Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 742-р

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

11.02.2020 р.

N 826/16107/18

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: головуючого, судді - Вовка П. В., суддів: Келеберди В. І., Скочок Т. О., при секретарі судового засідання - Хайло А. А., розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним розпорядження в частині

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач) в якому просить визнати протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" (Розпорядження N 742-р), а саме: "Для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року N 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Постанова N 357) (Офіційний вісник України, 2016 р., N 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (Рішення N 826/16107/18), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року (Постанова N 826/16107/18), в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Водночас постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року (Постанова N 826/16107/18, К/9901/17651/19) рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 28 листопада 2019 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження у складі колегії суддів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем з перевищенням повноважень, передбачених статтею 21 ( ), 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), статтями 4 (Закон N 329-VIII) та 11 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), статтею 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", а також в порушення норм Господарського та Цивільного кодексів України та не узгоджується з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року N 758 "Про затвердження положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" (Постанова N 758).

Позивач вважає, що оскаржуване розпорядження було прийнято відповідачем поза межами наданих йому законом повноважень, наслідком чого стало порушення прав позивача, оскільки має місце втручанням Кабінету Міністрів України як органу управління у господарську діяльність АТ "НАК "Нафтогаз України".

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві, який долучено до матеріалів справи. Так, представник Кабінету Міністрів України зазначив, що оскаржуване розпорядження прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідач наполягає на пропуску позивачем визначеного законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки, на його думку, розпорядження від 05 жовтня 2016 року N 742-р (Розпорядження N 742-р) не є нормативно-правовим актом, а тому воно могло бути оскаржене до суду у шестимісячний строк.

Також відповідач наполягає на тому, що розпорядженням від 05 жовтня 2016 року N 742-р (Розпорядження N 742-р) не порушуються права та інтереси позивача, а тому відсутні підстави для їх захисту в судовому порядку.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження N 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" (Розпорядження N 742-р).

Пунктом 1 (Розпорядження N 742-р) такого розпорядження передбачається, що для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 р. N 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Постанова N 357) (Офіційний вісник України, 2016 р., N 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи, що воно порушує права та інтереси АТ "НАК "Нафтогаз України", останній 01 жовтня 2018 року звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Переглядаючи дану справу в касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року (Постанова N 826/16107/18, К/9901/17651/19) вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності порушення прав позивача оскаржуваним пунктом розпорядження відповідача та, водночас, зазначив про необхідність здійснення перевірки відповідності п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 742-р від 05 жовтня 2016 року (Розпорядження N 742-р) критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України ( N 2747-IV). Водночас самим Верховним Судом питання обґрунтованості позовних вимог по суті не досліджувалось, а лише вказано на необхідність надати належну правову оцінку оскаржуваному пункту розпорядження Кабінету Міністрів України під час нового розгляду справи.

Так, щодо питання строку звернення до суду АТ "НАК "Нафтогаз України", суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду позивач керувався положеннями ч. 3 статті 264 КАС України ( N 2747-IV), відповідно до якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Водночас, відповідач наполягає на тому, що оскаржуване розпорядження є індивідуальним актом, а не нормативно-правовим, у зв'язку з чим в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 статті 122 КАС України ( N 2747-IV), яка передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, першочерговим є вирішення питання визначення правової природи оскаржуваного розпорядження, а саме встановлення його належності до індивідуальних актів або ж до нормативно-правових.

Так, відповідно до вимог статті 4 КАС України ( N 2747-IV), нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. В той же час, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В контексті наведеного, суд зазначає, що аналіз оскаржуваного розпорядження відповідача свідчить про те, що воно:

- регулює певний вид суспільних відносин - правовідносини у сфері постачання природного газу;

- стосується всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації без їх конкретизації, а саме операторів газотранспортних та газорозподільних мереж, виробників теплової енергії, постачальників природного газу, в тому числі, АТ "НАК "Нафтогаз України";

- змінює загальні правила регулювання однотипних відносин - зобов'язує позивача, інших постачальників природного газу, суб'єктів господарювання, що виробляють та постачають теплову енергію, здійснювати свою діяльність на нових (інших) умовах, а саме в обов'язковому порядку видавати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, незалежно від рівня розрахунків за поставлений природний газ;

- розрахований на неодноразове застосування через численність виробників теплової енергії та теплопостачальних організацій, яким постачальників природного газу зобов'язано видати номінації.

В контексті наведеного, суд звертає увагу на обов'язкову для врахування судову практику Верховного Суду у справі N 904/5621/17 (постанова від 22 червня 2018 року) Вказаним рішенням, серед іншого, надано роз'яснення щодо періоду, який охоплюється оскаржуваним розпорядженням: "вказівка у Розпорядженні на обов'язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпеченні природним газом протягом усього сезону". Отже, дія оскаржуваного розпорядження, у розумінні Верховного Суду, не є одноразовою, акт розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, суд доходить висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" (Розпорядження N 742-р) є нормативно-правовим актом, а тому, строки його оскарження в порядку адміністративного судочинства визначаються саме ч. 3 статті 264 КАС України ( N 2747-IV), як спеціальною нормою відносно ч. 2 статті 122 КАС України ( N 2747-IV). А оскільки станом на 01 жовтня 2018 року (день звернення позивача до суду), як станом і на час розгляду справи, оскаржуване розпорядження є чинним, вбачається, що АТ "НАК "Нафтогаз України" було дотримано визначеного законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно протилежні доводи відповідача визнаються судом безпідставними.

Щодо суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 6 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент набрання чинності оскаржуваним розпорядженням), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

В свою чергу, згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України може вважатись правомірним лише у випадку його відповідності вимогам актів чинного законодавства, що мають вищу юридичну силу, та в разі його прийняття в межах повноважень, якими наділений Кабінет Міністрів України.

Як визначено у статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України (п. 1); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (п. 3); розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України (п. 4); забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п. 5); спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п. 9); здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (п. 10).

Деталізуючи повноваження Кабінету Міністрів України у сфері економіки та фінансів, Закон України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) в п. п. 1 ( ), 2 ч. 1 статті 20 ( ) до основних повноважень Кабінету Міністрів України в даній сфері відносить, крім іншого, забезпечення проведення державної економічної політики, здійснення прогнозування та державного регулювання національної економіки; забезпечення розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Як визначено статтею 9 Закону України "Про теплопостачання", завданнями державного управління у сфері теплопостачання є, зокрема, забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини, а також створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії.

Державне управління у сфері теплопостачання, у відповідності до зазначеної норми Закону України "Про теплопостачання" на загальнодержавному рівні здійснюють: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про теплопостачання", до повноважень Кабінету Міністрів України належать: розробка та реалізація державної політики у сфері теплопостачання; координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері розробки державних (міждержавних, регіональних) цільових програм розвитку систем теплопостачання, довгострокового прогнозування споживання теплової енергії, нормативно-правових актів щодо формування цін на теплову енергію; організація здійснення контролю та обліку в цій сфері; вирішення інших питань у сфері теплопостачання відповідно до законів України.

У відповідності до положень, закріплених у статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу (п. 1 (Закон N 329-VIII)), вільної торгівлі природним газом, рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави (п. 2 (Закон N 329-VIII)), вільного вибору постачальника природного газу (п. 3 (Закон N 329-VIII)) та невтручання держави у функціонування ринку природного газу, крім випадків, коли це необхідно для усунення вад ринку або забезпечення інших загальносуспільних інтересів, за умови що таке втручання здійснюється у мінімально достатній спосіб (п. 5 (Закон N 329-VIII)).

Статтею 11 зазначеного Закону (Закон N 329-VIII) закріплюються повноваження Кабінету Міністрів України щодо покладення спеціальних обов'язків у процесі функціонування ринку природного газу, які покладаються з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання.

Обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.

На виконання зазначених повноважень Кабінетом Міністрів України видано Постанову від 01 жовтня 2015 року N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" (Постанова N 758) (далі також - Постанова N 758).

Абзацом 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758) передбачено, що умови постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" у період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) виробникам теплової енергії, які є боржниками відповідно до цього Положення, встановлюються окремим рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідач стверджує, що саме на виконання наведеного абз. 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758), який по своїй суті є бланкетною нормою й уповноважує його на здійснення регулювання відповідного кола правовідносин, ним і було прийнято оскаржуване розпорядження.

Водночас співставлення положень вказаних нормативно-правових актів, а саме п. 1 розпорядження від 05 жовтня 2016 року N 742-р (Розпорядження N 742-р) та абз. 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758), свідчить про те, що оскаржуваним розпорядження врегульовано значно ширше коло суспільних відносин ніж ті, що вказані у абз. 8 п. 17 Постанови N 758.

Так, визначене у абз. 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758) окреме рішення Кабінету Міністрів України мало стосуватись спеціального кола суб'єктів, на яких поширювалась би ця норма, а саме, на виробників теплової енергії, які є боржниками, в той час як у розпорядженні N 742-р (Розпорядження N 742-р) йдеться про всі теплогенеруючі і теплопостачальні організації, незалежно від наявності у них статусу боржників, тобто про розширене коло суб'єктів.

До того ж абз. 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758) стосувався періоду з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року, а оскаржуване розпорядження регулює питання з видачі номінацій до початку опалювального сезону, тобто за межами вказаного періоду.

Беручи до уваги наведене вище, суд доходить висновку про відсутність у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки ним врегульовані питання, які законодавчо не віднесені до компетенції Кабінету Міністрів України.

Більше того, суд бере до уваги ту обставину, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 704 (Постанова N 704), яка набрала чинність 19 жовтня 2016 року, було виключено абз. 8 п. 17 Постанови N 758 (Постанова N 758). Тобто якщо і брати до уваги доводи відповідача, безпідставність яких була встановлена вище, на даний момент оскаржуване розпорядження в будь-якому випадку діє поза межами правового поля, оскільки відсутнє відповідне правове положення, яке б передбачало право Кабінету Міністрів України врегульовувати на власний розсуд відповідне коло правовідносин.

Свідченням протиправності оскаржуваного розпорядження відповідача є його пряма невідповідність вимогам статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII), адже в порушення зазначеної норми, положення розпорядження N 742-р (Розпорядження N 742-р) не визначають виключного випадку, з яким пов'язане його прийняття, а з огляду на їх протиріччя вимогам Постанови N 758 (Постанова N 758), вони не можуть вважатись чітко визначеними, оскільки є такими, що фактично вносять юридичну невизначеність у регулюванні правовідносин щодо здійснення постачання природного газу. Відповідно, покладені розпорядженням N 742-р обов'язки, у досліджуваній їх частині, не є необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу, як цього вимагає Закон України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII).

Таким чином, суд визначає обґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для визнання протиправним та нечинним п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 742-р (Розпорядження N 742-р).

При цьому суд вважає необхідним додатково акцентувати увагу на обставинах порушення оскаржуваним розпорядженням прав та інтересів позивача, невстановлення яких стало підставою для відмови в задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" при першому його розгляді в судовому порядку.

Так, позивач згідно зі своїм юридичним статусом є суб'єктом господарювання, відтак на нього на загальних підставах поширюються норми цивільного та господарського законодавства, зокрема, право на свободу підприємницької (господарської) діяльності (стаття 3 Цивільного кодексу України, стаття 6 Господарського кодексу України), що передбачає здійснення господарської діяльності, не забороненої законом, самостійно, без обмежень, на основі, у тому числі, таких принципів: самостійного формування програми діяльності; вибору постачальників і споживачів продукції, робіт, послуг; свободи договору, крім випадків, встановлених законом; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом тощо.

Тобто позивач наділений господарськими правами та обов'язками - господарською компетенцією, зокрема, у сфері договірних правовідносин. Тому протиправне, як було встановлено вище, обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, у даному випадку - постачання природного газу контрагентам відповідно до встановлених законодавством умов, є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи і, відповідно, порушенням її суб'єктивного матеріального права.

По-друге, як власник майна - природного газу - позивач має право здійснювати своє право власності відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 статті 316 Цивільного кодексу України), розпоряджатись своїм майном на власний розсуд (ч. 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

При цьому держава, згідно з ч. 6 статті 319 Цивільного кодексу України, не має права втручатися у здійснення власником права власності.

Відповідно, враховуючи, що право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну дол. майна шляхом його відчуження іншим особам, а також те, що позивач у правовідносинах, які регулюються оскаржуваним розпорядженням, діє на загальних умовах разом з іншими суб'єктами господарювання, тобто не як суб'єкт ринку природного газу зі спеціальними обов'язками, оскільки одним з принципів функціонування ринку природного газу є принцип вільної торгівлі природним газом (стаття 3 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII)), Кабінетом Міністрів України порушено право власності позивача на природний газ, зокрема, право розпорядження таким майном. Отже, оскаржуване розпорядження позбавляє позивача права брати участь у цивільному обороті на рівних з іншими суб'єктами господарювання умовах.

Таким чином, суд вважає встановленими обставини порушення оскаржуваним розпорядження прав та законних інтересів позивача, що свідчить про наявність у нього права на звернення до суду з даним адміністративним позовом та, відповідно, додатково підтверджує необґрунтованість доводів відповідача.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року (Рішення)).

Відповідно до статті 244 КАС України ( N 2747-IV), під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. ч. 1 ( N 2747-IV) та 2 статті 72 КАС України ( N 2747-IV), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України ( N 2747-IV), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки прийняте відповідачем в межах досліджуваних у даній справі правовідносин розпорядження, в оскаржуваній частині, не відповідає вказаним у ч. 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV) критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 5 - 11 ( N 2747-IV), 19 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 263 ( N 2747-IV), 264 КАС України ( N 2747-IV) суд, вирішив:

Адміністративний позов акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720) до Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2) про визнання протиправним та нечинним розпорядження в частині - задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2016 року N 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" (Розпорядження N 742-р), а саме: "Для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року N 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Постанова N 357) (Офіційний вісник України, 2016 р., N 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" понесені останнім судові витрати у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України ( N 2747-IV), набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293 - 297 КАС України ( N 2747-IV).

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII ( N 2747-IV), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

П. В. Вовк

Судді:

В. І. Келеберда

 

Т. О. Скочок




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали