Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним в частині Порядку проведення перерахунку пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року N 124

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

18.02.2020 р.

Справа N 640/6980/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Сорочка Є. О., суддів: Єгорової Н. М., Федотова І. В., за участю секретаря с/з - Грисюк Г. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року (Рішення N 640/6980/19) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійний фонд України в Херсонській області про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в частині, встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року N 124 (Постанова N 124) (далі - Порядок), протиправним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили в окремій його частині, що складається зі слів "частини першої статті 43" в абзаці четверному пункту 2 зазначеного Порядку (Постанова N 124), та нечинним в окремій його частині.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року (Рішення N 640/6980/19) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірна постанова відповідача в оскаржуваній частині є незаконною.

Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 отримує пенсію у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" як офіцер запасу Збройних Сил України у розмірі 60 % грошового забезпечення.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 29.03.2019 N 53/Т-00-1, позивача повідомлено, що оскільки показник середньої заробітної плати (доходу) застосовується при обчисленні пенсій, призначених за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців строкової служби, а пенсію ОСОБА_1 перераховано згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 N 103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Постанова N 103), підстави для проведення перерахунку пенсії з 01.03.2019 відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутні.

На думку позивача, зазначення Кабінетом Міністрів України в абзаці четвертому пункту 2 Порядку (Постанова N 124) слів "частини першої статті 43" стосовно видів пенсій, що призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", є протиправним та таким, що суперечить акту вищої юридичної сили - Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і призвело до незаконного обмеження прав всіх осіб, яким призначено пенсію за цим Законом, крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, в тому числі позивача на індексацію пенсії.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України з дотриманням критеріїв визначених Кодексом адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС) та з метою забезпечення належного виконання приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", тому є правомірною.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною першою статті 113, частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення <...> політики у сферах <...> соціального захисту <...> (пункт 3 частини першої статті 116 Конституції України).

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вважав, що посилання у Порядку (Постанова N 124) на перерахунок (індексацію) пенсій, обчислених лише за частиною першою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", є незаконним.

Відповідно до статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 N 2148-VIII (Закон N 2148-VIII) (далі - Закон N 2148-VIII) статтю 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" доповнено новою частиною, яка передбачає, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Так, Законом N 2148-VIII (Закон N 2148-VIII) частину другу статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладено у новій редакції: "Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії" (абзац перший).

На виконання наведеної норми, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 20 лютого 2019 року N 124 (Постанова N 124), якою затверджений спірний Порядок, яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (пункт 1 Порядку (Постанова N 124)).

Абзацом четвертим пункту 2 наведеного Порядку (Постанова N 124) передбачено, що перерахунку підлягають пенсії, обчислені з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено відповідно до частини першої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" регулює питання заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій, а частина перша визначає, що пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Інші положення статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" окрім іншого визначають, що обчислення розміру пенсії особам з числа резервістів, які мають право на пенсію за цим Законом, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей з розміру відповідних складових грошового забезпечення.

Аналіз викладених приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" дає підстави для висновку, що за частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" індексація здійснюється лише тих пенсій, які обчислюються з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Зазначений показник враховується для пенсій, які обчислюються із заробітку, що визначається згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (стаття 40 цього Закону).

Так, пенсії за статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" обчислюються із середньомісячного заробітку (грошового забезпечення), що визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", лише для осіб із числа військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей відповідно до частини першої статті 43, на яку і міститься посилання у спірному абзаці четвертому пункту 2 Положення. Для осіб пенсії відповідно до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії обчислюються із відповідних складових грошового забезпечення, а не із заробітку, визначеного в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про невідповідність пункту 2 Порядку (Постанова N 124), зокрема в частині слів "частини першої статті 43" вимогам частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та/або статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Водночас, спірні положення Порядку (Постанова N 124) не регулюють питання перерахунку пенсій, призначених за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку із підвищенням та/або зміною складових грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Питання перерахунку пенсій з цих підстав регулюють Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року N 45, та постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Постанова N 103). Також не регулюють спірні положення і загальний порядок підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення відповідно до Закону України "України "Про індексацію грошових доходів населення".

З огляду на це, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на невідповідність спірних положень Порядку (Постанова N 124) вимогам статей 63, 34 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", позаяк його прийнято не на їх виконання, а на виконання частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

На переконання позивача, поширення дії Порядку (Постанова N 124) лише на індексацію пенсій, розрахованих за заробітком, визначеним частиною першою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", свідчить про наявність ознак дискримінації окремих категорій осіб, індексація пенсій яких за цим Порядком не здійснюється.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до пунктів 2 (Закон N 5207-VI), 3 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (Закон N 5207-VI) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом (Закон N 5207-VI), крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як зазначалося, затверджуючи Порядок (Постанова N 124), відповідач реалізовував положення частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка регулює питання підвищення пенсій для цілей забезпечення їх індексації шляхом збільшення показника, який враховуються при обчисленні пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Встановлення Урядом у своєму рішенні порядку реалізації законодавчих норм, спрямованих на врегулювання певних відносин щодо визначеного кола осіб, жодним чином не свідчить про дискримінацію всіх інших осіб чи безпідставність неврегулювання інших відносин саме у такому акті.

Закон не вимагає від Уряду врегульовувати механізм індексації всіх пенсій, призначених за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" єдиним нормативним актом, а тому це питання залишається на розсуд відповідача.

Посилання на публікації у засобах масової інформації певних висловів міністра соціальної політики України, жодним чином не свідчить про наявність в оскаржуваному Порядку (Постанова N 124) ознак дискримінації.

Як вказує позивач в апеляційній скарзі, задоволення даного позову шляхом виключення слів "частини першої статті 43" в абзаці четверному пункту 2 Порядку (Постанова N 124), призведе до того, що вказаний порядок поширюватиметься не лише на індексацію пенсій за заробітком, визначеним частиною першою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а і на всі інші пенсії, призначені за цим законом.

Проте, бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо визначення механізму та порядку перерахунку пенсій, які розраховуються із заробітку, відмінного від того, який обчислений за частиною першою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не є предметом спору у даній справі.

Перевіряючи на відповідність вимогам закону нормативні акти Кабінету Міністрів України, суд не вправі втручатися в його нормотворчу діяльність, врегульовуючи відносини, які не були предметом оскаржуваного нормативного акта. Суд не вправі підміняти вищий орган виконавчої влади, визначаючи необхідність та/або доцільність, порядок та/або спосіб врегулювання тих чи інших відносин, оскільки це суперечитиме принципу розподілу влади.

У даному випадку, питання неврегульованості саме спірним Порядком (Постанова N 124) механізму та порядку перерахунку всіх пенсій, призначених за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може бути виправлене шляхом внесення до Порядку змін у спосіб визнання судом нечинними окремих його положень.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував про те, що він отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" як офіцер запасу. Пенсія позивача складає 60 % від розміру відповідних складових грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС ( N 2747-IV) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки пенсія позивача обчислюється із розміру відповідних складових грошового забезпечення, а не із середнього заробітку, обчисленого відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то положення частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і, як наслідок, норми спірного Порядку (Постанова N 124) на нього не застосовуються, а тому в силу частини другої статті 264 КАС ( N 2747-IV) позивач не набув права на його оскарження.

Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту прав, про порушення яких він вказує. З огляду на специфічний предмет даного спору, а також невстановлення у ході розгляду справи реального порушення прав позивача спірними положеннями Порядку (Постанова N 124), і, як наслідок відсутність підстав для їх захисту, суд апеляційної інстанції не вбачає також і підстав для виходу за межі позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС ( N 2747-IV).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС ( N 2747-IV) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС ( N 2747-IV) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34 ( N 2747-IV), 243 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 ( N 2747-IV), 331 КАС ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року (Рішення N 640/6980/19) - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

 

Головуючий, суддя

Є. О. Сорочко

Суддя

Н. М. Єгорова

Суддя

І. В. Федотов




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали