ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

24.10.2018 р.

Справа N 826/1408/17

 

Провадження N К/9901/30896/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., за участю: секретаря судового засідання - Головко О. В., представника позивача - Щ. О. Ю., представників відповідача 1 - Б. С. Г., К. О. М., представників відповідача 2 - Н. О. П., М. І. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу N 826/1408/17 за позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до: 1) Служби безпеки України, 2) Національного агентства з питань запобігання корупції, 3) Державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України - П. В. О., про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Громадської організації "Центр протидії корупції" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Арсірія Р. О., суддів: Кузьменка В. А., Огурцова О. П.) від 23 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Степанюка А. Г.) від 25 січня 2018 року, установив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Громадська організація "Центр протидії корупції" звернулася до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі також - СБУ, відповідач-1) та Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - Національне агентство, НАЗК, відповідач-2), в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення державного експерта з питань державних таємниць N 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ;

2) визнати неправомірними дії посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ;

3) визнати неправомірною бездіяльність НАЗК щодо незатвердження нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад;

4) зобов'язати СБУ і НАЗК невідкладно вжити заходів щодо забезпечення подання посадовими особами СБУ електронних декларацій в Єдиний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації;

5) зобов'язати НАЗК невідкладно вжити заходів щодо затвердження нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, та подати такий нормативно-правовий акт на державну реєстрацію у встановленому законом порядку;

6) зобов'язати НАЗК забезпечити відкритий цілодобовий доступ до поданих декларацій декларантами СБУ в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті НАЗК із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації.

2. Позовні вимоги обґрунтовано що тим, що оскаржуване рішення державного експерта з питань державних таємниць не відповідає вимогам законодавства про державну таємницю, а тому підлягає скасуванню. Крім того, позивач звертає увагу на не визначення на законодавчому рівні повноважень СБУ щодо створення окремої автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ. Позивач зазначає, що в порушення вимог статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) СБУ та НАЗК не вчиняються дії щодо створення порядку, який би регламентував процедуру здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад. Окремо позивач звертає увагу, що інформація, яка міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ, є достатньо поширеною, а тому не може вважатись такою, що належить до державної таємниці.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року залучено в якості відповідача державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України П. В. О. (далі також - державний експерт, відповідач-3).

Короткий зміст рішення суду I інстанції

4. 23 жовтня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив у задоволенні адміністративного позову Громадської організації "Центр протидії корупції" до Служби безпеки України, Національного агентства з питань запобігання корупції та державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України П. В. О. про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення державного експерта з питань державних таємниць прийнято з дотримання норм чинного законодавства, а СБУ правомірно та в межах покладених на неї завдань вчинено дії щодо запровадження автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ, з метою застосування превентивних заходів запобігання корупції до моменту практичної реалізації вимог статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII).

Також суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку Національного агентства з питань запобігання корупції щодо напрацювання нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, оскільки матеріали справи містять докази, які підтверджують вчинення НАЗК дій щодо виконання покладеного на нього обов'язку в частині напрацювання відповідного порядку.

Суд вказав на необґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання НАЗК невідкладно вжити заходів щодо затвердження нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, та подати такий нормативно-правовий акт на державну реєстрацію у встановленому законом порядку, оскільки відповідачами вчинюються відповідні заходи з метою фактично реалізації вимог статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), а вказаний нормативно-правовий акт підлягає погодженню всіма органами, які в своєму штаті передбачили посади, перебування на яких передбачає доступ до державної таємниці.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що подання декларацій є обов'язком не відповідачів, а відповідних суб'єктів декларування, а тому вимоги ГО "Центр протидії корупції" щодо покладення відповідних обов'язків на СБУ або НАЗК є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання НАЗК забезпечити відкритий цілодобовий доступ до поданих декларацій декларантами СБУ в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті НАЗК із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації, суд першої інстанції виходив з того, що вказана вимога ГО "Центр протидії корупції" є передчасною, оскільки наразі порядок, згідно якого має відбуватись розміщення в Єдиному реєстрі декларацій таких осіб не затверджений та, відповідно, такі декларації в Реєстрі відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 25 січня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2017 у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до Служби безпеки України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Державний експерт з питань таємниць заступник Голови Служби безпеки України П. В. О. про визнання протиправним та скасування рішення, визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2017 - залишити без змін.

7. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 28 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Громадської організації "Центр протидії корупції".

9. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Громадської організації "Центр протидії корупції" та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11. 27 березня 2018 року від державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України П. В. О. надійшов відзив на касаційну скаргу.

12. Також 27 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Служби безпеки України.

13. 02 квітня 2018 року відзив на касаційну скаргу надійшов від Національного агентства з питань запобігання корупції.

14. 22 жовтня 2018 року від державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України П. В. О. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

15. Крім того, 22 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Служби безпеки України.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що оскаржуване рішення державного експерта з питань державних таємниць є незаконним, а судами неправильно розтлумачено пункт 4 частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю" щодо обсягу засекреченої інформації та не застосовано частину 6 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI) і статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) при наданні оцінки законності та правомірності оскаржуваного рішення державного експерта з питань державних таємниць.

Також скаржник стверджує, що нормами чинного законодавства не визначено повноважень СБУ щодо створення окремої автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ.

Крім того, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльності НАЗК щодо незатвердження нормативно-правового акту відповідно до вимог статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) та зобов'язання НАЗК невідкладно вжити заходів щодо затвердження такого нормативно-правового акту.

Разом з тим, позивач у касаційній скарзі виклав заперечення проти ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року про відмову в задоволенні заяви про відвід судді Арсірія Р. О. Скаржник стверджує, що у період розгляду даної справи СБУ та НАЗК проводили спеціальну перевірку стосовно судді Арсірія Р. О. Як стверджує позивач, упередженість складу суду виявилася у необґрунтованому затягуванні розгляду справи та неодноразовому порушенні норм процесуального права.

Б. Доводи відповідачів у справі

17. Служби безпеки України

Служба безпеки України у відзиві просить касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

19.09.2018 у судовому засіданні долучено до матеріалів справи письмові пояснення Служби безпеки України, у яких зазначено, що рішення державного експерта з питань таємниць прийняте на підставі вимог законодавства про державну таємницю з додержанням критеріїв, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI), а тому є законним та обґрунтованим.

Крім того, у судовому засіданні 24.10.2018 було долучено до матеріалів справи письмові пояснення Служби безпеки України, у яких вказано, що позивачем не обґрунтовано порушення його прав, а доводи представника позивача не узгоджуються з дійсними обставинами справи.

18. Національного агентства з питань запобігання корупції

У відзиві на касаційну скаргу Національне агентство з питань запобігання корупції проти змісту і вимог касаційної скарги заперечує та просить касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні 11.07.2018 було долучено до матеріалів справи письмові пояснення Національного агентства з питань запобігання корупції, у яких зазначено, що Національне агентство безперервно вживає відповідні дії з метою опрацювання проекту порядку здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб, зазначених у статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), та забезпечення його прийняття у встановленому законом порядку.

19. Державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України П. В. О.

У відзиві на касаційну скаргу державний експерт з питань таємниць заступник Голови Служби безпеки України П. В. О. просить касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

III. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Громадською організацією "Центр протидії корупції" було виявлено відсутність в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацій усіх посадових осіб Служби безпеки України.

10 листопада 2016 року Громадська організація "Центр протидії корупції" звернулася до Служби безпеки України з запитом про доступ до публічної інформації.

У відповідь на вказаний запит Служба безпеки України у листі від 18 листопада 2016 року N 9/11435 повідомила, що державним експертом з питань таємниць заступником Голови Служби безпеки України П. В. О. прийнято рішення від 20 червня 2016 року N 9/10456 про віднесення до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу Служби безпеки України, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, яка має накопичуватись в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за сукупністю всіх показників у цілому щодо Служби безпеки України зі ступенем секретності - "цілком таємно", а за окремими показниками в цілому щодо Служби безпеки України або за сукупністю всіх показників у цілому щодо органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління Служби безпеки України - "таємно".

Крім того, листом Національного агентства з питань запобігання корупції від 28 листопада 2016 року N 75-01/6102 на запит позивача від 04 листопада 2016 року повідомлено, що НАЗК здійснює заходи щодо отримання у встановленому порядку спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, а також розробки відповідного нормативно-правового акту, який регулюватиме питання щодо подання та оприлюднення декларацій осіб, відомості про яких належать до державної таємниці.

Разом з тим, у зв'язку із обмеженим часом на підготовку відповідного нормативно-правового акту, з метою виконання вимог законодавства про державну таємницю та додержання строків подання декларацій, СБУ у жовтні 2016 року було вжито заходів із запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України

21.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21.2. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

22. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50

22.1. Стаття 10. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

23. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

23.1. Частина 3 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Закон України "Про державну таємницю" від 21.01.94 N 3855-XII (в редакції від 09.08.2015)

24.1. Стаття 1. Державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

24.2. Абзац другий пункту 4 частини першої статті 8. До державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація: у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність або розвідувальну чи контррозвідувальну.

24.3. Частина друга статті 8. Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України та з дотриманням вимог статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI).

24.4. Частина перша статті 10. Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

24.5. Частина третя статті 10 Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

24.6. Стаття 11. У рішенні державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці зазначаються:

інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність категоріям і вимогам, передбаченим статтею 8 цього Закону та статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI);

підстави для віднесення інформації до державної таємниці та обґрунтування шкоди національній безпеці України у разі її розголошення;

ступінь секретності зазначеної інформації;

обсяг фінансування заходів, необхідних для охорони такої інформації;

державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація чи громадянин, який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємниці, та державний орган (органи), якому надається право визначати коло суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації;

строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Рішення про віднесення інформації до державної таємниці, продовження строку дії раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці, зміну ступеня секретності інформації, скасування раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці приймаються державним експертом з питань таємниць протягом одного місяця з часу надходження звернення державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації чи громадянина. Такі рішення підлягають реєстрації Службою безпеки України та є підставою для формування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, і внесення змін до зазначеного Зводу, до галузевих або відомчих розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю. Порядок реєстрації рішень державних експертів з питань таємниць визначається Кабінетом Міністрів України.

25. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 N 440 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 р. за N 902/11182

25.1. Стаття 4.1.3 ЗВДТ. Відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів, домашні адреси особового складу (персоналу) Служби безпеки України. Рішення про необхідність засекречування конкретної інформації приймає державний експерт з питань таємниць.

26. Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 N 2939-VI (Закон N 2939-VI) (в редакції від 01.05.2015)

26.1. Стаття 5 (Закон N 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

26.2. Частина перша статті 6 (Закон N 2939-VI). Інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

26.3. Частина друга статті 6 (Закон N 2939-VI). Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

26.4. Частина третя статті 6 (Закон N 2939-VI). Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

26.5. Частина четверта статті 6 (Закон N 2939-VI). Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

26.6. Частина п'ята статті 6 (Закон N 2939-VI). Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

26.7. Частина шоста статті 6 (Закон N 2939-VI). Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (Закон N 1700-VII).

26.8. Частина сьома статті 6 (Закон N 2939-VI). Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

26.9. Стаття 8 (Закон N 2939-VI). Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (Закон N 2939-VI), розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом (Закон N 2939-VI) та спеціальними законами.

26.10. Частина 4 статті 13 (Закон N 2939-VI). Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (Закон N 2939-VI).

27. Закон України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 N 1700-VII (Закон N 1700-VII)

28. Стаття 52-1 (Закон N 1700-VII). Стосовно осіб, зазначених у пункті 1 (Закон N 1700-VII), підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, заходи, передбачені розділом VII цього Закону (Закон N 1700-VII), організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

32. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що державний експерт правомірно прийняв рішення від 20 червня 2016 року N 9/10456 про віднесення до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу Служби безпеки України, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, яка має накопичуватись в реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за сукупністю всіх показників у цілому щодо Служби безпеки України зі ступенем секретності - "цілком таємно", а за окремими показниками в цілому щодо Служби безпеки України або за сукупністю всіх показників у цілому щодо органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління Служби безпеки України - "таємно".

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Законом України "Про державну таємницю" визначено, що до державної таємниці можуть бути віднесені відомості про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність або розвідувальну чи контррозвідувальну. Для конкретизації цього положення Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, передбачає, що державну таємницю становлять відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів, домашні адреси особового складу (персоналу) Служби безпеки України. При цьому, вказується, що конкретна інформація засекречується на підставі рішення державного експерта з питань таємниць.

Таким чином, відповідно до вказаних положень законодавства рішення експерта з питань таємниць щодо конкретної інформації має стосуватись видів інформації, передбаченої Законом України "Про державну таємницю" та бути вмотивованим.

Щодо вмотивованості рішення державного експерта з питань таємниць Верховний Суд звертає увагу, що частиною другою статті 8 Закону України "Про державну таємницю" конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці не тільки якщо вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України, але й також з дотриманням вимог статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI).

Аналіз вказаних положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI) свідчить, що віднесення інформації до державної таємниці можливе при дотриманні сукупності вимог, передбачених частиною другою статті 6 вказаного Закону (Закон N 2939-VI).

Отже, державний експерт приймаючи рішення про віднесення до державної таємниці конкретних відомостей повинен перевірити відповідність обмеження доступу трьом критеріям (вимогам) тесту, передбаченого частиною 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI). Тобто, в рішенні державного експерта з питань таємниць має бути вказано, в яких інтересах обмежується інформація, в чому полягає істотність шкоди інтересам, що захищаються шляхом обмеження доступ до інформації, а також аргументи, які доводять, що суспільний інтерес в доступності конкретної інформації не переважає шкоду, яка може бути надана захищеному інтересу.

Крім того, положення інших частин вказаної статті Закону (Закон N 2939-VI) також встановлюють гарантії дотримання принципу пропорційності. Так, частина третя статті 6 Закону (Закон N 2939-VI) передбачає заборону обмежувати доступ до інформації, яка вже була правомірно оприлюднена, частина сьома встановлює, що доступ обмежується до інформації, а не до документу. Останнє означає, що перед засекречуванням інформації в документі, кожний вид інформації, що в ньому міститься, аналізується на предмет дотримання трискладового тесту та інших гарантій статті 6 Закону.

Такими ж є й вимоги частини першої статті 15 Закону України "Про державну таємницю", відповідно до якої засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.

Вбачається, що дотримання гарантій статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI), включно з трискладовим тестом забезпечує дотримання принципу пропорційності обмеження конституційних прав.

Надання відповідних і достатніх аргументів щодо дотримання статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI), зокрема щодо дотримання трискладового тесту щодо кожного виду інформації, що засекречується, необхідне також для дотримання однієї з умов виправданості втручання у право на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме необхідності в демократичному суспільстві.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини критерій "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає від Суду встановлення того, чи відповідало "втручання", яке оскаржується, "нагальній суспільній необхідності", чи було це втручання пропорційним законній меті, яку воно переслідувало, та чи були доводи, надані національними органами на виправдання втручання, відповідними і достатніми (рішення у справі "Magyar Helsinki Bizottsбg проти Угорщини" від 08.1.2016, заява N 18030/11).

Таким чином, при розгляді даної справи судам необхідно було з'ясувати чи застосовано державним експертом "трискладовий тест" при прийнятті оскаржуваного рішення, чи правомірно віднесено до державної таємниці інформацію про абсолютно всіх працівників СБУ, зокрема, враховуючи, що оскаржуваним рішенням було засекречено інформацію, в тому числі про посадових осіб, які є публічними, і інформація про їх службу в СБУ вже була оприлюднена.

Судами попередніх інстанцій не було перевірено оскаржуване рішення державного експерта з питань державних таємниць на відповідність вимогам статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI) та не здійснено аналіз рішення на відповідність критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) для рішення суб'єкта владних повноважень.

33. Також колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанції стосовно правомірності дій посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ.

Відмовляючи у задоволенні у цій частині позовних вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили наступне.

Законодавчо СБУ не надано окремого права або обов'язку, який би передбачав необхідність створення автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України", до завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення корупції, яка безпосередньо створює загрозу життєво важливим інтересам України.

Враховуючи тимчасову відсутність механізму реалізації положень розділу VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), які належать до кадрового складу СБУ, суди дійшли висновку, що СБУ правомірно та в межах покладених на нього завдань вчинено дії щодо запровадження такої автоматизованої інформаційної системи обробки інформації з метою застосування превентивних заходів запобігання корупції до моменту практичної реалізації вимог статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII).

Поряд з цим, враховуючи імперативні вимоги статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суди повинні були дослідити наступні питання:

а) на підставі якого розпорядчого акту було запроваджено в Центральному управлінні СБУ автоматизовану інформаційну систему обробки інформації, призначену для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ;

б) яка посадова особа приймала даний акт та наявність у неї відповідних повноважень;

в) чи являється такий акт рішенням суб'єкта владних повноважень та чи відповідає він критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

34. Доводи СБУ стосовно того, що оскаржуване рішення державного експерта з питань державних таємниць N 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ не порушує прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку йдеться про віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які мають подаватись у відповідності до порядку Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII). Ця інформація забезпечує фінансовий контроль, який є одним із засобів протидії корупції відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до Статуту ГО "Центр протидії корупції" позивач є громадською організацією, яка на постійній основі здійснює громадський контроль в сфері протидії корупції.

Згідно частин другої і третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Цьому положенню Конституції кореспондує положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Відповідно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) з відповідних питань.

Так, у справі У справі "Tarsasag A Szabadsagjogokert" проти Угорщини" (заява N 37374/05, від 14 квітня 2009 року) Європейський суд з прав людини вказав, що з урахуванням інтересів, що захищаються статтею 10, законодавство не може допускати застосування довільних обмежень, які можуть прийняти форму непрямої цензури, якщо влада створюватиме перешкоди для збору інформації. Збір інформації є, зокрема, важливою складовою частиною журналістики, і невід'ємним елементом свободи преси, що захищається. Функції преси включають у тому числі створення форумів для публічних обговорень. Проте, ця функція реалізується не тільки засобами масової інформації й професійних журналістів.

У цій справі підготовка до суспільної дискусії проводилася неурядовою організацією. З огляду на це Європейський суд дійшов висновку, що мету діяльності заявника, таким чином, можна охарактеризувати як один з найважливіших елементів суспільної дискусії. Оскільки заявник - організація, що працює в сфері прав людини, включаючи захист права на свободу інформації, Європейський суд вирішив, що ця організація, так само як і преса, може розглядатися як "суспільний контролер".

Враховуючи практику Європейського суду та види статутної діяльності позивача, суд приходить до висновку, що позивач ГО "Центр протидії корупції" може розглядатись як суспільний контролер в сфері запобігання корупції, який в результаті своєї діяльності повідомляє суспільно необхідну інформацію та створює дискусійні майданчики для обговорення питань у сфері протидії корупції.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням державного експерта з питань державних таємниць N 9/10456 від 20 жовтня 2016 року віднесено до державної таємниці абсолютно всю інформацію, яка міститься у деклараціях особового складу Служби безпеки України, що, в свою чергу, робить її недоступною для дослідження, моніторингу та аналізу з боку громадянського суспільства, в тому числі позивача.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що спірне рішення позбавляє позивача будь-якої можливості здійснювати свою статутну діяльність та реалізовувати конституційне право на вільний збір інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України.

35. В решті позовних вимог колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) у НАЗК виник обов'язок розробити відповідний порядок здійснення передбачених розділом VII зазначеного Закону (Закон N 1700-VII) заходів фінансового контролю щодо окремих категорій осіб. При цьому, такий порядок має бути погоджений із зазначеними у статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" органами (формуваннями).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з метою виконання наведених вимог законодавства про запобігання корупції Національним агентством у вересні 2016 року надіслано листи до Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, СБУ, Управління державної охорони України, Міністерства юстиції України, Національного антикорупційного бюро України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної фіскальної служби України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, із пропозицією щодо участі представників цих органів у робочій групі з опрацювання проекту порядку.

Протягом грудня 2016 року - січня 2017 року Національним агентством підготовлено проект порядку з урахуванням пропозицій Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України, Національної поліції України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби, Національного антикорупційного бюро України, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, якому було присвоєно гриф "ДСК".

Рішенням Національного агентства від 16 березня 2017 N 91 схвалений проект Порядку здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб, розроблений відповідно до статті 52-1 Закону (Закон N 1700-VII) та направлений на погодження до військових формувань та державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність.

У травні 2017 року до Національного агентства надійшли зауваження та пропозиції від Управління державної охорони України; Командування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної поліції України, Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, які були опрацьовані та потребували вироблення узгодженої позиції вказаних органів (формувань).

14.09.2017 було проведено засідання робочої групи щодо прийняття проекту Порядку за участю представників державних органів та військових формувань.

На засіданні Національного агентства 13.10.2017 було прийнято рішення N 969 про схвалення проекту Порядку з урахуванням пропозицій, наданих вказаними органами (формуваннями), та зауважень, висловлених в межах засідань робочої групи.

З метою дотримання вимог статті 52-1 Закону (Закон N 1700-VII), Національне агентство листами 23.10.2017 N 53-13/43дск (Служба зовнішньої розвідки України), N 53-13/45дск (Міністерство оборони України), N 53-13/46дск (Управління державної охорони), N 53-13/47дск (Державна прикордонна служба України), N 53-13/48дск (Служба безпеки України), N 53-13/49дск (Національна поліція України), N 53-13/50 (Державна фіскальна служба України), N 53-13/51дск (Національне антикорупційне бюро України), N 53-13/52дск (Рада національної безпеки і оборони України) направило проект Порядку на погодження до військових формувань та державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність з пропозицією забезпечити погодження у найкоротші терміни.

Відповідно до статті 52-1 Закону (Закон N 1700-VII) проект порядку не може бути затверджений Національним агентством без погодження із військовими формуваннями та державними органами, що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність, а затверджений Національним агентством порядок підлягатиме державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльність НАЗК щодо незатвердження нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII), стосовно осіб, визначених у п. 1 (Закон N 1700-VII), пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону (Закон N 1700-VII), що належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад; зобов'язання НАЗК невідкладно вжити заходів щодо затвердження такого нормативно-правового акту, та подання його на державну реєстрацію у встановленому законом порядку.

Доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині.

Крім того, у касаційній скарзі відсутні доводи відносно прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно зобов'язання СБУ і НАЗК невідкладно вжити заходів щодо забезпечення подання посадовими особами СБУ електронних декларацій в Єдиний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації; та зобов'язання НАЗК забезпечити відкритий цілодобовий доступ до поданих декларацій декларантами СБУ в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті НАЗК із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації.

Таким чином, зважаючи на межі перегляду судом касаційної інстанції, суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у відповідній частині. Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу, що під час розгляду справи не виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Стосовно доводів скаржника про упередженість судді Арсірія Р. О. у зв'язку з зазначеними позивачем обставинами колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про відвід судді) суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.

У рішенні по справі "Газета Україна-Центр проти України" від 15 липня 2010 року (заява N 16695/04), ЄСПЛ зазначив, що "Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності".

З вищезазначеного вбачається, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, необхідно довести наявність відповідних вищезазначених суб'єктивних та об'єктивних критеріїв (зокрема, особисті переконання та поведінку конкретного судді, які вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах вирішення даної справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав та свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).

В іншому випадку особиста безсторонність суду презюмується.

Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав стверджувати щодо упередженості судді.

36. Враховуючи наведене, Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць N 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ; та визнання неправомірними дії посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ, не встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга Громадської організації "Центр протидії корупції" підлягає частковому задоволенню, а судові рішення скасуванню у відповідній частині із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

В іншій частині позовних вимог судові рішення прийняті з правильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотриманням ними норм процесуального права, що відповідно до положень статті 350 цього Кодексу ( N 2747-IV) є підставою для залишення судових рішень без змін у відповідній частині.

37. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 344 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 353 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" - задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі N 826/1408/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог

- щодо визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць N 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ;

- визнання неправомірними дій посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб'єктів декларування в СБУ.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі N 826/1408/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Т. Г. Стрелець

Судді:

О. В. Білоус

 

Н. А. Данилевич




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали