ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

02.03.2018 р.

N 826/14278/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Шейко Т. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження (Розпорядження N 206), встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 15 червня 2015 року N 206 "Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови Київської міської державної адміністрації від 05 травня 2014 року N 120" (Розпорядження N 206).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване розпорядження Київської обласної державної адміністрації (Розпорядження N 206) є протиправним, так як порушує право позивача на проїзд автобусами загального користування за врегульованим тарифом, а Київська обласна державна адміністрація не мала права визнавати розпорядження про встановленням тарифу в розмірі 0,35 за 1 км проїзду таким, що втратило чинність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача просив залишити позовну заяву без розгляду.

В судове засідання сторони не з'явились.

Відповідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В обґрунтування позову, позивачем зазначено, що вона кожного дня користується послугами громадського транспорту на автобусних маршрутах в межах Київської області.

З кінця квітня та на початку травня 2017 року автобусні перевізники Київщини масово підвищили вартість проїзду в маршрутках.

Однак вартість проїзду з моменту підвищення значно перевищує встановлений розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 05 травня 2014 року N 120 (Розпорядження N 120) тариф у розмірі 0,35 грн. за 1 км проїзду.

З офіційного сайта Київської обласної державної адміністрації, позивач дізнався про те, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 15 червня 2015 року N 206 (Розпорядження N 206) визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 05 травня 2014 року N 120 (Розпорядження N 120).

Вважаючи, що вказане розпорядження Київської обласної державної адміністрації є протиправним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи справу, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема тарифної політики на автомобільному транспорті.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, зокрема, тарифів на транспортні послуги.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" обласні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території області, та міських автобусних маршрутів загального користування, а також здійснюють, в межах своїх повноважень, контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

На виконання Закону України "Про автомобільний транспорт" обласні та районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування проводять конкурси і укладають договори з переможцями, здійснюють контроль за виконанням умов цих договорів. Водночас, однією із суттєвих і невід'ємних умов договору має бути ціна (вартість проїзду), оскільки перевізники під час проведення конкурсу для визначення відповідного перевізника на автобусних маршрутах загального користування мають змагатися між собою, в тому числі за допомогою пропозиції встановлення відповідної вартості послуг перевезення.

У такий спосіб відповідні органи влади та органи місцевого самоврядування, які є організаторами пасажирських перевезень на відповідній території, повністю відповідають за організацію належного перевезення пасажирів, визначення на конкурсних умовах перевізників, укладення договорів з такими перевізниками та контролю за дотриманням вказаними перевізниками відповідних умов перевезень і державних соціальних стандартів.

Отже, питання щодо ціноутворення на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом, що виконують рейси на територіях відповідних областей, лежить у площині контролю договірних взаємовідносин між автомобільними перевізниками, відповідними обласними, районними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, зазначені питання відносяться до компетенції відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 39 Закону України від 09 квітня 1999 року N 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій: очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень; представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та іншими особами як в Україні, так і за її межами; призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону; призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій; затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи; укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації, або уповноважують на це своїх заступників; погоджують у встановленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників не підпорядкованих підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органів виконавчої влади вищого рівня, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України; в межах затверджених бюджетів виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням; регулярно інформують населення про стан виконання повноважень, покладених на місцеву державну адміністрацію; утворюють для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад; здійснюють інші функції, передбачені Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

Перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов'язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня (стаття 40 Закону України від 09 квітня 1999 року N 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації").

Відповідно до частини 1 статті 41 цього ж Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що до виключних повноважень голови Київської обласної державної адміністрації відноситься видання розпоряджень в межах повноважень з організації діяльності органу.

Частинами 1, 2 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 8 статті 118 Конституції України, згідно з якою рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що Голова Київської обласної державної адміністрації розпорядженням від 15 червня 2015 року N 206 (Розпорядження N 206) визнавши такими, що втратили чинність положення попереднього розпорядження від 05 травня 2014 року N 120 (Розпорядження N 120), діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо тверджень позивача, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації відноситься до регуляторного акту, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України N 1160-IV від 11.09.2003 "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Оскаржуваним розпорядженням регулюються відносини щодо оплати за надані послуги між юридичними особами (транспортними організаціями) та фізичними особами (населенням), тобто не між суб'єктами господарювання.

Київська обласна державна адміністрація дійсно є регуляторним органом, проте це не є беззаперечною підставою вважати, що всі нормативно-правові акти, чи акти ненормативного характеру, що приймаються Київською обласною державною адміністрацією в межах наданих повноважень, є регуляторними.

У зв'язку з цим, суд вважає посилання позивача на не дотримання Київською обласною державною адміністрацією при прийнятті спірного розпорядження процедури, визначеної Законом України N 1160-IV від 11.09.2003, як на підставу його протиправності, не ґрунтуються на вимогам чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року N 826/11937/15 (Постанова N 826/11937/15).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

З урахуванням викладеного, суд вважає докази та обґрунтування позивача не достатніми, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 77 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

1. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Суддя

Т. І. Шейко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали