ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.03.2010 р.

N 10/77/07

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий, суддя - Могил С. К., судді: Капацин Н. В., Самусенко С. С. розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 30 січня 2007 року у справі N 10/77/07 господарського суду Запорізької області за позовом ТОВ "Мелітопольпобутгаз" до комунального підприємства "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності та спонукання провести державну реєстрацію.

В судове засідання представники сторін не з'явились.

Встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30 січня 2007 року у повному обсязі задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольпобутгаз" до комунального підприємства "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна та зобов'язання відповідача зареєструвати право власності, внести відповідні зміни в технічну документацію.

Не погоджуючись з прийнятим у даній справі рішенням, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України звернулась Мелітопольська міська рада. У касаційній скарзі, посилаючись на те, що справу розглянуто господарським судом без залучення належного відповідача, а також без дослідження всіх необхідних для правильного вирішення спору обставин, скаржник просив суд залучити до участі у справі Мелітопольську міську раду, рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та дослідивши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги Мелітопольської міської ради зважаючи на наступне.

Як встановлено судом, позивач користується земельною ділянкою загальною площею 6628,2 кв. м по вул. Шмідта, 65 в м. Мелітополі на підставі договору оренди від 13 жовтня 2006 року, укладеного з Мелітопольською міською радою у відповідності з рішенням останньої від 22 вересня 2006 року N 1/7. На переданій в оренду земельній ділянці був розташований об'єкт нерухомого майна - незакінчене будівництвом модульного овочесховища.

Судом також встановлено, що позивач самочинно та за свій рахунок для обслуговування модульного овочесховища збудував будівлю "А-1" фундамент: залізобетонні блоки, стіни з цегли, покриття: залізобетонні плити, покриття АЦВ листи, розміром 3,50 х 4,74 м, загальною площею 12,7 м. кв. Вартість самочинно збудованої будівлі згідно запису в акті Мелітопольського міжміського бюро технічної інвентаризації N 1313 від 2 листопада 2006 року становить 7516 грн.

Підставою позовних вимог у даній справі є та обставина, що КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" відмовило позивачу в реєстрації права власності на нерухоме майно у зв'язку з тим, що позивач не надав правовстановлюючі документи та рішення про присвоєння адреси самовільно побудованій нежитловій будівлі.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий суд виходив з положень ст. 392 ЦК України, якою встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Спираючись на ч. 1 ст. 182 ЦК України, згідно з якою право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова позивачу в проведенні реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості свідчить про оспорювання та невизнання відповідачем наявності у позивача вказаного права.

За таких обставин, встановивши факт порушення прав позивача відповідачем, суд застосував ч. 5 ст. 376 ЦК України, відповідно до якої суд на вимогу користувача земельної ділянки може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Водночас, посилаючись на ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", якою встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, які посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є зокрема рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, місцевий суд визнав позов обґрунтованим та задовольнив його.

Проте, судова колегія Вищого господарського суду не може погодитись з рішенням суду першої інстанції, прийнятим внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права на підставі передчасних висновків, що підтверджується наступним.

Місцевий суд, встановивши, що земельна ділянка, на якій позивач здійснив самочинне будівництво, належить до комунальної власності, не прийняв до уваги приписи ст. ст. 26, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування", згідно з якими, повноваження щодо прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; організація роботи, пов'язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу; здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належать до компетенції сільських селищних, міських рад та їх виконавчих органів.

Відтак, не здійснивши повний, всебічний та об'єктивний розгляд всіх обставин справи, суд першої інстанції не встановив належний суб'єктний склад у спірних правовідносинах, не залучив до участі в розгляді справи власника земельної ділянки, на якій збудовано спірний об'єкт нерухомості, та прийняв рішення, що безпосередньо та безспірно стосується прав та обов'язків Мелітопольської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 11110 ГПК України порушення норм процесуального права, яке полягає в прийнятті рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі, є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне зазначити про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, що свідчить про необґрунтованість оскарженого судового рішення та необхідність передачі справи на новий розгляд.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 вказаного Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з цим, ч. 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Водночас, приписами ч. 4 статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Під час розгляду спору місцевим господарським судом взагалі не досліджувалось, на якій підставі позивач здійснив самочинне будівництво, а з наявних матеріалів справи та змісту касаційної скарги видно, що земельна ділянка не була надана позивачу для відповідної мети.

Дослідження вказаної обставини має істотне значення для правильного вирішення справи та визначення законних підстав щодо можливості визнання за позивачем права власності на побудований ним об'єкт, проте суд першої інстанції на неї уваги не звернув та не дослідив, чи надавалася дана ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Відтак місцевий господарський суд в порушення вимог ч. 3 ст. 376 ЦК України дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Вирішуючи спір, місцевий суд не звернув уваги на те, що КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" відповідно до зазначеного положення здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а відтак не може бути відповідачем у справі за позовом ТОВ "Мелітопольпобутгаз" про визнання права власності.

Враховуючи наведе, судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Мелітопольської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 30 січня 2010 року у справі N 10/77/07 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

 

Головуючий, суддя

С. К. Могил

Судді:

Н. В. Капацин

 

С. С. Самусенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали