Додаткова копія: Про визнання права власності на нежитлове приміщення

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

10.04.2018 р.

Справа N 910/25314/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М., секретар судового засідання - Овчарик В. М., за участю представників: позивача - не з'явилися, відповідача - не з'явилися, третьої особи - С. О. О. (адвокат), розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (головуючий - Тарасенко К. В., судді: Іоннікова І. А., Тищенко О. В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - дочірнє підприємство "Центр самоосвіти "Технопроф" про визнання права власності на нежитлове приміщення, встановив:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариства "Піреус Банк МКБ" (далі - ПАТ "Піреус Банк МКБ", Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" (далі - ТОВ "Укрконтракт") про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 531,6 кв. м (далі - спірне нежитлове приміщення), розташоване на 13 поверсі адміністративно-господарської будівлі за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35 згідно з планом, що є додатком N 1 до договору пайової участі у фінансуванні будівництва від 12.02.2008 N 110/1/Укс (далі - договір пайової участі N 110/1/Укс), з посиланням на статтю 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 4, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Позовна заява обґрунтовується тим, що Банк як правонаступник позичальника (Горошка Р. П.) за договором пайової участі N 110/1/Укс, що підтверджується додатковою угодою N 2 від 15.07.2008 до цього договору, договором застави N 3Ф/08-19/1/КД від 15.07.2008 та договором уступки права вимоги під відкладальною умовою N У/08-19/Ф/КД від 15.07.2008, профінансував будівництво об'єкта інвестування повністю та набув право власності на нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 (Марченко О. В. - головуючий, судді: Любченко М. О., Нечай О. В.) позов задоволено повністю.

Рішення мотивоване тими обставинами, що Банком у повному обсязі виконано зобов'язання з фінансування об'єкта інвестування за договором пайової участі N 110/1/Укс та 12.12.2013 прийнято у власність майнові права на спірне нежитлове приміщення, а рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2006 у справі N 4/251 зобов'язано комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за ТОВ "Укрконтракт" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - побутовий корпус, розташований за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017, прийнятою за результатами розгляду апеляційної скарги дочірнього підприємства "Центр самоосвіти "Технопроф" (далі - ДП "Центр самоосвіти "Технопроф"), рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Постанова апеляційного суду мотивована посиланням на статті 16, 328, 331, 334, 392, 627 ЦК, статті 4, 7, 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статтю 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон N 3038-VI), статті 2, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 33, 34, 35, 101 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)), з урахуванням яких суд дійшов висновку про те, що за умовами договору пайової участі N 110/1/Укс право власності на спірне нежитлове приміщення у позивача виникає з моменту передання йому відповідачем відповідної частини об'єкта будівництва після завершення його будівництва за актом приймання-передачі об'єкта фінансування, тоді як Банком не доведено належними доказами факту створення об'єкта нерухомості шляхом його будівництва та прийняття в експлуатацію адміністративно-господарської будівлі по вул. Світлицького, 35 у м. Києві, а також факту передачі його частини позивачу за актом приймання-передачі в установленому договором порядку. При цьому, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві не надавались та не реєструвались дозволи на виконання будівельних робіт та інші документи дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних робіт з будівництва спірного об'єкту, що свідчить про відсутність підстав для набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно в установленому умовами договору та законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із зазначеною постановою, 13.11.2017 ПАТ "Піреус Банк МКБ" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову скасувати та залишити в силі рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається лише на порушення судом апеляційної інстанції норми процесуального права, а саме статті 93 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на необґрунтованості поновленні третій особі строку на апеляційне оскарження рішення майже через 3 роки після його прийняття, що суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.08.2017 у справі N 6-577цс17 (Постанова N 2-799/09, 6-577цс17). Крім того, в апеляційній скарзі, ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 та оскаржуваній постанові не наведено доводів про те, яким чином суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки третьої особи і які її права були порушені.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з тих мотивів, що висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06.07.2016 по справі N 3-576гс16. Натомість правова позиція Верховного Суду України, наведена у постанові від 16.08.2017 у справі N 6-577цс17 (Постанова N 2-799/09, 6-577цс17), на яку посилається Банк, не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки в ній зазначається про недопустимість поновлення строку на апеляційне оскарження за умов відсутності наведення жодних на те причин судом апеляційної інстанції та за умови участі скаржника у судовому засіданні під час проголошення рішення суду першої інстанції, однак, представники ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" не брали участі при прийнятті рішення від 04.08.2014, а апеляційний суд в ухвалі від 17.07.2017 навів підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 12.02.2008 між ТОВ "Укрконтракт" (підприємство) та Г. Р. П. (сторона) укладено договір пайової участі N 110/1/Укс, за умовами якого:

- сторона надає підприємству грошові кошти в порядку своєї пайової участі в будівництві адміністративно-господарської будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35 (об'єкт будівництва), у встановленому Договором розмірі і порядку, а підприємство використовує надані стороною грошові кошти для будівництва об'єкта будівництва і передає стороні після завершення будівництва частину об'єкта будівництва - нежитлове приміщення, визначене пунктом 1.2 Договору (об'єкт фінансування) (пункт 1.1 договору пайової участі N 110/1/Укс);

- об'єкт фінансування, що підлягає передачі стороні в порядку та на умовах Договору після завершення будівництва, має загальну площа 531,6 кв. м, розташовуватиметься на 13 поверсі адреса: м. Київ, вул. Світлицького, 35 (пункт 1.2 договору пайової участі N 110/1/Укс);

- загальна вартість об'єкта фінансування на день укладення Договору складає 5794440 грн., в тому числі ПДВ 965740 грн. (пункт 2.3 договору пайової участі N 110/1/Укс);

- збудований об'єкт фінансування підприємство передає стороні на підставі акта приймання-передачі об'єкта фінансування (пункт 2.7 договору пайової участі N 110/1/Укс).

14.03.2008 Відкритим акціонерним товариством "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ" та Г. Р. П. (позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого Банк відкриває позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 850000 доларів США (кредит) терміном з 14.03.2008 по 15.03.2010 із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом згідно з вимогами пунктів 3.1 та 3.2 кредитного договору за умови виконання пункту 4.1 кредитного договору, що може бути відкликана Банком за умови невиконання позичальником пункту 5.1 кредитного договору. Кредитні кошти надаються позичальнику в готівковій формі на поточні потреби (пункт 1.1 кредитного договору).

15.07.2008 між ПАТ "Піреус Банк МКБ" (заставодержатель) та Г. Р. П. (позичальник) укладено договір застави, за умовами пункту 1.2 якого в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 14.03.2008 заставодавець передає в заставу заставодержателю всі свої майнові права у повному обсязі на отримання нежитлового приміщення загальною площею 531,6 кв. м, розташованого на 13 поверсі нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35 (об'єкт будівництва), за договором та додатковими угодами до нього (предмет застави), в порядку та на умовах, викладених у договорі застави та додаткових угодах до нього.

Цього ж дня між Г. Р. П. (позичальник) та ПАТ "Піреус Банк МКБ" (заставодержатель) укладено договір уступки права вимоги під відкладальною умовою N У/08-19/Ф/КД (далі - договір уступки), за умовами пунктів 1.1, 1.3, 1.4 якого позичальник, а Банк набуває право вимоги, належне позичальнику у відповідності з договором, укладеним ТОВ "Укрконтракт" та Г. Р. П. на об'єкт фінансування, а саме спірне нежитлове приміщення. За договором уступки Банк одержує право замість позичальника прийняти від підприємства за актом приймання-передачі об'єкт фінансування та надати у відповідні державні органи документи на одержання свідоцтв про право власності у відповідності до договору уступки. Договір уступки укладений під відкладальною умовою тих обставин, що: Банк набуває право звернення стягнення на предмет застави відповідно до умов договору застави та/або кредитного договору.

ПАТ "Піреус Банк МКБ" листом від 18.10.2013 N 1832/10-III повідомив Г. Р. П. про те, що у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позивач зверне стягнення на предмет застави шляхом прийняття у власність майнових прав в порядку уступки права вимоги за договором пайової участі N 110/1/Укс.

ПАТ "Піреус Банк МКБ", який є правонаступником позичальника за договором пайової участі N 110/1/Укс, виконав зобов'язання та здійснив фінансування будівництва нежитлового приміщення загальною площею 531,6 кв. м, розташованого на 13 поверсі нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 24.04.2008 N 64 на суму 5794440 грн. та довідкою від 24.04.2008 про інвестування в 100 % загальної площі об'єкта фінансування за цим договором.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної Торгової Палати від 09.01.2006 у справі N 03/2005 визнано за ТОВ "Укрконтракт" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - побутовий корпус, розташований за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2006 у справі N 4/251 зобов'язано комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за ТОВ "Укрконтракт" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - побутовий корпус, розташований за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35.

Судами також встановлено, що рішення про прийняття Банком зазначених майнових прав у власність було оформлено протоколом засідання правління ПАТ "Піреус Банк МКБ" від 12.12.2013 N 74/12-К.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог, обумовлену тим, що будівництво адміністративно-господарської будівлі по вул. Світлицького, 35 у м. Києві не завершено та її в експлуатацію у встановленому порядку не прийнято, внаслідок чого зобов'язальні правовідносини між сторонами у справі не припинилися виконанням та набуттям у зв'язку з цим Банком права власності на спірне нерухоме майно, а судове рішення не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

За приписами частини 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Згідно зі статтею 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, а відтак при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об'єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Момент набуття права власності за договором визначений у статті 334 ЦК, згідно з частинами 1 та 4 якої право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

При цьому частиною 2 статті 331 ЦК, яка регулює набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частинами 2 (Закон N 3038-VI), 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон N 3038-VI) передбачено, що суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів; проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону (Закон N 3038-VI), її експертизи; 3)затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

У відповідності зі статтями 2, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Оскільки договором пайової участі передбачено передачу відповідачем позивачу певної частини об'єкта будівництва після завершення його будівництва за актом приймання-передачі об'єкта фінансування, то право власності на спірний об'єкт у позивача виникає лише після завершення будівництва об'єкту, введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, фактичної передачі його пайовику та державної реєстрації за ним права власності.

Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено та скаржником навіть не заперечується той факт, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві не надавалися та не реєструвалися дозволи на виконання будівельних робіт та інші документи дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних робіт з будівництва адміністративно-господарської будівлі на вул. Світлицького, 35 у м. Києві, та об'єкт за вказаною адресою в експлуатацію не приймався.

Отже, на момент вирішення даного спору позивач у встановленому законом порядку не набув право власності на спірне нежитлове приміщення, оскільки факт створення відповідного об'єкту нерухомості шляхом завершення його будівництва та прийняття в експлуатацію в установленому законом порядку, а також передання Банку за актом приймання-передачі нежитлового приміщення в цьому об'єкті не доведено.

Оскільки зобов'язальні правовідносини між сторонами, які виникли за договором пайової участі N 110/1/Укс, договором застави майнових прав N 3Ф/08-19/1/КД від 15.07.2008 та договором уступки права вимоги під відкладальною умовою N У/08-19/Ф/КД від 15.07.2008, не припинилися виконанням та набуттям у зв'язку з цим позивачем права власності на конкретне нерухоме майно, а судове рішення не може підміняти собою правовстановлюючих документів, касаційна інстанція вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність законних підстав для визнання за Банком права власності на спірне нежитлове приміщення, адже такий спосіб судового захисту може бути застосований лише стосовно особи, яка вже є власником, та щодо об'єкта нерухомості, введеного в експлуатацію.

Колегія суддів враховує, що зазначений висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 по справі N 3-576гс16, в якій зокрема, вказано, що до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК).

Крім того, відповідно до статей 177, 190 ЦК об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 по справі N 6-168-цс12 (Постанова N 6-168цс12) зазначено про те, що майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами, а тому майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Колегія суддів зауважує, що за умов невведення у встановленому порядку в експлуатацію будівлі, в якій розташоване проінвестоване Банком нежитлове приміщення, позовні вимоги Банку є передчасними, оскільки ґрунтуються на помилковому ототожненні належних йому майнових прав на об'єкт інвестування та права власності не конкретне нерухоме майно, створене в результаті будівництва нежитлової будівлі за договором пайової участі у фінансуванні будівництва.

З урахуванням положень статей 177, 190, 331, 334, 392 ЦК та статей 4, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю порушення прав Банку як власника нерухомого майна.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Відповідно до частини 1 статті 91 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Таким чином, за змістом цієї статті обґрунтовувати порушення своїх прав при поданні апеляційної скарги мають не треті особи без самостійних вимог на предмет спору (стаття 27 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)), а саме особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

У зв'язку з цим, касаційна інстанція відхиляє як такі, що суперечать приписам частини 1 статті 91 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), аргументи скаржника про те, що в апеляційній скарзі, ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 та оскаржуваній постанові не наведено доводів про те, яким чином суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки третьої особи і які її права були порушені, оскільки вказані аргументи ґрунтуються на помилковому ототожненні позивачем процесуального статусу третіх осіб та інших осіб, прав та обов'язків яких може стосуватися рішення місцевого господарського суду. Водночас ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2014 ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" було залучено до участі у справі N 910/25314/13 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача з огляду на те, що ТОВ "Укрконтракт" уклало з ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" договір комісії від 27.01.2010 N 18 з метою виготовлення документів про право власності на спірне нежитлове приміщення, тому рішення у цій справі може вплинути на права або обов'язки цієї особи.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норми статті 93 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) шляхом необґрунтованого, на думку Банку, поновленні третій особі строку на апеляційне оскарження рішення майже через 3 роки після його прийняття, що суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.08.2017 у справі N 6-577цс17 (Постанова N 2-799/09, 6-577цс17), оскільки, по-перше, зазначені заперечення зводяться передусім до необхідності надання правової оцінки на предмет законності винесення Київським апеляційним господарським судом ухвали від 17.07.2017 про прийняття до провадження апеляційної скарги ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, тоді як за змістом статей 53, 98, 106, 11113 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), так і за змістом пункту 3 частини 1 статті 287 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) зазначена ухвала не підлягає касаційному оскарженню.

По-друге, процесуальним законом, чинним на час винесення ухвали від 17.07.2017, не було встановлено присічного річного строку для подання апеляційної скарги учасниками господарського процесу, за винятком скарг, поданих прокурором, органом державної влади або органом місцевого самоврядування (частина 2 статті 93 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами третьої особи про те, що правова позиція Верховного Суду України, наведена у постанові від 16.08.2017 у справі N 6-577цс17 (Постанова N 2-799/09, 6-577цс17), на яку посилається Банк в обґрунтування своїх заперечень, не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки в ній зазначається про недопустимість поновлення строку на апеляційне оскарження за умов відсутності наведення жодних на те причин судом апеляційної інстанції та за умови участі скаржника (апелянта) у судовому засіданні під час проголошення рішення суду першої інстанції, однак, представники ДП "Центр самоосвіти "Технопроф" не брали участі при прийнятті рішення від 04.08.2014, в той час як апеляційним судом в ухвалі від 17.07.2017 наведено підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю порушення майнових прав Банку, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статті 16, 328, 331, 334, 392, 627 ЦК, статті 4, 7, 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність", стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон N 3038-VI), статті 2, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") та без порушення норм процесуального права (статті 33, 43, 101, 11128 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі N 910/25314/13 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий, суддя

Ю. Я. Чумак

Судді:

Т. Б. Дроботова

 

К. М. Пільков




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали