ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28.01.2016 р.

N К/800/40037/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Олендера І. Я. (доповідача), Карася О. В., Рибченка А. О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення N 0006462205 від 19 листопада 2014 року, провадження в якій відкрито за касаційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року, встановив:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елікс" (далі - позивач, ТОВ "Елікс"), звернулось до суду першої інстанції з позовом в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області N 0006462205 від 19.11.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 73002 грн., у томі числі за основним платежем - на 48668 грн., за штрафними санкціями - на 24334 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанції мотивували свої рішення тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що товари, за договорами, реально були отримані позивачем від контрагентів. Позивачем подані всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом. Посилання податкової на висновки актів перевірки інших підприємств є протиправними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі неправомірних висновків, є протиправними та підлягає скасуванню.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Лівобережною ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Елікс" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Синдар Тур" за липень 2014 року, за результатами якої 04.11.2014 року складено акт перевірки N 4062/2205/30640085.

У вказаному акті перевірки податковим органом зазначено про непідтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій із контрагентами ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Синдар Тур" за липень 2014 року, порушення платником податків вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 48668 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивачем на адресу відповідача були подані заперечення від 06.11.2014 року за вих. N 130.

Листом податкового органу від 14.11.2014 року N 36702/10/04-64-22-05 позивача повідомлено, що висновок акту перевірки N 4062/2205/30640085 від 04.11.2014 року є правомірним (а. с. 65 - 73, т. 1).

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем 19.11.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення N 0006462205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 73002 грн., в томі числі за основним платежем - на 48668 грн., за штрафними санкціями - на 24334 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивували свої рішення тим, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження правомірності формування останнім податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Синдар Тур". Крім того, контрагент ТОВ "Синдар Тур" по господарським операціям не мав можливості забезпечити виконання робіт відповідними фахівцями та з використанням спеціальних обладнання, пристроїв, механізмів та техніки, оскільки господарська діяльність контрагента позивача має наступні ознаки нереальності здійснення операцій: відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме - відсутній кваліфікований персонал; незначний штат працюючих осіб при тому; неможливість надання послуг у відповідні строки; платник не знаходиться за місцезнаходженням (фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку) при відсутності укладених договорів оренди інших приміщень та інше.

До вказаних висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі доводів відповідача та акту перевірки N 4062/2205/30640085.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

Висновки судів про те, що ні під час перевірки, ні після її завершення (разом із запереченнями на акт) жодних із вказаних вище документів позивач до податкового органу не надавав, у суду відсутні підстави для їх врахування при прийнятті рішення.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що "добросовісний платник податків" не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників робіт чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Тобто, судами попередніх інстанцій необхідно належним чином дослідити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами робіт як самостійно позивачем так і його контрагентом, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим контрагентом, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, судам попередніх інстанцій необхідно належним чином з'ясувати рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, якими підтверджено оплату позивачем товару/послуг по господарських операціях з ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Синдар Тур".

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту по господарським операціям із вищевказаними контрагентами, позивачем надано до суду певний пакет документів, однак вказані документи в повному обсязі не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, оскільки суди вважали, що такі документи не були надані податковому органу під час проведення перевірки, а тому у судів відсутні підстави для їх врахування при прийнятті рішення. Вказані висновки судів попередніх інстанцій прямо суперечать вимогам статті 11 КАС України щодо повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тобто, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентом, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів/послуг та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаних робіт у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року у справі N 804/19448/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 2442 КАС України.

 

Судді:

І. Я. Олендер

 

О. В. Карась

 

А. О. Рибченко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали