Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України від 28.05.2019 N 327/2019

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

05.09.2019 р.

Справа N 9901/338/19

 

Адміністративне провадження N П/9901/338/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді - Шишова О. О., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., Шевцової Н. В., Яковенка М. М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу N 9901/338/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Президента України З. В. О. про визнання Указу від 28 травня 2019 року N 327/2019 (Указ N 327/2019) протиправним, установив:

I. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України З. В. О. (далі - відповідач) у якому просив суд визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 28.05.2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019).

2. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на статті 28 Цивільного кодексу України, 144 Сімейного кодексу та зазначає, що ім'я президента - З. В. О. а не В. З. як зазначено в Указі (Указ N 327/2019).

3. Крім того, позивач зауважує, що Указ за N 327/2019 від 28.05.2019 року (Указ N 327/2019), не внесений до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та не містить у правому куті грифу Міністерства юстиції України.

4. Також ОСОБА_1 вважає, що відсутність у РНБО державної реєстрації та коду ЄДРПОУ, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб у встановленому законом порядку, позбавляє Президента України права здійснювати будь-які призначення посадових осіб організації, яка не має необхідної легітимації такого суб'єкта.

5. Ухвалою від 25 червня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження в адміністративній справі за вказаним адміністративним позовом і призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін. Тією ж ухвалою суд встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

6. Відповідачем надіслало відзив на позов у якому він зауважує, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

7. У відзиві відповідач наголошує на тому, що право на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. У цьому випадку Указ Президента України є актом індивідуальної дії, який стосується саме ОСОБА_5. Права позивача Указом Президента України N 327/2019 (Указ N 327/2019) не порушені та до матеріалів справи не додано жодних доказів на підтвердження того, що оскаржуваний указ Президента України порушив права ОСОБА_1

8. У відповіді на відзив позивач наполягає на своїх вимогах та зазначає, що він має право контролювати владу, право на оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади. Указ Президента України N 327/2019 (Указ N 327/2019) не відповідає вимогам законодавства щодо вимог його оформлення та законодавства щодо його реєстрації. Відповідно до практиці Європейського суду з прав людини він (позивач) має право на доступ до правосуддя та ефективний захист.

9. Позивач, представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явилися. Належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. За таких обставин колегія суддів вважала можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися.

II. Установлені судами фактичні обставини справи

10. Указом Президента України від 28.05.2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019) було призначено ОСОБА_5 Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.

11. Не погодившись з Указом Президента України від 28.05.2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019) ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до адміністративного суду.

III. Нормативне регулювання

12. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. Частиною 2 статті 264 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

15. За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

16. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

17. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України ( N 2747-IV), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

18. За змістом частини першої статті 5 КАС України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті ( N 2747-IV).

19. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення (Рішення N 19-рп/2011)).

IV. Позиція Верховного Суду.

20. Спірним по справі є правомірність Указу Президента України від 28 травня 2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019).

21 Згідно з пунктом 31 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

22. Суд зазначає, що спірний Указ Президента України від 28 травня 2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019) міститься на офіційному сайті Президента України (https://www.president.gov.ua/documents/3272019-27221), до матеріалів справи надана належна копія цього Указу. При таких обставинах колегія суддів вважає підтвердженим факт існування Указу Президента України від 28 травня 2019 N 327/2019 та не приймає до уваги посилання позивача про його підписання неналежною особою.

23. Щодо посилання позивача на відсутність реєстрації нормативно-правового акта, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731, на державну реєстрацію не подаються акти персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо).

24. Крім того, відповідно до пункту 7 постанови Кабінету міністрів України від 23 квітня 2001 N 376 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним" (на який посилається позивач) не підлягають включенню до Реєстру акти, які не містять правових норм, зокрема: про призначення на посаду та звільнення з посади.

25. При таких обставинах посилання позивача про неналежне оформлення Указу Президента України від 28 травня 2019 N 327/2019 (Указ N 327/2019) щодо порядку його підписання та реєстрації є безпідставними.

26. Також є безпідставними посилання позивача на незаконність призначення особи до складу РНБОУ, яка не має необхідної державної реєстрації, оскільки відповідно до статті першої Закону України "Про Раду національної безпеки України" Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Тобто, створення РНБОУ передбачено Законом України апарат РНБОУ належним чином зареєстрований та має код ЄДРПОУ N 21656169.

27. Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у Законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, передбачено статтею 266 КАС України ( N 2747-IV), за правилами якої, зокрема, оскарженню підлягають правові акти, перелічені у цій статті органів, як індивідуально-правового, так і нормативно-правового характеру.

29. При цьому, відповідно до частини 3 цієї статті ( N 2747-IV), застосовуються правила, визначені статтями 264 ( N 2747-IV) та 265 КАС України ( N 2747-IV).

30. Частиною 2 статті 264 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

31. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує Указ N 327/2019 "Про призначення ОСОБА_5 Секретарем Ради національної безпеки і оборони України" (Указ N 327/2019). Тобто цей Указ Президента не застосовується до ОСОБА_1.

32. До матеріалів справи та під час її розгляду не додано жодних доказів на підтвердження того, що оскаржуваний Указ Президента України (Указ N 327/2019) порушив права позивача.

33. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України ( N 2747-IV) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

34. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України ( N 2747-IV) нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та одноразове застосування.

35. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, даний (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в рядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів ви значеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України ( N 2747-IV)).

36. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

37. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (Рішення)).

38. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

39. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб'єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

40. Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2018 року у справі N 800/559/17 (Постанова N 11-71заі18, 800/559/17, П/9901/67/18), від 03 квітня 2018 року у справі N 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі N 9901/497/18.

41. Велика Палата Верховного Суду в зазначених судових рішеннях дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

42. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України ( N 2747-IV) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

43. Колегія суддів звертає увагу на те, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

44. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

45. При таких обставинах, враховуючи, що ОСОБА_1 не є учасником (суб'єктом) правовідносин з призначення на посаду ОСОБА_5, відтак, оскаржуваний Указ Президента України про призначення ОСОБА_5 не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом відповідно до частини 2 статті 264 КАС України ( N 2747-IV), оскаржувати такий нормативно-правовий акт.

46. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України ( N 2747-IV) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

47. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі.

48. Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України ( N 2747-IV) якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу ( N 2747-IV), суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

49. Однак у зазначених статтях не врегульовано питання про правові наслідки звернення позивача з позовом, у якому відсутні ознаки юридичного спору (публічно-правового спору) та який на підставі частини 3 ст. 124 Конституції не належить до юрисдикції усіх судів України. Суд вважає, що в такому випадку, закриваючи провадження у справі відсутні підстави для роз'яснення до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

50. Згідно з частиною 2 статті 256 КАС України ( N 2747-IV) ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

51. Керуючись статтями 238 ( N 2747-IV), 243 ( N 2747-IV), 248 ( N 2747-IV), 256 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд ухвалив:

1. Провадження в адміністративній справі N 9901/338/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України З. В. О. про визнання указу від 28 травня 2019 року N 327/2019 протиправним - закрити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

 

Головуючий, суддя

О. О. Шишов

Судді:

Н. М. Мартинюк

 

Ж. М. Мельник-Томенко

 

Н. В. Шевцова

 

М. М. Яковенко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали