ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.07.2009 р.

N 24/499

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кривди Д. С., суддів - Жаботиної Г. В., Уліцького А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 року у справі N 24/499 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Янком", 2) Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3) КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати право власності на об'єкти нерухомого майна (за участю представників сторін від: позивача - Волошина Т. М. (за довіреністю від 11.05.2009 р.), відповідачів - 1) не з'явились, 2) Гурмаза О. С.  (за довіреністю від 23.05.2008 р.), 3) не з'явились), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2008 р. (суддя Смілянець В. В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 р. (судді Отрюх Б. В. - головуючий, Верховець А. А., Тищенко А. І.), позов задоволено; визнано за ТОВ "Автобансервіс" право власності на об'єкт нерухомого майна -автозаправну станцію загальною площею 110,2 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка, 1-а; зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за ТОВ "Автобансервіс" право власності на об'єкт нерухомого майна - автозаправну станцію загальною площею 110,2 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка, 1-а; стягнуто з відповідачів 1 та 2 на користь позивача по 6381,14 грн. державного мита з кожного та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного.

Відповідач-1 в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 1 грудня 2005 року між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір про пайову (дольову участь) у реконструкції автозаправної станції розташованої в м. Києві по вул. Клименка, 1-а в Солом'янському районі міста Києва, відповідно до п. 1.1 якого відповідач-1 приймає позивача у пайове будівництво - реконструкцію з наступним відступленням свого права на частку автозаправної станції за адресою: м. Київ. вул. Клименка, 1-а, що належить відповідачу-1 на підставі акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва АЗС від 16.11.95 року N 113. Частка (доля) участі позивача у реконструкції складає - 98 %, доля відповідача-1 складає - 2 %.

Пунктом 1.3 договору термін закінчення будівельно-монтажних робіт було визначено до грудня 2007 року.

Відповідно до п. 1.4 договору протягом 90 робочих днів після закінчення будівництва АЗС і здачі його в експлуатацію відповідач-1 зобов'язується передати згідно акту прийому-передачі позивачу у власність упорядковану АЗС з наданням усіх необхідних документів на цю АЗС та відступити свою частку у реконструкції, а також сприяти позивачу в оформлені права власності на АЗС, а позивач зобов'язується сплатити відповідачу-1 ринкову вартість з 2 % частки у будівництві (реконструкції) в розмірі 2400 грн. та відшкодувати витрати, понесені на реконструкцію в розмірі погодженому сторонами по завершенню робіт.

Додатковою угодою до договору від 01.12.2005 року сторони досягли домовленості, що загальний розмір компенсації витрат вартості будівництва та реконструкції, яка підлягає виплаті відповідачу-1, складає 583294,20 грн. в т. ч. ПДВ - 97215,70 грн.

Згідно акту приймання-передачі від 30.09.2007 року до договору від 01.12.2005 року відповідач-1 передав, а позивач прийняв завершений реконструкцією об'єкт АЗС з магазином, а саме триповерхову будівлю АЗС з магазином загальною площею 110,2 кв. м вартістю 583294,20 грн. та частку у розмірі 2 % у будівництві (реконструкції) АЗС в розмірі 2400 грн.

Вказаний об'єкт до реконструкції належав відповідачу-1 на підставі Угоди N 2 про передачу майна у власність від 04.02.97 року, за умовами п. 1.1 якої між ЗАТ "АЛАНТА Трейд" та ТОВ "Янком" останньому було передано АЗС контейнерного типу у власність (повне господарче відання).

Відповідно до вимог п. п. 9, 10 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна позивачем було подано до Головного управління комунальної власності м. Києва відповідну заяву із усіма необхідними документами для оформлення права власності та видачу свідоцтва.

При цьому Головне управління комунальної власності м. Києва листом N 042/13/1-3282 від 08.05.2008 р. відмовило в оформлені права власності на об'єкт нерухомого майна з посиланням на те, що відповідно до п. 1.1 Угоди N 2 ТОВ "Янком" було передано АЗС контейнерного типу попереднім власником у господарське відання, а не у власність.

З урахуванням вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про визнання та реєстрацію за ним права власності на спірний об'єкт.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем виконані усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством для оформлення права власності.

Однак, зазначений висновок колегія суддів Вищого господарського суду України вважає таким, що не ґрунтується на повному дослідженні всіх обставин у справі в їх сукупності, з огляду на наступне.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина перша та п. 1 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 в своїй діяльності керується Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 р. N 1820 та зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 р. за N 62/364.

Так, згідно пп. 4.1 п. 4 Положення Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на об'єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та інших об'єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації).

Основним завданням відповідача-2, відповідно до ч. 2 п. 6 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 р. N 584/744, є здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади м. Києва та державним майном, що передане до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради.

Згідно пп. 28 п. 7 Положення про Головне управління відповідач-2 здійснює у встановленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності.

Отже, даним Положенням не передбачено повноважень відповідача щодо визнання чи невизнання права власності на нежитлові приміщення за будь-якими юридичними чи фізичними особами, однак, передбачено обов'язок видати свідоцтво про право власності.

Між тим, господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено обставини справи стосовно того, чи полягає сутність спору у даній справі в офіційному визнанні права власності, тобто у встановленні обставин власне виникнення такого права, чи спір виник щодо законності дій відповідача - відмови у оформленні права власності на спірний об'єкт.

Крім того, посилаючись на Угоду N 2 про передачу майна у власність від 04.02.97 року, суди не встановили, якими доказами підтверджується фактична передача спірної АЗС від ЗАТ "АЛАНТА Трейд" до ТОВ "Янком" (акт приймання-передачі тощо), зважаючи на те, що наявний в матеріалах справи акт N 2 від 01.03.97 р. приймання-передачі не містить посилань на передачу АЗС. Також поза увагою судів залишилось дослідження обставин оформлення ТОВ "Янком" у встановленому порядку права на АЗС після укладання зазначеної угоди.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд допустив порушення приписів ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. Проте, суд першої інстанції не зробив висновки про вирішення спору щодо відповдіача-1 - ТОВ "Янком". Апеляційний господарський суд на зазначене увагу не звернув.

Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, п. 3 ч. 1 ст. 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 р. та рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2008 р. у справі N 24/499 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий, суддя

Д. Кривда

Судді:

Г. Жаботина

 

А. Уліцький

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали