ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

11.05.2017 р.

N 876/4892/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого, судді - Макарика В. Я., суддів - Большакової О. О., Глушка І. В., за участю секретаря судового засідання - Гнідець Р. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у адміністративній справі N 807/91/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрліскомплекс" до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

20 січня 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрліскомплекс" звернулося в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Закарпатській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017 року N 0000011402 яким ТОВ "Укрліскомплекс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 18793,96 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрліскомплекс" до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення N 0000011402 від 06.01.2017 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрліскомплекс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток іноземних юридичних осіб" на загальну суму 18793,96 грн. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, КОД ЄДРПОУ 39393632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрліскомплекс" (89425, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Баранинці, вул. Миру, буд. 2, кв. 2, КОД ЄДРПОУ 38720529) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 (одна тисяча шістсот гривень) грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 р. по 01.05.2016 р.

За наслідками проведеної перевірки складено Акт "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укрліскомплекс", код ЄДРПОУ - 38720529 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2016 по 01.05.2016" від 22.12.2016 р. N 13/07-16-14-04/38720529 (а. с. 10-39), (далі - Акт перевірки).

Вказаним Актом перевірки встановлено порушення суб'єктом господарювання:

- п. 292.11 ст. 292 ПК України, в результаті чого донараховано єдиного податку у сумі 50,80 грн., в тому числі за I кв. 2016 року - 50,80 грн.;

- п. 103.4, п. 103.5, п. 103.6, п. 103.8, п. 103.9, п. 103.10 ст. 103, пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141, п. 294.1 ст. 294, п. 297.1 ст. 297 ПК України, у зв'язку з чим донараховано податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України за період з 01.01.2016 р. по 01.05.2016 р. на загальну суму 15035,17 грн., в т. ч. I кв. 2016 р. на суму 7311,32 грн. та квітень 2016 р. на суму 7723,85 грн.

На підставу Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017 року N 0000011402, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток іноземних юридичних осіб" на загальну суму 18793,96 грн. (а. с. 50) та податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017 року N 0000021402, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання за платежем "Єдиний податок з юридичних осіб" у розмірі 63,50 грн., в т. ч. 50,80 грн. за основним податковим зобов'язанням та 12,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення направленні позивачу згідно з супровідним листом "Про направлення податкових-повідомлень рішень" від 11.01.2017 р. N 67/10/07-16.14-04-09.

Відповідно до ст. 133 ПК України: платниками податку резидентами є:

суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті;

управитель фонду операцій з нерухомістю, який здійснює діяльність відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" щодо операцій і результатів діяльності із довірчого управління, що здійснюється таким управителем через фонд.

Особливості оподаткування нерезидентів викладені у пункті 141.4 статті 141 розділу III "Податок на прибуток підприємств".

Підпунктом "г" пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України визначено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.

Згідно з пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України: резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до абз. 12 пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема на період, який охоплювався перевіркою з 01.01.2016 р. по 01.05.2016 р.): у розділі III цього Кодексу використовується термін "резидент" у відповідних відмінках, під цим терміном розуміються особи, визначені пунктом 133.1 статті 133 цього Кодексу.

Відповідно до п. 133.1 ст. 133 ПК України: платниками податку резидентами є: суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Пунктом 133.5 статті 133 ПК України передбачено, що не є платниками податку суб'єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначені главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Статтею 11 ПК України визначено, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.

Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів.

Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

Чинні положення ПК України у розділі XIV визначають єдиний спеціальний податковий режим, який на даний час існує в українській системі оподаткування, а саме: "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" (статті 291 - 300 ПК України).

У відповідності до ст. 291 ПК України: у цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.1 ст. 291 ПК України). Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

З матеріалів справи видно, що ТОВ "Укрліскомплекс" є платником єдиного податку без ПДВ та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності за обраною 3-ою групою зі ставкою у 5 % відсотків до доходу, що підтверджується копією Витягу з реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до пп. 297.1 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, а саме: з податку на прибуток підприємств.

При проведенні перевірки відповідачем помилково не було враховано, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач перебував на спрощені системі оподаткування, а саме був платником єдиного податку третьої групи без ПДВ (п. 2.3.4 Акта перевірки, а. с. 11).

Таким чином, позивач, будучи платником єдиного податку в силу вимог п. 133.5 та пп. 297.1.1 п. 297.1 ст. 297 ПК України, не є платником податку на прибуток та, як наслідок, не є резидентом у розумінні пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України.

Наведені вище обставини вказують, що на позивача обов'язок, встановлений пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України щодо оподаткування виплачених нерезиденту доходів з джерелом їх походження з України не поширюється, як і не поширюється обов'язок щодо подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, в тому числі щодо складання та подання Декларації з податку на прибуток підприємств із заповненими рядками 23 - 25 та додатком ПН до такої Декларації).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач не є платником податку на прибуток підприємств, а є платником єдиного податку та застосовує спеціальний податковий режим - спрощену систему оподаткування.

З Акту перевірки (а. с. 27-32) видно, що підставою для здійснення донарахування відповідачем стало те, що товариство здійснювало виплату доходів нерезиденту Wood Source s. r. o. (Чехія) на підставі договорів про надання послуг оренди транспортних засобів та договорів про надання послуг оренди гідравлічного навантажування у загальній сумі 3600 Євро, що еквівалентно 109863,05 грн. на дату списання коштів з валютного рахунку (28.01.2016 р. - 1800 Євро, 29.04.2016 р. - 1800 Євро), однак не забезпечило нарахування та сплату податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Тобто, істотною умовою договору найму (оренди) є його оплатність.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В даному випадку, істотною умовою договору про надання послуг також є його оплатність, а фактичним отримувачем доходу за цим договором є виконавець.

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України: дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

Наведеною нормою встановлено перелік видів доходів, які визнаються доходами з джерелом їх походження з України, який є вичерпним.

Разом з тим, дане законодавче положення передбачає, що дохід з джерелом їх походження з України це дохід, отриманий як резидентами, так і нерезидентами.

Відповідачем при проведенні перевірки та складенні Акту перевірки цю обставину не враховано та помилково кваліфіковано дане законодавче положення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що за договорами про надання послуг, укладеними між Wood Source s. r. o. як виконавцем та ТОВ "Укрліскомплекс" як замовником, позивач оплатив надані його контрагентом так звані "послуги по оренді транспортних засобів" та "послуги по оренді гідравлічного навантажування", тобто в даному випадку відповідачем неправильно кваліфіковано ту обставину, хто є фактичним отримувачем доходу за договором. Фактичним отримувачем за договорами є Wood Source s. r. o.

Тобто, позивач не отримав ці послуги, як про це зазначає відповідач, а навпаки за умовами цих договорів розрахувався з його контрагентом, сплативши за надані послуги, а точніше на надані транспортні засоби та гідравлічне навантажування, грошові кошти.

Договір про надання послуг, як і договір оренди за своєю правовою природою є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), обов'язковість його виконання сторонами (ст. 629 ЦК України) тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору.

Це узгоджується, в тому числі з положеннями пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК України: лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Окрім цього, після завершення строку договорів про надання послуг по оренді транспортних засобів та гідравлічного навантажування, останні підлягають поверненню Wood Source s.r.o.

Водночас, відносини за вказаними в Акті перевірки договорами також регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.01.91 року N 959-XII та відповідно ці договори є зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Згідно з ст. 1 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" - зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" - зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Стаття 11 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Такими принципи, зокрема є: стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються державою на строк не менш як 5 років; забороняється встановлювати інші податки, крім тих, що затверджені Верховною Радою України.

Податковий кодекс України є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування та набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Верховна Рада України, прийнявши ПК України, встановила, що Україні діють спеціальні податкові режими, зокрема спрощена система оподаткування. Разом з тим, прийнятим ПК України, в розділі III "Податок на прибуток підприємств", пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України зобов'язано платників податку на прибуток підприємств сплачувати податок на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України (так званий податок на репатріацію або податок на прибуток іноземних юридичних осіб).

Дані положення ПК України є чинними та не скасовані законодавцем. Принципи оподаткування, визначені в ст. 11 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" узгоджуються з положеннями ПК України, зокрема з принципом стабільності (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України) та пунктом 7.3 статті 7 ПК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу безпідставно визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток іноземних юридичних осіб" в розмірі 18793,96 грн. а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 06.01.2017 року N 0000011402 є протиправним.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у адміністративній справі N 807/91/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

В. Я. Макарик

Судді:

О. О. Большакова

 

І. В. Глушко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали