ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 червня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Маринченка В. Л., суддів: Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" (далі - Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ - відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення, встановив:

У січні 2009 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ від 6 листопада 2008 року N 412 про стягнення штрафу та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за період з 21 лютого 2004 року по 4 листопада 2008 року у сумі 352720 грн. 81 коп. та 284 669 грн. 20 коп. відповідно.

На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що оскаржуване рішення відповідач прийняв із порушенням вимог статті 250 Господарського кодексу України щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій, а також правил прийняття такого рішення, встановлених у підпункті 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року N 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663).

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 листопада 2010 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

При цьому касаційний суд погодився з їх висновками про неможливість застосування до спірних відносин статті 250 Господарського кодексу України з огляду на те, що, як зазначено у названій нормі, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані у встановлений цією статтею строк, крім випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, виключно яким визначаються права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, є Закон України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV). Зокрема, за правилами частини п'ятнадцятої статті 106 цього Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується, строк прийняття контролюючим органом рішення про їх стягнення законодавець також не обмежує.

Тому, на думку касаційного суду, прийняте управлінням ПФУ в листопаді 2008 року рішення про застосування фінансових санкцій і нарахування пені за несплату страхових внесків за період з лютого 2004 року по листопад 2008 року є правомірним.

Правильним визнав суд касаційної інстанції і висновок апеляційного суду про безпідставність посилань в апеляційній скарзі Підприємства на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення положень Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), оскільки за змістом статей 1, 12 цього Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у зв'язку з порушенням стосовно позивача у 2000 році провадження у справі про банкрутство, не поширюється на застосування штрафних санкцій за невиконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків, які виникли після дня введення мораторію.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частини четвертої статті 12 Закону N 2343-XII, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 листопада 2010 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви позивач додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2010 року (К-12995/07) (Ухвала N К-12995/07), від 27 квітня 2010 року (К-20351/08) (Ухвала N К-20351/08), від 20 травня 2010 року (К-4965/07), від 15 червня 2010 року (К-15335/07), від 29 вересня 2010 року (К-4300/08) та від 3 листопада 2010 року (К-51010/09) (Ухвала N К-51010/09), у яких касаційний суд вищезгадану норму права у подібних правовідносинах застосував по-іншому.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статей 1, 12 Закону N 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Ураховуючи те, що порушення Підприємством пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV, як установили суди, мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то управління ПФУ правомірно застосувало до позивача штраф та нарахувало пеню за порушення поточних зобов'язань зі сплати страхових внесків.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, яка розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 25 червня 2011 року (Постанова N 21-113а11) (N 21-113а11) та від 7 травня 2012 року (Постанова N 21-289а11) (N 21-289а11).

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

В. Л. Маринченко

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали