ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

31.01.2018 р.

N К/9901/2082/17

 

Справа N 825/308/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Соломко І. І. від 06 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Бужак Н. П., Костюк Л. О., Троян Н. М. від 26 вересня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства "Мір" до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Приватне підприємство "Мір" (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2016 року N 0008741203.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що зменшення задекларованих показників орендної плати за землю пов'язано з тим, що об'єкти нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках згідно договору від 23 січня 2013 року N 2419, були відчужені третім особам за договорами купівлі-продажу, у зв'язку з чим Підприємство не зобов'язано сплачувати орендну плату за ті земельні ділянки, користування якими припинено, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2016 року N 0008741203.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов'язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, який відчужено, а тому, оскільки позивач відчужив належне йому нерухоме майно третім особам, обов'язок зі сплати орендної плати за земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості, у позивача відсутній.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки відповідно до вимог пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України особа, яка реалізувала право власності на будівлю, споруду (її частину), до проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності новим власником повинна сама сплачувати орендну плату за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда (її частина), з урахуванням прибудинкової території, а тому висновок про відсутність у позивача обов'язку зі сплати орендної плати за такі ділянки є помилковим.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП "Мір" та Чернігівською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 23 січня 2013 року N 2419, згідно якого ПП "Мір" (Орендар) приймає в короткострокове платне користування (до 30 листопада 2019 року) 17 (сімнадцять) земельних ділянок, загальною площею 3,4847 га в АДРЕСА_1, для експлуатації об'єктів промислового призначення. Розмір орендної плати згідно договору - 3 % від нормативної грошової оцінки землі.

Також, позивачем укладено договір оренди земельної ділянки від 29 жовтня 2015 року, умовами якого визначено, що ПП "Мір" (Орендар) приймає в короткострокове платне користування (31 липня 2020 року) земельну ділянку, площею 0,2700 га (кадастровий номер НОМЕР_1) в АДРЕСА_2, для експлуатації будівлі складу та ремонтних майстерень, та земельну ділянку, площею 0,3255 га (кадастровий номер НОМЕР_2) в АДРЕСА_2, для експлуатації будівлі складу та ремонтних майстерень до 31 липня 2020 року.

Встановлено, що ПП "Мір" подано до Інспекції податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за звітні періоди: січень, лютий 2016 року, згідно яких задекларовано суми орендної плати за користування земельними ділянками загальною площею 4,0802 га у відповідності до вищенаведених договорів оренди земельних ділянок площею 0,2700 га, 0,3255 га та 3,4847 га. У деклараціях визначено загальний річний розмір орендної плати в сумі 777869,42 грн. (65448,15 грн. + 78901,38 грн. + 633514,53 грн.) та задекларовано суми податкових зобов'язань, що підлягають сплаті за місяць в розмірі 64822,46 грн. (777869,42 грн./12).

Водночас, за звітні періоди: березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2016 року позивачем задекларовано суми орендної плати за користування земельними ділянками загальною площею 1,5782 га (замість 4,0802 га згідно вищенаведених договорів оренди земельних ділянок), в т. ч. за користування земельними ділянками: - площею 0,9827 га (замість 3,4847 га) - з розміром річної орендної плати на 2016 рік в сумі 178655,26 грн. (замість 633514,53 грн.); площею 0,2700 га - з розміром річної орендної плати за договором на 2016 рік в сумі 65448,15 грн.; - площею 0,3255 га - з розміром річної орендної плати за договором на 2016 рік в сумі 78901,38 грн.

Згідно декларацій за періоди з березня по серпень 2016 року ПП "Мір" визначено загальний річний розмір орендної плати в сумі 323004,79 грн. (65448,15 грн. + 78901,38 грн. + 178655,26 грн.) та задекларовано суми зобов'язань з орендної плати, що підлягають сплаті за місяць в розмірі 26917,07 грн. (323004,79 грн./ 12).

Як встановлено судами, підставою для зменшення у березні-серпні 2016 року задекларованих показників орендної плати за землю слугували обставини відчуження позивачем третім особам за договорами купівлі-продажу об'єктів нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках згідно договору від 23 січня 2013 року N 2419, та припинення користування ними.

Інспекцією проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) ПП "Мір" за періоди: березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2016 року, за результатами якої складено акт від 12 жовтня 2016 року N 294/12-03-24, у якому встановлено порушення позивачем пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2016 року N 0008741203, яким збільшено ПП "Мір" розмір грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 227429,64 грн. та накладено штраф в розмірі 56857,44 грн.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що оскільки до укладених ПП "Мір" із Чернігівською міською радою договорів оренди земельних ділянок жодних змін з моменту підписання не вносилось, а згідно вимог пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України особа, яка реалізувала право власності на будівлю, споруду (її частину), до проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності новим власником повинна сама сплачувати орендну плату за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда (її частина), позивачем занижено розмір орендної плати за березень - серпень 2016 року.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

За частиною третьою статті 7 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Із установлених попередніми судами обставин справи вбачається, що відповідно до договору оренди від 23 січня 2013 року N 2419 ПП "Мір" набуло право короткострокового користування 17-ма земельними ділянками (до 30 листопада 2019 року) загальною площею 3,4847 га в АДРЕСА_1 для експлуатації об'єктів промислового призначення.

Позивачем у лютому 2016 року відчужено третім особам частини нерухомого майна, які розташовані на зазначеній орендованій земельній ділянці, що підтверджується:

- договором купівлі-продажу 5849 (п'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять) часток об'єктів нерухомості загальною площею 1942,1 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, укладеним між ПП "Мір" та ПП "МИР-ТРЕЙД" від 24 лютого 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу К. О. В. за реєстровим N 437;

- договором купівлі-продажу 4/625 (чотири шістсот двадцять п'ять) часток об'єктів нерухомості загальною площею 216,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, укладеним між ПП "Мір" та ПП "БУДІНВЕСТ" від 23 лютого 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу К. О. В. за реєстровим N 425.

Суди також встановили, що позивач неодноразово звертався до Чернігівської міської ради з метою розподілу земельної ділянки між новими власниками об'єкта нерухомості та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23 січня 2013 року N 2419, проте питання вирішено не було.

Крім того, про факти відчуження частини об'єктів нерухомого майна, розташованого на орендованих земельних ділянках, позивач повідомляв контролюючий орган, що підтверджується листом ПП "Мір" від 21 квітня 2016 року N 15.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа N 21-804а16) (Постанова N 21-804а16, 804/7668/15) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа N 21-3078а16) (Постанова N 21-3078а16).

Отже, до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на обставини невнесення змін до укладених ПП "Мір" із Чернігівською міською радою договорів оренди земельних ділянок, на яких розташована відчужена частина нерухомості, як на підставу для продовження обов'язку позивача по сплаті орендної плати за такі ділянки, оскільки наведене не звільняє нових власників від обов'язку сплати податку (орендної плати) за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ними майно.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки зменшення задекларованих показників орендної плати за землю зумовлено відчуженням позивачем частини об'єктів нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках, а тому позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких не є.

Відповідно до частин першої ( N 2747-IV) та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом ( N 2747-IV).

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 360 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд постановив:

Касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий суддя:

С. С. Пасічник

Судді:

І. А. Васильєва

 

В. П. Юрченко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали