ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

31.05.2017 р.

N К/800/25769/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О. А. (судді-доповідача), Вербицької О. В., Маринчак Н. Є., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі N 813/3755/15 за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління "Західвуглепромсанекологія" до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Державне підприємство "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління "Західвуглепромсанекологія" (далі - Підприємство) звернулось в суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2015 року N 0001841702.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року апеляційну скаргу Підприємства задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2015 року N 0001841702.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій та вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки позивача відповідачем складено акт перевірки від 28 серпня 2014 року N 91/2200/26307902, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 54.2 статті 54, статті 57, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129, підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, абзацу "а" пункту 171.2 статті 171, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що Підприємство як податковий агент несвоєчасно нараховувало, утримувало та сплачувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 74236,69 грн. за що, на думку відповідача, положеннями пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України передбачена відповідальність.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2015 року N 0001841702, яким відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 39773,69 грн.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції на підставі положень пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, яка є спеціальною по відношенню до інших норм, оскільки встановлює відповідальність за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати, тобто підлягає застосуванню в разі встановлення фактів ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що відповідач безпідставно застосував до позивача штрафні санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України та зазначив, що якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

В той же час, пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України передбачено, що не нарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом. До або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення статті 126 Податкового кодексу України щодо штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податкового кодексу України. Такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

Положення статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

З огляду на те, що позивачем не допущено бездіяльності щодо несплати (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, а вчинено порушення щодо несвоєчасної сплати до бюджету узгодженої суми грошового зобов'язання суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про безпідставне застосування до позивача штрафних санкцій на підставі положень статті 127 Податкового кодексу України.

Застосування таким чином норм податкового законодавства відповідає позиції Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 10 листопада 2015 року в справі N 21-2919а15 (Постанова N 21-2919а15, 813/6793/13-а).

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

О. А. Веденяпін

 

О. В. Вербицька

 

Н. Є. Маринчак




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали