ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

06.07.2017 р.

N 826/16071/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Київської міської ради, за участю третьої особи - Київського міського голови К. В. В. про визнання протиправним та скасування рішення, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли адміністративні позови:

позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023);

позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, за участю третьої особи - Київського міського голови К. В. В. про визнання нечинним та скасування рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023);

позов ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023);

позов ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023).

Відповідними ухвалами суду відкрито провадження в адміністративних справах за вказаними позовами N 826/16072/16, N 826/16701/16, N 826/16702/16 та N 826/16910/16, які у подальшому ухвалами суду від 31.01.2017 та від 22.05.2017 об'єднано в одне провадження із присвоєнням об'єднаній справі загального N 826/16072/16.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 1 оскаржуваним рішенням Київської міської ради (Рішення N 19/1023) в порушення приписів Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" заборонено продаж алкогольних напоїв, слабоалкогольних напоїв та пива. При цьому, позивачами наголошено, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень Київської міської ради на встановлення заборон і обмежень у стаціонарних об'єктах торгівлі реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв, пива, винних напоїв, а має право лише на встановлення таких обмежень на час проведення масових заходів.

Позивачі та їх представники у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у Київської міської ради повноважень.

Третя особа в судове засідання не прибула, письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала.

З урахуванням положень частини 6 статті 128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Пунктом 1 рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023), відповідно до Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про благоустрій населених пунктів", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", рішень Київської міської ради від 29.12.2011 N 1003/7239 "Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України" (Рішення N 1003/7239) та 17.02.2015 N 75/940 "Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України" (Звернення N 75/940), постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.96 N 854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями" з метою забезпечення прав та законних інтересів громадян, а також реалізації у місті Києві державної політики щодо попередження вживання серед населення алкогольних напоїв, слабоалкогольних напоїв і пива, визнання здоров'я людини найвищою соціальною цінністю та врегулювання правових відносин суб'єктів господарювання Київська міська рада вирішила суб'єктам господарювання, які зареєстровані в установленому порядку, та суб'єктам господарювання, які мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, отриману згідно з вимогами законодавства України, обмежити торгівлю алкогольними, слабоалкогольними напоями та пивом у стаціонарних об'єктах торгівлі торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, окрім закладів ресторанного господарства (кафе, бари, заклади громадського харчування, ресторани тощо) на території м. Києва шляхом заборони їх реалізації з 23:00 до 10:00 години.

Вважаючи, що у відповідача були відсутні повноваження у відповідача для запровадження таких заходів як заборона реалізації (обмеження роздрібної торгівлі) алкогольних напоїв, пива, слабоалкогольних напоїв в стаціонарних об'єктах торгівлі та тимчасових спорудах у певний період часу, позивачі звернулись з відповідними позовами до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статі 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктами 1, 2 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальна і виключна компетенція сільських, селищних, міських рад встановлена статтями 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку встановлено статтею 30 зазначеного Закону.

Відповідно до підпункту 9 пункту "а" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 4 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень зазначених рад належить встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Із наведених норм убачається, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить виключно встановлення режиму роботи суб'єктів господарювання.

Отже, враховуючи положення підпункту 4 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" реалізація повноважень органу місцевого самоврядування по забороні продажу алкогольних напоїв могла реалізовуватись тільки шляхом погодження з власниками режиму роботи відповідних торгових закладів чи відділів.

Обмеження щодо продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів встановлено положеннями статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.95 N 481/95-ВР.

Частиною 1 статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" встановлено, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; особам, які не досягли 18 років; у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі); з торгових автоматів; на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових, пива); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет; з рук; у невизначених для цього місцях торгівлі.

Відповідно до частини 3 статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" на час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів.

Таким чином, місцева рада не має повноважень самостійно встановлювати постійну, а не на час проведення масових заходів, заборону продавати алкогольні, слабоалкогольні напої та тютюнові вироби, у тому числі на певних територіях чи у певні години доби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016.

Підпунктом 4 пункту "б" статті 30 Закону України від 21.05.97 N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

За змістом вказаної норми виконавчі органи рад мають повноваження за погодженням з власниками встановлювати режим роботи об'єктів сфери обслуговування.

Проте, вказане повноваження стосується встановлення (лише за погодженням з власником) саме режиму роботи самого об'єкта сфери обслуговування, тобто розподілу робочого часу протягом відповідного календарного періоду (дня, тижня, місяця, року), але не встановлення заборони чи обмеження на продаж певних товарів.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною першою статті 19, частини третьої статті 18 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством.

Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць (частина четверта статті 23, частина перша статті 31, частина перша статті 43 ГК України).

Отже, рішення прийнято відповідачем за відсутності відповідних повноважень та порушує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, оскільки встановлює не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів та послуг.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року К/800/54688/15 (Ухвала N К/800/54688/15).

Посилання відповідача на факт того, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності порушеного права не приймаються судом з огляду на те, що наявними в матеріалах справи документами вбачається, що позивачі дійсно звертались до об'єкту торгівлі за придбанням відповідного товару, зокрема, в матеріалах справи міститься лист від 12.10.2016 за підписом керуючого магазином "Продукти-425" ТОВ "АТБ-Маркет", яким відмовлено ОСОБА_1 у реалізації алкогольних напоїв у нічний час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність винесення ним оскаржуваного рішення.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивачів підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ними судові витрати.

Окрім того, ОСОБА_2 подано до суду клопотання про компенсацію йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених судових витрат на правову допомогу.

Статтею 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 (Закон N 4191-VI) встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2016 між ОСОБА_2 та адвокатом Б. М. М. укладено договір доручення про надання правової допомоги.

На підставі вказаного договору позивачем понесені судові витрати в сумі 5000,00 грн. на правову допомогу в загальному обсязі 9 годин, що підтверджується розрахунком від 26.10.2016, актом здачі-приймання наданої правової допомоги від 26.10.2016 та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 21.10.2016.

Розмір вказаних витрат не перевищує граничний розмір, встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (Закон N 4191-VI), відтак судові витрати позивача на правову допомогу підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 22.09.2016 N 19/1023 "Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в м. Києві" (Рішення N 19/1023).

Присудити на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,21 грн. згідно квитанції N 50 від 01.11.2016 за рахунок асигнувань Київської міської ради.

Присудити на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. за рахунок асигнувань Київської міської ради.

Присудити на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. за рахунок асигнувань Київської міської ради.

Присудити на користь ОСОБА_4 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,21 грн. за рахунок асигнувань Київської міської ради.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Суддя

І. А. Качур




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали