Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

19.04.2019 р.

N 826/12813/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Келеберди В. І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, до виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправним та нечинним розпорядження (Розпорядження N 1147), встановив:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач 1), ОСОБА_2 (далі - Позивач 2), ОСОБА_3 (далі - Позивач 3) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач) та просять суд визнати протиправним та нечинним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) та покласти на відповідача обов'язок відшкодувати судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням процедури видачі розпорядження, яке є регуляторним актом, що є підставами для визнання його протиправним та нечинним.

Позивачами разом із позовною заявою подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147), зареєстрованого у Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві від 06 липня 2018 року N 160/2008 до ухвалення рішення у справі, оскільки ознаки протиправності розпорядження яке набрало законної сили є очевидними та впливає на права, свободи та інтереси необмеженого кола осіб - споживачів послуг перевезення пасажирів у міському транспорті, до яких належать і позивачі.

Ухвалою суду від 14 серпня 2018 року (Ухвала N 826/12813/18) у задоволенні заяви позивачів про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою суду від 14 серпня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано позивача десятиденний строк дня отримання копії ухвали на усунення недоліків позовної заяви.

25 серпня 2018 року через канцелярію суду надійшла заява позивачів про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/12813/18 (далі - справа), зі здійсненням розгляду справи одноособово за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче судове засіданні на 02 листопада 2018 року.

Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк для отримання копії ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України ( N 2747-IV), або заяву про визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Зобов'язано виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) після отримання позовних матеріалів опублікувати оголошення щодо оскарження розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) у виданні, в якому це розпорядження було або мало бути офіційно оприлюднено. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваної розпорядження, його реквізити, дату та час судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніше як за сім днів до судового розгляду (в порядку статті 264 КАС України ( N 2747-IV)).

Ухвалу про відкриття провадження у справі направлено позивачам 09 жовтня 2018 року засобами електронного зв'язку, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

Відповідачу на його офіційну електронну адресу 09 жовтня 2018 року направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та судову повістку у адміністративній справі N 826/12813/18, що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

Повістками про виклик повідомлено сторони про те, що у зв'язку зі зміною графіку проведення судових засідань підготовче судове засідання відбудеться 01 листопада 2018 року.

У зв'язку зі зміною графіку проведення судових засідань, розгляд адміністративної справи відкладено на 29 листопада 2018 року, про що повідомлено сторони повістками про виклик, які направлено на їх адреси 29 жовтня 2018 року засобами електронної пошти, про що наявні в матеріалах справи довідки, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

31 серпня 2018 року через канцелярію суду надійшов відзив представника відповідача, який обґрунтовано тим, що проект розпорядження відповідача не має ознак регуляторного акту. Окрім того, вказаний проект відповідно до висновку відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до висновку, наданого Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві від 07 червня 2018 року N 9255/11-18. Також проводилось громадське обговорення вказаного проекту та вказаний проект погоджено з усіма зацікавленими органами. Вказані обставини є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вказаний відзив з додатками представником відповідача 31 жовтня 2018 року направлено на адреси сторін, що підтверджується матеріалами справи.

01 листопада 2018 року через канцелярію суду надійшла заява представника відповідача за довіреністю про долучення до матеріалів справи документів, на виконання вимог ухвали суду від 05 жовтня 2018 року.

15 листопада 2018 року через канцелярію суду надійшла відповідь позивачів на відзив відповідача, в якій позивачами позовні вимоги підтримано з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та зауважено на тому, що відповідачем не надано фактів спростування того, що розпорядження є регуляторним актом та стосовно фактів порушення процедури його видачі.

28 листопада 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зауважено повторно на тому, що вказане розпорядження не має ознак регуляторного акту. При цьому, процедури його видачі відповідачем не було порушено. Жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не було наведено, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вказані заперечення представником відповідача 26 листопада 2018 року направлено на адреси сторін, що підтверджується матеріалами справи.

29 листопада 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача за довіреністю про залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

29 листопада 2018 року відбулось підготовче судове засідання під час якого судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Окрім того, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20 грудня 2018 року.

19 грудня 2018 року через канцелярію суду надійшла заява від представника відповідача за довіреністю про долучення до матеріалів справи документів.

У зв'язку із перебуванням судді у відпустці 20 грудня 2018 року розгляд адміністративної справи відкладено на 31 січня 2019 року про що повідомлено сторони шляхом направлення на їх адреси 18 грудня 2019 року повістки про виклик засобами електронної пошти, про що наявні в матеріалах справи довідки, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

У відповідному судовому засіданні судом оголошено перерву до 21 лютого 2019 року про що повідомлено сторони шляхом направлення на їх адреси 31 січня 2019 року повісток про виклик засобами електронної пошти, про що наявні в матеріалах справи довідки, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

18 лютого 2019 року через канцелярію суду надійшов судовий запит судді Маруліної Л. О. в якому повідомлено про те, що в Окружному адміністративному суді під головуванням вказаного судді перебуває справа N 826/11007/18 за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та нечинним розпорядження від 05 липня 2018 року N 1147 (Розпорядження N 1147) та висловлено прохання про надання належним чином засвідчених копій позовної заяви у справі N 826/12813/18 для вирішення питання стосовно зупинення провадження у справі N 826/11007/18.

19 лютого 2018 року судом на виконання вказаного запиту скеровано копію позовної заяви з додатками.

Від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, у зв'язку із його перебуванням за межами Києва та з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи.

21 лютого 2019 року у відповідному судовому засіданні позивачами підтримано заявлено позовні вимоги та викладеного мотиви його обґрунтування та судом оголошено перерву до 07 березня 2019 року для надання додаткових пояснень та промов та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, про що повідомлено сторони також і шляхом направлення на їх адреси 22 лютого 2019 року повісток про виклик засобами електронної пошти, про що наявні в матеріалах справи довідки, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

У зв'язку із перебуванням судді у судовому засіданні в режимі відеконференції, розгляд адміністративної справи відкладено на 21 березня 2019 року про що повідомлено сторони шляхом направлення на їх адреси 11 березня 2019 року повісток про виклик засобами електронної пошти, про що наявні в матеріалах справи довідки, про направлення документів засобами електронного зв'язку.

11 березня 2019 року від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, у зв'язку із його перебуванням за межами Києва та з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи.

21 березня 2019 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли пояснення по справі, в яких підтримано позицію щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав та мотивів, викладених у наданому раніше відзиві.

У відповідному судовому засіданні судом оголошено про надходження до суду клопотання позивача ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності, у зв'язку із його перебуванням за межами Києва та з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи.

Також судом ухвалено про долучення до матеріалів справи доказів, які подано представником відповідача за довіреністю.

Судом також заслухано додаткові пояснення сторін.

У відповідному судовому засіданні судом протокольно ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Окрім того, 29 серпня 2005 року через канцелярію суду надійшла апеляційна скарга позивачів на ухвалу суду від 14 серпня 2018 року (Ухвала N 826/12813/18) про відмову у забезпеченні позову у зв'язку з чим, копії матеріалів справи скеровано 03 вересня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду.

Зважаючи на те, що згідно з Указом Президента України від 29 грудня 2017 року N 455/2017 "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" (Указ N 455/2017) ліквідовано Київський апеляційний адміністративний суд та утворено Шостий апеляційний адміністративний суд, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року апеляційну скаргу позивачів судом прийнято до провадження.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року (Постанова N 826/12813/18) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року (Ухвала N 826/12813/18) залишено без змін.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

05 липня 2018 року виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано розпорядження "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147), яке зареєстровано у Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 06 липня 2018 року N 160/2008 (а. с. 19-28).

На думку позивачів вказане розпорядження було видано без дотримання процедури прийняття відповідного акту, встановленої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Позивачі вважають, що оскаржуване розпорядження є регуляторним актом.

При встановленні тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху, виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виступає уповноваженим регуляторним органом на підставі пункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Розпорядженням фактично було змінено норму права, якою передбачалась вартість проїзду у громадському транспорті міста Києва, тобто було встановлено загальнообов'язкове правило поведінки для КП "Київський метрополітен" та КП "Київпастранс" стягувати з кожного користувача громадського транспорту за надану послугу перевезення визначену розпорядженням вартість проїзду з 14 липня 2018 року на невизначений час. Норма встановлена розпорядженням застосовуватиметься неодноразово і поширюватиметься на невизначене коло осіб, оскільки регулювання тарифів для перевізників є одночасно регулюванням вартості проїзду пасажирів.

Таким чином, оскаржуване розпорядження є нормативно-правовим актом.

Комунальні підприємства "Київський метрополітен" та "Київпастранс" забезпечують надання послуг з пасажирського перевезення за регульованими тарифами, які встановлюються Київською міською державною адміністрацією.

Таким чином, між виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (регуляторний орган) та комунальними підприємствами "Київський метрополітен" та "Київпастранс" (суб'єктами господарювання) склались відносини щодо встановлення Київською міською державною адміністрацією на імперативних засадах тарифів на надання вищезазначеними підприємствами послуг з перевезення пасажирів (адміністративні відносини), які підприємства повинні застосувати для перевезення усіх споживачів послуг на невизначений час. За таких обставин, розпорядження є регуляторним актом, оскільки містить правове регулювання зазначених вище відносин.

А тому оскаржуване розпорядження прийнято без дотримання регуляторної процедури та, зокрема, за відсутності аналізу регуляторного впливу та без оприлюднення проекту регуляторного акту, що прямо суперечить вимогам статті 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Позивачами зауважено, що при видачі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 січня 2015 року N 66 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 66), виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) керувався нормами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Натомість при видачі аналогічного за змістовним наповненням оскаржуваного розпорядження, відповідачем безпідставно розроблявся, розглядався, приймався та оприлюднювався без дотримання порядку, встановленого вказаним Законом.

Вказані обставини є підставами для визнання оскаржуваного розпорядження протиправним та визнання його нечинним.

При видачі розпорядження відповідачем не було дотримано вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а саме:

Проект розпорядження було оприлюднено 15 травня 2018 року без аналізу регуляторного впливу;

Повідомлення про оприлюднення проекту розпорядження не оприлюднювалось;

Проект розпорядження не міститься у розпорядженні виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 грудня 2016 року N 1617 "Про затвердження плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на 2018 рік" (Розпорядження N 1617);

Не було проведено базового відстеження результативності розпорядження.

Позивач також зауважує на наявності однозначної практики Верховного Суду щодо визнання протиправними та нечинними розпоряджень виконавчих органів місцевого самоврядування щодо встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті та для прикладу наводить постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі N 490/2099/15-а.

Позивачі є мешканцями міста Києва та споживачами транспортних послуг які надаються КП "Київський метрополітен" та КП "Київпастранс" за тарифами, що встановлюються виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а тому вказане розпорядження порушує їх права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Отже ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (частина перша статті 118 Конституції України).

Частиною другою статті 118 та частиною другою статті 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до частини другої статті 133 мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (пункт 10 розділу XV "Перехідні положення").

Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

15 січня 1999 року прийнято Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ".

Згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" якого, міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

На виконання викладеної норми, рішенням Київської міської ради від 11 березня 1999 року N 161/262 сформовано виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації.

Так, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (стаття 10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ").

Виконавчий орган міської ради, згідно зі статтею 7 вказаного Закону, включено до системи місцевого самоврядування у місті Києві.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2013 року N 21-рп/2003 у справі N 1-45/2003 за конституційним поданням Президента України та конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої-четвертої статті 118, частини третьої статті 133, частин першої-третьої статті 140, частини другої статті 141 Конституції України, статті 23, пункту 3 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу", статей 12, 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 10, 13, 16, пункту 2 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", статей 8, 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статі 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві), Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста). Відповідні конституційні положення конкретизовані в законах України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо.

Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (статті 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ").

При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою (частина сьома статті 118 Конституції України та частина друга статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, створення в місті Києві єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (Кабінету Міністрів України), відповідає положенням частин першої та другої статті 118, частин першої та другої статті 140 Конституції України.

Створення такого органу узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка визначає місцеве самоврядування як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення (пункт 1 статті 3) (пункт 7 Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року N 21-рп/2003).

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (далі - Закон).

Згідно зі статтею 11 Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Відповідно до статті 28 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Разом з тим, правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року N 1160-IV (далі - Закон N 1160).

Відповідно до статті 1 Закону N 1160 державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики.

Згідно зі статтею 3 Закону N 1160 дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям:

постанов Верховної Ради України;

актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;

актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за винятком тих, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 6, 7, 9, 11 - 13, 14, 16, 17, 21, 22, 24 - 26, 30, 30-1, 34 та 37-8 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", та мають ознаки регуляторного акта;

актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 4, 6, 8, 16, 18, 19, 21 та 22 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та мають ознаки регуляторного акта;

актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення;

стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов'язковий характер, встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації;

актів, що містять державну таємницю України;

актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи;

актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти;

актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги;

актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Дія цього Закону також не поширюється на порядок укладання, виконання, опублікування, реєстрації та денонсації міжнародних договорів України.

Частиною другою статті 31 Закону N 1160 передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідного виконавчого органу ради (далі - відповідальний структурний підрозділ).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 жовтня 2017 року N 1205 "Про деякі питання здійснення державної регуляторної політики у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 1205) на Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покладено повноваження з питань реалізації державної регуляторної політики у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до Положення про Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.12.2013 N 2240 (Розпорядження N 2240) Департамент промисловості та розвитку підприємництва уповноважений здійснювати методичне забезпечення структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з питань реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Окрім того, згідно з пунктами 1.1 - 1.2 Порядку підготовки та прийняття регуляторних актів виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 жовтня 2017 року N 1205 "Про деякі питання здійснення державної регуляторної політики у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" (Розпорядження N 1205) порядок підготовки та прийняття регуляторних актів виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) установлює єдиний підхід щодо підготовки і прийняття регуляторних актів виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечує повноваження з питань реалізації державної регуляторної політики у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Окрім того, згідно з частинами першою та восьмою статті 8 Закону України "Про міський електричний транспорт" загальне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його розвитку здійснює Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах своїх повноважень.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної політики у сфері міського електричного транспорту, а також розробляють регіональні та місцеві програми його розвитку і забезпечують їх виконання, встановлюють тарифи на проїзд, організовують перевезення пасажирів та здійснюють контроль за ним, встановлюють порядок справляння плати за проїзд, інформують населення про зміни, що стосуються надання транспортних послуг, забезпечують координацію роботи, пов'язаної з функціонуванням міського електричного транспорту та інших видів міського транспорту, створюють належні дорожні умови для здійснення перевезень, реалізують заходи з розвитку, вдосконалення та облаштування маршрутної мережі, виконують інші функції щодо створення безпечних умов діяльності у сфері міського електричного транспорту згідно із законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Із матеріалів справи вбачається, що листом від 23 травня 2018 року N 052-3732 Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) що вказаним проектом розпорядження "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" передбачається встановити тарифи на перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі, фунікулері, який працює у звичайному режимі руху (а. с. - 118-119 т. 1).

У листі наголошено на тому, що прийняття проекту не створюватиме перешкод для розвитку господарської діяльності і не буде спрямоване на правове регулювання господарських відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та невизначеним колом суб'єктів господарювання (а. с. - 118-119 т. 1).

Оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем з метою встановлення тарифів на перевезення на економічно обґрунтованому рівні. При цьому, пряма дія і регламентування оскаржуваного акту направлено на визначені у ньому суб'єктів господарювання, а не невизначене коло учасників відносин як стверджували позивачі, і, фактично, його дія вичерпується приведенням такими суб'єктами господарювання тарифів на перевезення до вимог оскаржуваного розпорядження. А тому, за таких умов, його дія не є необмеженою у часі.

При цьому, правовою підставою для прийняття розпорядження є закони України, "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про ціни і ціноутворення" (Закон N 5007-VI), "Про міський електричний транспорт", "Про автомобільний транспорт", постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади", накази Міністерства транспорту та зв'язку України від 05 березня 2007 року N 191 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (метрополітену)", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 березня 2007 року за N 276/13543, від 17 листопада 2009 року N 1175 "Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2009 року за N 1146/17162, Міністерства інфраструктури України від 25 листопада 2013 року N 940 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус)" (Порядок N 940), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2013 року за N 2035/24567, рішення Київської міської ради від 8 жовтня 2015 року N 125/2028 "Про встановлення повноважень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо регулювання цін (тарифів) на соціально значущі послуги автомобільного транспорту" (Рішення N 125/2028).

Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві від 07 червня 2018 N 9255/11-18 надано висновок в якому встановлено, що проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини (а. с. - 109-112 т. 1).

Таким чином, із аналізу викладених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що проект розпорядження не має ознак регуляторного акту, про що наголошено уповноваженим на це законодавством органом, а тому повідомлення про оприлюднення проекту розпорядження, аналіз його регуляторного впливу на інші документи, відповідно до статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не готувалися, що відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, припущення Позивачів, що того, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" від 05 липня 2018 року N 1147 (Розпорядження N 1147) є регуляторним актом, є помилковим та не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Окрім того, судом встановлено, що проект розпорядження було оприлюднено 15 травня 2018 року на офіційному порталі Києва https://kyivcity.gov.ua в розділі "Публічна інформація та ЗМІ -> Проекти нормативно-правових та інших актів" з урахуванням вимог статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI) (а. с. - 120 - 123 т. 1).

Судом також встановлено проведення громадського обговорення проекту розпорядження у формі електронних консультацій та зустрічі з громадськістю в період з 17 травня 2018 року по 03 червня 2018 року (а. с. - 120-123 т. 1).

Так, протоколом проведення зустрічі з громадськістю щодо обговорення питання перегляду тарифів не перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху, та проекту розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) від 25 травня 2018 року за участі представників Київської міської державної адміністрації, представників громадських рад при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), голови правління громадської організації "Комітет захисту прав людини і свобод слова", засобів масової інформації та мешканців міста вирішено прийняти до уваги об'єктивну необхідність покращення фінансового стану підприємств транспорту - КП "Київський метрополітен" та КП "Київпастранс" не за рахунок бюджетних дотацій на регулювання цін, що призведе до скорочення витрат на оновлення рухомого складу та розвиток транспортної інфраструктури, а за рахунок підвищення тарифів на перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом, який працює у звичайному режимі руху, до економічного обґрунтованого рівня, з одночасним запровадженням гами проїзних квитків зі знижками та диференціації тарифів у разі одночасного придбання декількох поїздок на безконтактну картку у метрополітені, що передбачено проектом розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (а. с. - 113-117 т. 1).

Окрім того, відповідачем 25 травня 2018 року проведено зустріч з громадськістю щодо обговорення питання перегляду тарифів на перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху, та проекту розпорядження.

Повідомлення про проведення зустрічі з громадськістю було розміщено 23 травня 2018 року на офіційному порталі Києва в розділі "Оголошення" та надруковано у газетах "Вечірній Київ" N 21(19306) від 24 травня 2018 року і "Хрещатик" N 56(5107) від 25 травня 2018 року.

Під час проведення зустрічі з громадськістю доступ усіх бажаючих прийняти участь у відповідному заході був вільним, жодних обмежень не було встановлено та перешкоди не чинилися.

При цьому, на зустрічі з громадськістю, окрім представників міської влади та керівництва комунальних підприємств, були також присутні представники Громадської ради при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), міських громадських організацій, засобів масової інформації, мешканці міста.

При цьому, проект розпорядження погоджено з усіма зацікавленими органами відповідно до Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 жовтня 2013 року N 1810 (Розпорядження N 1810), у тому числі, на виконання Територіальної угоди між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією), Спільним представницьким органом роботодавців м. Києва та Об'єднанням профспілок, організацій профспілок у м. Києві "Київська міська рада профспілок", з Київською міською радою профспілок.

За таких обставин, твердження Позивачів про те, що Відповідачем було порушено їх права на подання зауважень та пропозицій до зазначеного проекту розпорядження є безпідставними.

Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" від 05 липня 2018 року N 1147 (Розпорядження N 1147) відповідає вимогам чинного законодавства України та прийняте в межах наданих повноважень.

В частині тверджень позивача про те, що при видачі аналогічного за змістовним наповненням оскаржуваного розпорядження, а саме розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" від 30 січня 2015 року N 66 (Розпорядження N 66) відповідач керувався нормами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" то судом встановлено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час прийняття вказаного розпорядження від 30 січня 2015 року N 66 листом від 26 грудня 2014 року звернувся до Державної регуляторної служби України з проханням надати висновок щодо ознак регуляторності даного акту (а. с. 182-186 т. 8).

Державною регуляторною службою України листом від 27 січня 2015 року N 468/08/20-15 повідомлено Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про те, що проект розпорядження від 30 січня 2015 року N 66 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" не містить норм регуляторного характеру та не потребує реалізації передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" процедур (а. с. - 187-188 т. 8).

Окрім того, до матеріалів справи також долучено лист Департаменту економіки і інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 грудня 2018 року N 050/22-8520 який адресовано Департаменту промисловості та розвитку підприємництва та в якому виловлено прохання про надання ґрунтованих пояснень та копій відповідних документів (у разі їх наявності) щодо відсутності у розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) ознак регуляторного акта, який підпадає під дію Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (а. с. - 234 т. 8).

Листом Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 грудня 2018 року N 052-917к "Про надання інформації" Департамент економіки і інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено про те, що поданий на розгляд проект розпорядження, а на сьогоднішній день діюче розпорядження від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) не має ознак регуляторного акту і не підпадає під дію Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (а. с. - 235 - 237 т. 8).

Листом від 10 грудня 2018 року N 11915/0/20-18 Державною регуляторною службою України "Про надання роз'яснень" роз'яснено Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) що відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребувало реалізації передбачених цим Законом процедур (а. с. - 238 т. 8).

У листі від 05 березня 2019 року N 1365/0/20-19 Державна регуляторна служба України на повторне звернення Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо надання додаткових роз'яснень, наводить практику Верховного Суду та наголошує на дискреційності повноважень, якими Державна регуляторна служба України наділена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та Положенням про Державну регуляторну службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року N 724 (Постанова N 724) та повторно зауважує на тому, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребувало реалізації передбачених цим Законом процедур (а. с. - 62 - 65 т. 9).

Згідно з висновком Державної регуляторної служби України оскаржуване розпорядження через невідповідність поняттю регуляторний акт, який встановлено Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" виключає можливість застосування до нього вимог вказаного Закону.

Судом також зауважується, що Верховним Судом у справі N 490/2099-15-а, на яку посилаються позивача як на судову практику, регулюються інші правовідносини які не стосуються співмірності позовних вимог позивачів.

Із системного аналізу вищевикладених норм та обставин, суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог, що є підставами для відмови у задоволенні. Позивачами під час судового розгляду не було доведено правомірність заявлених позовних вимог. Натомість відповідачем доведено правомірність та законність прийнятого ним рішення з підтвердження належними та допустимими доказами.

Судом встановлено, що відповідач під час прийняття розпорядження від 05 липня 2018 року N 1147 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху" (Розпорядження N 1147) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доказів допущення відповідачем порушень норм чинного законодавства, що слугувало б підставою для прийняття протиправного рішення, позивачем не було надано під час судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України ( N 2747-IV) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України ( N 2747-IV) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України ( N 2747-IV) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України ( N 2747-IV) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша ( N 2747-IV) та друга статті 76 КАС України ( N 2747-IV)).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом ( N 2747-IV).

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 139 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу ( N 2747-IV), стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 9 ( N 2747-IV), 72 - 73 ( N 2747-IV), 76 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 143 ( N 2747-IV), 243 - 246 ( N 2747-IV), 255 КАС України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ІПН: НОМЕР_2), ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІПН: НОМЕР_3) до виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ: 00022527) про визнання протиправним та нечинним розпорядження.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України ( N 2747-IV), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( N 2747-IV).

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України ( N 2747-IV), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України ( N 2747-IV), рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Суддя

В. І. Келеберда




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали