ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 грудня 2010 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Берднік І. С., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г. (за участю представників: Черкаської обласної спілки споживчих товариств - Бордаченка О. В., товариства з обмеженою відповідальністю - "Черкаська виробничо-торгова компанія", товариства з обмеженою відповідальністю - "Фаворит-2003", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 - ОСОБА_22, публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" - Воїної С. М.), розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року та доповнення до неї у справі N 18-03-11-05/2306 за позовом Черкаської обласної спілки споживчих товариств до виконавчого комітету Черкаської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003", треті особи без самостійних вимог на предмет спору - відкрите акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними рішень виконавчого комітету Черкаської міської ради, визнання частково недійсним протоколу загальних зборів учасників товариства та статті 3 установчого договору товариства, встановив:

У травні 2001 року Черкаська обласна спілка споживчих товариств (далі - Черкаська ОССТ), вважаючи себе власником кооперованого будинку комісійної торгівлі (далі - магазин "Кооператор") по АДРЕСА_1 в м. Черкасах, магазину сезонної торгівлі по АДРЕСА_1/1 в м. Черкасах площею 685,5 кв. м (далі - кафе "Лавашня"), майнового комплексу торгівельно-закупівельної бази по АДРЕСА_2, 159/2, 159/3 в м. Черкасах та посилаючись на те, що це нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею і було безпідставно оформлено на праві власності за орендним підприємством "Торгівельно-закупівельна база Черкаської облспоживспілки" (далі - ОП "Торгівельно-закупівельна база Черкаської облспоживспілки") згідно з рішенями виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі виконкому Черкаської міськради), а в наступному відчужено товариством з обмежено відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" (далі - ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія") та товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003" (далі - ТОВ "Фаворит-2003"); звернулась до господарського суду із позовом, який під час розгляду справи неодноразово змінювала та доповнювала.

Після скасування всіх судових рішень у справі постановою Верховного Суду України від 22 квітня 2003 року Черкаська ОССТ просила на підставі статей 388, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно та витребувати його від відповідачів, визнати недійсними рішення виконкому Черкаської міськради за N 105, 106 і 107 від 26 лютого 2003 року, відповідно до яких вирішено оформити право власності на вказане нерухоме майно за відповідачами ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" та ТОВ "Фаворит-2003", скасувати видані на підставі вказаних рішень ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" свідоцтва про право власності, а також визнати недійсними пункти 1, 2 протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" від 1 липня 2002 року N 2, яким прийнято рішення про збільшення статутного фонду товариства за рахунок спірного майна та визнати недійсною статтю 3 установчого договору ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року, провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2 протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія від 1 липня 2002 року" N 2 припинив, у решті позовних вимог відмовив.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року скасував постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року та рішення господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будівлю магазину "Кооператор" по АДРЕСА_1 у м. Черкасах, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1/1 у м. Черкаси та майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по АДРЕСА_2/2 у м. Черкасах; витребування вказаного майна з володіння відповідачів, скасування свідоцтв про право власності від 20 березня 2003 року та визнання недійсною статті 3 установчого договору ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія".

Позовні вимоги Черкаської ОССТ задоволена частково: визнано за нею право власності на будівлю магазину "Кооператор" площею 4141,5 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Черкасах та нежитлове приміщення площею 685,5 кв. м по АДРЕСА_1/1 у м. Черкасах, які витребувані відповідно з володіння ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" та ТОВ "Фаворит-2003".

Провадження у справі в частині вимог про скасування свідоцтв про право власності від 20 березня 2003 року та визнання недійсною статті 3 установчого договору ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" припинено на підставі п. 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Справу в частині позовних вимог Черкаської ОССТ про визнання права власності на майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по АДРЕСА_2/2 у м. Черкасах та витребування його з володіння ТОВ "Фаворит-2003" направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року та рішення господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року залишено без змін.

Ухвалою від 28 вересня 2010 року, в якій виправлено описку, допущену в ухвалі від 18 жовтня 2010 року Вищий господарський суд України за заявою ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія", ТОВ "Фаворит-2003", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 допустив до провадження Верховного Суду України господарську справу N 18-03-11-05/2306 для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови суду касаційної інстанції на підставах, передбачених пунктом 1 статті 11116 ГПК України, та доповненнях до неї, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання за позивачем права власності та витребування майна з володіння положень чинного законодавства, зокрема:

- статей 71, 75, 80 ЦК УРСР; статей 256, 257 і 267 ЦК України щодо наслідків пропуску строку позовної давності;

- статей 388 ЦК України, яка регулює питання витребування майна з чужого незаконного володіння;

- статей 124, та 129 Конституції України про обов'язковість виконання на всій території України судових рішень;

- статті 1117 ГПК України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції, в тому числі й недопустимості переоцінки доказів судом касаційної інстанції та невідповідність його висновків матеріалам справи,

заявники поставили питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року та залишення в силі постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року та рішення господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року.

На обґрунтування заяви та доповнень до неї додано копії: постанови Вищого господарського суду України від 4 жовтня 2007 року у справі N 7/291, постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2008 року у справі N 2-1/16602-2007, постанови Верховного Суду України від 16 травня 2006 року у справі N 22/197, постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22 квітня 2008 року, постанову Вищого господарського суду України від 4 квітня 2007 року у справі N 17/255-15/389, постанову Вищого господарського суду України від 8 червня 2010 року у справі N 7/248-09, постанову Вищого господарського суду України від 18 листопада 2009 року у справі N 10/95-09, постанову Вищого господарського суду України від 27 вересня 2010 року у справі N 16/2430 (Постанова N 16/2430), які, на думку заявників, підтверджують неоднакове застосування касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява з урахуванням поданих до неї доповнень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 71 ЦК УРСР було встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки.

Згідно із статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає причину пропуску цього строку поважною.

Аналогічні норми містяться і в ЦК України.

Так, статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність (тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки.

А відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята статті 267 ЦК України).

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У справі, що розглядається, суд встановив, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача у 1994 році після спливу строку його оренди за договором від 4 серпня 1992 року.

Незважаючи на це, частково скасувавши постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року та рішення господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року і задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності на приміщення магазину "Кооператор" і кафе "Лавашня" та витребування цього майна, Вищий господарський суд України взагалі не застосував наведених норм матеріального права, що суперечить висновкам Вищого господарського суду України в постановах від 4 жовтня 2007 року у справі N 7/291 та від 22 квітня 2008 року у справі N 2-1/16602-2007, а також висновкам Судової палати у господарських справах Верховного Суду України в постанові від 16 травня 2006 року у справі N 22/197, у яких висловлена правова позиція про необхідність застосування при розгляді подібних господарських спорів норм матеріального права щодо строків позовної давності, причин та наслідків його пропуску.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках при володінні цим майном набувачем без правових підстав передбачено статтею 387 ЦК України, а таке право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача у випадку набуття його за безвідплатним договором в особи, яка не мала право його відчужувати, передбачено частиною 3 статті 388 ЦК України.

А якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею, якщо, зокрема, майно було загублене, викрадене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або вибуло з їхнього володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що право власності ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" на все спірне нерухоме майно було оформлено на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 5 грудня 2002 року рішеннями виконкому Черкаської міської ради NN 105, 106, 107 від 26 лютого 2003 року та відповідачу була видана свідоцтва про право власності серії САА N 468610, серії САА N 468609, серії САА N 468608 від 20 березня 2003 року.

ТОВ "Фаворит-2003" придбало у ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" у власність нежитлове приміщення кафе "Лавашня" площею 685,5 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2007 року.

На час розгляду справи приміщення магазину "Кооператор" перебувало у володінні ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" на підставі рішення виконкому Черкаської міськради від 26 лютого 2003 року, а приміщення кафе "Лавашня" належало ТОВ "Фаворит-2003" на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2007 року.

З огляду на наявність правових підстав для володіння приміщенням магазину "Кооператор" ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" та приміщенням кафе "Лавашня" ТОВ "Фаворит-2003" і добросовісності вказаних набувачів цього майна, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача про витребування майна у його набувачів без урахування передбачених статтею 388 ЦК України умов витребування майна від добросовісного набувача.

Такий висновок Вищого господарського суду України є іншим, ніж його висновок у постанові від 27 вересня 2010 року про відсутність підстав для задоволення позову і витребування цього нерухомого майна як наслідку недійсності правочину, зроблений за тих самих обставин, але в справі N 16/2430 за позовом Черкаської обласної спілки споживчих товариств до відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Фаворит-2003" про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів іпотеки нерухомого майна (майнового комплексу торгівельно-закупівельної бази по АДРЕСА_2 у м. Черкасах та нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 у м. Черкаси) від 27 серпня 2007 року та від 20 січня 2006 року.

За правилами пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК України однією з підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень господарських судів є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою ст. 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

На час перегляду судових рішень господарських судів Верховний Суд України не має повноважень для перегляду судових рішень із підстав невідповідності їх Конституції України та з підстав порушення Вищим господарським судом України норм процесуального права (меж перегляду справи судом касаційної інстанції та невідповідність його висновків матеріалам справи), тому заява в частині цих доводів не підлягає розгляду Верховним Судом України.

Крім того, поставивши в поданій заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року питання про скасування цієї постанови в повному обсязі, заявники взагалі не навели підстав для скасування постанови в частині відмови в задоволенні вимог про визнання права власності на майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по АДРЕСА_2, 159/3 у м. Черкаси та витребування цього майна із володіння ТОВ "Фаворит-2003"; припинення провадження в частині вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2 протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" від 1 липня 2002 року N 2, скасування свідоцтв про право власності від 20 березня 2003 року та визнання недійсною статті 3 установчого договору ТОВ "Виробничо-торгова компанія" та не навели і не долучили копії конкретних різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішені вказаних вимог.

За таких обставин подана заява з урахуванням доповнень до неї підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року - скасуванню в частині задоволення позовних вимог Черкаської ОССТ про визнання права власності на будівлю магазину "Кооператор" площею 4141,5 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Черкаси, та нежиле приміщення (кафе "Лавашня") площею 685,5 кв. м по АДРЕСА_1/1 у м. Черкаси і витребування цього майна із володіння ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія" та ТОВ "Фаворит-2003" з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та доповнення до неї задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року у справі N 18-03-11-05/2306 скасувати в частині задоволення позовних вимог Черкаської обласної спілки споживчих товариств про визнання права власності на будівлю магазину "Кооператор" площею 4141,5 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Черкасах, нежитлове приміщення площею 685,5 кв. м по АДРЕСА_1/1 у м. Черкаси та витребування цього майна із володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003".

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий 

І. С. Берднік 

Судді: 

М. І. Балюк 

  

В. П. Барбара 

  

С. М. Вус 

  

Л. Ф. Глос 

  

Т. В. Гошовська 

  

В. С. Гуль 

  

В. І. Гуменюк 

  

М. Б. Гусак 

  

А. А. Ємець 

  

Т. Є. Жайворонок 

  

В. В. Заголдний 

  

Г. В. Канигіна 

  

Є. І. Ковтюк 

  

П. І. Колесник 

  

О. А. Коротких 

  

О. В. Кривенда 

  

О. Т. Кузьменко 

  

В. В. Кривенко 

  

Д. Д. Луспеник 

  

Н. П. Лященко 

  

В. Л. Маринченко 

  

В. В. Онопенко 

  

Л. І. Охрімчук 

  

П. В. Панталієнко 

  

М. В. Патрюк 

  

В. Ф. Пивовар 

  

П. П. Пилипчук 

  

О. І. Потильчак 

  

Б. М. Пошва 

  

О. Б. Прокопенко 

  

А. І. Редька 

  

Я. М. Романюк 

  

Ю. Л. Сенін 

  

А. М. Скотарь 

  

Т. С. Таран 

  

О. О. Терлецький 

  

Ю. Г. Тітов 

  

І. Б. Шицький 

  

А. Г. Ярема 

 

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребовувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Статтею 71 ЦК УРСР було встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки.

Згідно із статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає причину пропуску цього строку поважною.

Аналогічні норми містяться і в статтях 257 та 267 ЦК України.

При розгляді вимог про витребування майна у його набувачів мають бути враховані всі умови витребування майна від добросовісного набувача, передбачені статтею 388 ЦК України, та застосовані норми матеріального права щодо строків позовної давності, причин і наслідків його пропуску.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали