ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Берднік І. С., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 вересня 2010 року у справі N 12-22/382-07-8932 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Файн" до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", Управління земельних ресурсів у м. Одесі, за участю прокурора м. Одеси, про визнання права власності, зобов'язання зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити необхідні дії, встановив:

У грудні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Файн" (далі - ТОВ "Файн") звернулося до суду із позовом до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", Управління земельних ресурсів у м. Одесі, в якому з урахуванням уточнень просило:

- визнати таким, що відбувся між ТОВ "Файн" та Одеською міською радою, правочин з придбання земельної ділянки площею 7 га, розташованої в м. Одесі по вул. Дача Ковалевського, 89, з цільовим призначенням - будівництво та експлуатація будинків відпочинку,

- визнати за ТОВ "Файн" право власності на зазначену земельну ділянку, яке посвідчено державним актом серії ЯД N 951875 від 24 березня 2008 року,

- визнати правомірним отримання ТОВ "Файн" вищезазначеного державного акта на право власності на спірну земельну ділянку,

- визнати правомірним отримання Одеською міською радою від ТОВ "Файн" грошової суми, еквівалентної експертній грошовій оцінці спірної земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до вимог статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до позивача у зв'язку з придбанням за договором купівлі-продажу 14 нежитлових будівель, розташованих на вказаній земельній ділянці, перейшло право власності на цю земельну ділянку, за яку він протягом 2008 року перерахував на рахунок відповідача суму експертної грошової оцінки земельної ділянки та на яку йому відповідачем видано державний акт про право власності на землю.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 квітня 2009 року позовні вимоги ТОВ "Файн" задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 9 вересня 2010 року скасував постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2010 року, а рішення господарського суду Одеської області від 21 квітня 2009 року залишив у силі.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 вересня 2010 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Генеральний прокурор України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, просив скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви Генеральний прокурор України долучив копії постанов Вищого господарського суду України: від 22 червня 2011 року в справі N 5002-21/5387.1-2010(2-7/6215-2009), від 30 березня 2010 року в справі N 36/225, від 25 травня 2010 року в справі N 25/185-09, від 1 червня 2010 року в справі N 02/178-11а(6/53-11а(1/43-20/20А (Постанова N 02/178-11а(6/53-11а(1/43-20/20А))), а також постанову Верховного Суду України від 10 лютого 2009 року в справі N 15/656-07, у яких, на його думку, має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 16 вересня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження зазначену справу для перегляду Верховним Судом України оскаржуваної постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що згідно з витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно ТОВ "Файн" є власником нежитлових споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 89/2 - 89/15, які він придбав на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2003 року N 66.

Маючи намір реконструювати вказане нерухоме майно з метою створення на території м. Одеси бази відпочинку з будівництвом під'їзних доріг та інфраструктурою, позивач розробив проект реконструкції бази відпочинку з розширенням.

ТОВ "Файн" неодноразово зверталося до Одеської міської ради із заявами про передачу земельної ділянки площею 7 га, розташованої в м. Одесі по вул. Дача Ковалевського, 89, йому у власність, але ці заяви залишилися без правового реагування зі сторони відповідача.

Як визначено статтею 120 ЗК України в редакції, яку було застосовано судом касаційної інстанції до спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 377 ЦК України (в редакції на той же час) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача споруди переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

На земельну ділянку, що перевищує визначені статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України розміри, право власності виникає на загальних підставах та у порядку, визначених чинним законодавством.

Порядок передачі у власність юридичним особам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності передбачений статтею 116 ЗК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Таким чином, виникнення права власності на об'єкти нерухомості не є безумовною підставою для автоматичного укладення угоди щодо земельної ділянки. Обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2010 року та залишаючи без змін рішення господарського суду Одеської області від 21 квітня 2009 року про задоволення пред'явлених позовних вимог, виходив з того, що до позивача як до особи, яка придбала нежитлові будівлі по вул. Дача Ковалевського, 89/2 - 89/15 у м. Одесі, на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України перейшло право власності на спірну земельну ділянку.

При цьому Вищий господарський суд України не врахував те, що необхідного для укладення правочину волевиявлення Одеської міської ради про передачу у власність позивачу спірної земельної ділянки не було, а дії сторін щодо перерахування ТОВ "Файн" на рахунок Одеської міської ради протягом листопада - грудня 2008 року (платіжні доручення від 21 листопада 2008 року N 62, від 4 грудня 2008 року N 68 та від 5 грудня 2008 року N 69) суми експертної грошової оцінки цієї земельної ділянки та щодо видачі позивачу державного акта на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯД N 951875 від 24 березня 2008 року були вчинені в порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 21 грудня 2007 року в даній справі, яке було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2009 року.

З урахуванням наведеного заява Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 9 вересня 2010 року у справі N 12-22/382-07-8932 як така, що суперечить наведеним вимогам закону та висновку касаційного суду у справі N 5002-21/5387.1-2010(2-7/6215-2009), - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 9 вересня 2010 року у справі N 12-22/382-07-8932 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

І. С. Берднік

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали