ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 червня 2017 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенди О. В., суддів: Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., при секретарях судового засідання - Ключник А. Ю., Шатило Р. П., за участю представників: публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Укрнафта" (далі - Товариство) - П. А. В., Б. В. І., державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ДПІ) - П. І. М., П. Д. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У серпні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням доповнення позовних вимог просило визнати: протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 серпня 2015 року N 0000902301 (далі - Рішення); протиправними дії відповідача в частині внесення змін (коригування) до автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" до підсистеми "Аналітична система" (далі - АІС "Податковий блок") щодо коригування податкового кредиту на суму 53329508 грн. за березень 2014 року по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Ріаліз Ойл" та завищення суми податкового зобов'язання на 53329508 грн. за червень 2014 року по взаємовідносинах з ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", які внесені за актом перевірки від 20 липня 2015 року N 1078/16-01-22-02-09/403739509 (далі - Акт), та зобов'язати відновити показники податкової звітності щодо платника податків Нафтогазовидобувного управління (далі - НГВУ) "Полтаванафтогаз" Товариства, відповідального за договором від 24 грудня 1997 року N 999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов'язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ" (далі - Договір N 999/97).

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що реальність придбання платником податків нафтопродуктів та їх зберігання підтверджується належно оформленими первинними документами відповідно до вимог чинного законодавства, податковий кредит сформовано правомірно на підставі податкових накладних, виписаних, зокрема, ТОВ "Азонтес" та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суди встановили, що ДПІ провела виїзну планову перевірку НГВУ "Полтаванафтогаз" Товариства, відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання Договору N 999/97, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

За наслідками перевірки складено Акт.

По операціях платника з ТОВ "Ріаліз Ойл" та ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" податкові повідомлення-рішення не приймались. ДПІ в АІС "Податковий блок" відкоригувала задекларовані платником показники податкової звітності відповідно до висновків Акта.

Кваліфікація ДПІ операцій платника з ТОВ "Азонтес" як фіктивних стала підставою для прийняття Рішення, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 111382713 грн. за основним платежем та на 55691356 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 квітня 2016 року (Постанова N 826/16666/15, К/800/50904/15) рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправними дій ДПІ в частині внесення на підставі Акта змін (коригування) до АІС "Податковий блок" та зобов'язання ДПІ відновити скориговані показники податкової звітності змінив, у цій частині в задоволенні позову відмовив. В решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року (Постанова N 826/16666/15, К/800/50904/15), ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 15 січня (Ухвала N К/800/41678/14) і 27 серпня 2015 року (Ухвала N 815/3033/13-а, К/800/719/14), 15 червня 2016 року (Ухвала N 826/11135/13-а, К/800/62231/13) (NN К/800/41678/14, К/800/719/14, К/800/62231/13 відповідно) та копії постанов Верховного Суду України від 2 березня (Постанова N 21-5900а15, 826/10595/14) і 26 квітня 2016 року (Постанова N 21-4976а15, 2а-4201/11/2670) (NN 21-5900а15, 21-4976а15 відповідно).

У подальшому ДПІ додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 червня 2016 року (N К/800/35720/15) (Ухвала N 825/1525/15-а, К/800/35720/15) та копію постанови Верховного Суду України від 6 грудня 2016 року (N 21-1440а16) (Постанова N 21-1440а16, 826/3939/15).

Заслухавши пояснення представників ДПІ, Товариства, перевіривши наведені у заяві та додаткових поясненнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 цієї статті), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (пункт 5 цієї норми).

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, копії яких надано для підтвердження наведених у заяві доводів, не дає підстав вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права в подібних правовідносинах чи його висновки в оскаржуваній постанові не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності винесення відповідачем Рішення. Суди у цій справі встановили реальність операцій з поставки платникові податків нафтопродуктів у рамках взаємовідносин з ТОВ "Азонтес", що підтверджено первинними документами, які містять усі необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг розглядуваних операцій, їх учасників, відповідають визначеному договорами порядку оформлення цих поставок. Суд касаційної інстанції зазначив, що ДПІ не довела належними і допустимими доказами схемного характеру операцій у рамках взаємовідносин з ТОВ "Азонтес", що виключає законність донарахування за оскарженим податковим повідомленням-рішенням.

Водночас у справах, ухвали Вищого адміністративного суду України в яких надано для порівняння, цей суд:

- в ухвалі від 15 січня 2015 року (Ухвала N К/800/41678/14), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками, що укладені позивачем з контрагентами угоди не мали реального характеру та не спричинили реального настання правових наслідків, а надані документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, податковий орган правомірно виніс податкові повідомлення-рішення;

- в ухвалі від 27 серпня 2015 року (Ухвала N 815/3033/13-а, К/800/719/14) зазначив про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень з огляду на недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах (податкових, видаткових накладних), на підставі яких позивач сформував дані податкового обліку за спірними операціями;

- в ухвалі від 1 червня 2016 року (Ухвала N 825/1525/15-а, К/800/35720/15) залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції та зазначив про протиправність сформованого позивачем податкового кредиту по придбанню паливно-мастильних матеріалів в основній частині у постачальника. Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що для перевезення нафтопродуктів лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту. Наслідком цього є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Наявність лише податкових накладних не є беззаперечним доказом реальності господарських операцій та підставою для формування податкового кредиту. Податкові повідомлення-рішення винесені правомірно;

- в ухвалі від 15 червня 2016 року (Ухвала N 826/11135/13-а, К/800/62231/13), залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, погодився з його висновками про правомірність зменшення у податковому обліку позивача за червень-липень 2011 року суми податкового кредиту, врахувавши відсутність доказів транспортування товару від постачальника на адресу позивача та відсутність у постачальника матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність.

Отже, як видно зі змісту проаналізованих ухвал суду касаційної інстанції, у кожній зі справ, в яких вони були постановлені, суди доходили висновку про правомірність чи протиправність рішень, дій чи бездіяльності податкових органів на підставі встановлення фактичних обставин справ та оцінки досліджених у судових засіданнях доказів.

Слід зауважити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Не наділений Верховний Суд України і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДПІ.

Не суперечить оскаржуване судове рішення й викладеним у постановах Верховного Суду України правовим висновкам.

Так, у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року (Постанова N 21-4976а15, 2а-4201/11/2670) міститься висновок, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Водночас у справі, що розглядається, суди не встановили підписання бухгалтерських документів особами, які це заперечують.

У постанові від 6 грудня 2016 року (Постанова N 21-1440а16, 826/3939/15) Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у цій справі погодилася з позицією апеляційного суду про те, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Проте і цьому висновку Верховного Суду України оскаржена ухвала суду касаційної інстанції не суперечить, оскільки у справі, що розглядається, суди встановили реальність господарських операцій, здійснених за участі позивача.

Постанова Верховного Суду України від 2 березня 2016 року (Постанова N 21-5900а15, 826/10595/14), надана на підтвердження наявності підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, не містить правового висновку про те, як саме мають застосовуватися зазначені у заяві ДПІ норми матеріального права, оскільки цим судовим рішенням відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Отже, рішення у справі, що розглядається, не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а наведені у заяві та додаткових поясненнях до неї доводи ДПІ фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. В. Кривенда

Судді:

О. Ф. Волков

 

М. І. Гриців

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали