що згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. ч. 2 - 5 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Таким чином, норми ч. ч. 2 - 5 ст. 13 ЦК України не наділяють суд повноваженнями відмовляти в позові з тих лише підстав, що позивач звернувся з позовом про визнання права власності на майно, набуте за договором, але міг би звернутися і з позовом про спонукання контрагента виконати договірне зобов'язання в натурі (передати спірне майно тощо).

Касаційна інстанція також не приймає до уваги посилання скаржника на неправильне визначення судом укладеного між сторонами договору N 17/2 від 15.12.2000 р. в якості договору будівельного підряду, оскільки, по-перше, згідно імперативних вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

По-друге, такі заперечення заявника по суті є посиланням на недоведеність фактичних обставин справи, проте, згідно імперативних приписів ч. 2 ст. 111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 у справі N 35/225 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Сантанна" - без задоволення.

 

Головуючий, суддя

В. Овечкін

Судді:

Є. Чернов

 

В. Цвігун

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали