ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

29.05.2018 р.

N 826/334/18

За позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, судова колегія у складі: головуючий, суддя - О. В. Головань, судді: В. В. Аверкова, Я. І. Добрянська

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про визнання протиправним та скасування пп. 4 п. 11 Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 р. N 1597.

В судовому засіданні 24.05.2018 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 9 ст. 205 КАС України ( N 2747-IV).

Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив:

05.10.98 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 1597 "Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі".

Згідно п. 1 Правил (в редакції станом на час розгляду справи) ці Правила визначають відповідно до Указу Президента України від 27 березня 1998 р. N 222 "Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" умови і порядок надання фондами підтримки індивідуального житлового будівництва на селі пільгових довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі на виконання регіональних програм "Власний дім" і є основою для розроблення відповідних регіональних правил з урахуванням місцевих умов.

Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми "Державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників на будівництво (реконструкцію) та придбання житла" є Мінрегіон, а одержувачами бюджетних коштів - фонди.

Згідно п. 10 Правил надання кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, що укладається після підтвердження права позичальника на його одержання та визначення суми кредиту.

Згідно п. 11 Правил для підтвердження права на одержання кредиту та визначення його суми індивідуальний забудовник подає фондові: 1) заяву на ім'я керівника виконавчого органу фонду про надання кредиту; 2) клопотання органу місцевого самоврядування про надання кредиту; 3) паспорт громадянина України; 4) довідку про склад сім'ї; 5) документи, необхідні для визначення рівня платоспроможності позичальника (довідку про доходи позичальника і членів його сім'ї, одержані за попередні шість місяців, та/або довідку, видану органом місцевого самоврядування, про ведення особистого селянського господарства); 6) довідку, видану органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, про наявність (або відсутність) приватного житла; 7) копію документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків придбання житла); 8) проектно-кошторисну документацію або будівельний паспорт, вартість виготовлення яких може входити за згодою позичальника до суми кредиту (крім випадків придбання житла); 9) довідку про працевлаштування на підприємстві, в установі та організації, зазначених у пункті 4 цих Правил; 10) заяву власника житла чи об'єкта незавершеного житлового будівництва про згоду продати його із зазначенням погоджених з позичальником ціни та інших істотних умов договору купівлі-продажу (в разі придбання житла); 11) документи, що підтверджують статус осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 та абзацу четвертого пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у разі наявності); 12) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (у разі наявності).

Позивач - ОСОБА_1 - вважає пп. 4 п. 11 Правил протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач зазначає, що він має намір виступити суб'єктом правовідносин, до яких буде застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт, оскільки має намір звернутися за отриманням довгострокового кредиту індивідуальним забудовникам житла на селі.

Позивач є особою, на яку поширюється дія п. п. 19 і 20 ч. 1 ст. 6 та аб. 4 п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та громадяни України, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, і, відповідно, згідно п. 4 Правил може бути індивідуальним забудовником в розумінні Правил.

Вказане підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 14.03.2016 р., а також довідкою про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 29.04.2016 р. N 3325/3.

Щодо невідповідності оскаржуваного положення Правил по суті позивач зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не визначено суб'єкта владних повноважень, який має видавати довідку про склад сім'ї, що порушує принцип правової визначеності.

Відповідач - Кабінет Міністрів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Форма довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку була встановлена Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою ради Міністрів УРСР та Українською республіканською радою професійних спілок від 11.12.84 р. N 470.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. N 861 "Про внесення змін до постанов Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11.12.84 р. N 470 і Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. N 117" (Постанова N 861) довідка з місця проживання про склад сім'ї була вилучена з обігу як офіційний документ.

Також згідно вказаної постанови використано термін "довідка про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім'ї", видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, сільським головою (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), за формою, встановленою в додатку 13 (Постанова N 207) до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. N 207 (Постанова N 207) (Офіційний вісник України, 2016 р., N 28, ст. 1108), що додається до заяви про взяття на квартирний облік, замість довідки про склад сім'ї.

Таким чином, чинним законодавством України з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. N 861 "Про внесення змін до постанов Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11.12.84 р. N 470 і Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. N 117" (Постанова N 861) визначено форму довідки про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім'ї, яка і має надаватися в пакеті документів для надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

В даному випадку позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде (може бути) застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт, оскільки він має статус учасника бойових дій і може бути індивідуальним забудовником згідно Правил.

Згідно п. 4 Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 р. N 1597, позичальниками кредитів за рахунок кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які постійно проживають (або переселилися для постійного проживання), будують об'єкти кредитування в сільській місцевості і працюють в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях сільського господарства, в особистих селянських господарствах, інших господарських формуваннях, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села, а також на підприємствах, в установах та організаціях переробних і обслуговуючих галузей агропромислового комплексу, навчальних закладах, закладах культури та охорони здоров'я, розташованих у межах району, а також особи, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 та абзацу четвертого пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та громадяни України, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб.

Щодо позовних вимог по суті суд зазначає наступне.

Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 р. N 1597, ухвалювалися згідно вимог законодавства, що було чинним станом на час його прийняття.

Зокрема, згідно Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою ради Міністрів УРСР та Українською республіканською радою професійних спілок від 11.12.84 р. N 470, було затверджено форму довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, що є додатком N 2 до Правил обліку і додавалася до заяви про взяття на квартирний облік згідно п. 18 Правил обліку.

Вказаний нормативно-правовий акт був чинним станом на 05.10.98 р. і є чинним станом на час розгляду справи по суті.

Таким чином, оскаржуваний нормативно-правовий акт в оскаржуваній частині відповідав вимогам щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили станом на час його ухвалення.

Пізніше у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. N 861 "Про внесення змін до постанов Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11.12.84 р. N 470 і Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. N 117" (Постанова N 861) викладено у новій редакції п. 18 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою ради Міністрів УРСР та Українською республіканською радою професійних спілок від 11.12.84 р. N 470, зокрема, визначено, що до заяви додаються, в тому числі, довідка про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім'ї, видані виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, сільським головою (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), за формою, встановленою в додатку 13 (Постанова N 207) до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. N 207 (Постанова N 207) (Офіційний вісник України, 2016 р., N 28, ст. 1108). Вказані зміни набули чинності з 07.12.2016 р. після оприлюднення.

Відповідно, станом на час звернення позивача до суду питання щодо форми відповідної довідки та суб'єкта владних повноважень, компетентного її видавати, законодавством врегульовано.

При чому, суд звертає увагу на ту обставину, що передбачена п. 11 Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 р. N 1597, довідка не є окремою формою довідки, розробленою саме для її подачі згідно вказаних Правил, тоді як є довідкою, необхідність якої передбачена і для інших передбачених законодавством процедур.

Щодо порушення принципу правових визначеності суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини, висловленої у п. 51 рішення SHCHOKIN v. UKRAINE (Рішення) (заява NN 23759/03 та 37943/06) від 14.10.2010 р., говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (&?и;…&?ь;), N 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], N 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I). http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-100944

З врахуванням вищевикладеного у суду відсутні підстави для висновку про те, що оскаржуваний нормативно-правовий акт не відповідає вимогам щодо якості закону, оскільки чинне законодавство дозволяє з достатньою чіткістю зрозуміти, яку саме довідку потрібно надати та до якого компетентного органу звернутися за її отриманням.

При цьому, суд наголошує, що оскаржуваний нормативно-правовий акт є складовою частиною законодавства України і має тлумачитися та застосовуватися не лише з огляду на його зміст, а з врахуванням інших положень законодавства, що можуть бути застосовані до конкретних правовідносин з врахуванням аналогії права та аналогії закону.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних принципів під час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту, зокрема, і в оскаржуваній частині, тоді як станом на час розгляду справи питання отримання документа щодо складу сім'ї також є врегульованим.

На підставі вищевикладеного, ст. 241 - 246 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 293 ( N 2747-IV), 295 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Судова колегія у складі:

 

Головуючий, суддя

О. В. Головань

Судді:

В. В. Аверкова

 

Я. І. Добрянська




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали