ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

21.03.2018 р.

Справа N 802/651/16-а

 

Адміністративне провадження N К/9901/6762/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.09.2016 (суддя Дончик В. В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 (колегія суддів у складі: Мельник-Томенко Ж. М., Ватаманюка Р. В., Сторчака В. Ю.) у справі N 802/651/16-а за позовом ОСОБА_1 до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа - заступник начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації К. Г. А., про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, встановив:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - відповідач, Хмільницька РДА) про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Хмільницької РДА Б. Є. В. "Про увільнення ОСОБА_1" від 14.04.2016 N 36-рк; поновлення на посаді заступника начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по день поновлення на роботі; стягнення з Хмільницької РДА 3000,00 гривень понесених витрат на оплату правової допомоги.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.09.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження голови Хмільницької РДА від 22.04.2015 N 42-рк позивача призначено на посаду заступника начальника управління праці та соціального захисту населення РДА з 24.04.2015, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

15.02.2016 розпорядженням голови Хмільницької РДА N 58 "Про оптимізацію окремих структурних підрозділів райдержадміністрації та внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 02.06.2005 N 288 "Про перелік управлінь, відділів райдержадміністрації та їх граничну чисельність", серед іншого, припинено Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА Вінницької області шляхом ліквідації.

Розпорядженням голови Хмільницької РДА від 16.02.2016 N 62 обов'язки начальника управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА на строк ліквідації управління було покладено на голову ліквідаційної комісії та заступника начальника управління - К. Г. А.

15.02.2016 ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення про припинення управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА шляхом ліквідації та згідно статті 49-2 КЗпП України запропоновано посаду завідувача сектора фізичної культури та спорту Хмільницької РДА із посадовим окладом згідно штатного розпису.

Від вказаної пропозиції ОСОБА_1 відмовилась, що засвідчила особистим підписом на повідомленні.

12.04.2016 ОСОБА_1 повторно вручено письмове повідомлення про припинення Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА шляхом ліквідації та згідно статей 49-2, 184 КЗпП України запропоновано посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку, надання пільг та компенсацій управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА із посадовим окладом згідно штатного розпису.

Від вказаної пропозиції ОСОБА_1 теж відмовилась, що засвідчила особистим підписом на повідомленні та зауважила, що запропонована посада не відповідає її кваліфікаційному рівню.

Розпорядженням голови Хмільницької РДА від 14.04.2016 N 37-рк ОСОБА_1 увільнено у зв'язку із припиненням управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА шляхом ліквідації та враховуючи те, що пропозиції, надані ОСОБА_1 щодо працевлаштування на запропонованих посадах були нею відхилені, увільнено 15.04.2016 року з посади заступника начальника управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення в частині увільнення позивача з займаної посади, оскільки роботодавцем дотримані вимоги, передбачені КЗпП України, у процедурі звільнення, а відтак, підстави для поновлення на попередній посаді відсутні, та як наслідок, не можуть підлягати задоволенню й вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржник посилається на те, що в даному випадку фактично мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права по причині відмови держави від виконання завдань та функцій ліквідованого структурного підрозділу, а зміна структури державного органу шляхом перетворення управління праці та соціального захисту Хмільницької РДА та сектору сім'ї, молоді та спорту Хмільницької РДА в управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА, а тому підстав до звільнення співробітників не було.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Тобто при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, головою Хмільницької РДА видано розпорядження N 58 "Про оптимізацію окремих структурних підрозділів райдержадміністрації та внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 02.06.2005 N 288 "Про перелік управлінь, відділів райдержадміністрації та їх граничну чисельність", яким серед іншого, припинено Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА Вінницької області, шляхом ліквідації та утворено Управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА.

Водночас, чинність Положення про управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА, затвердженого розпорядженням голови РДА N 438 від 11.08.2010, та Положення про управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА, затвердженого розпорядженням голови РДА N 144 від 07.04.2016 та поширення їх дії на новостворене управління, свідчать про відсутність юридичного факту щодо змін в організації виробництва і праці, які є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно вказаних Положень, основні завдання та функції ліквідованого та новоствореного управлінь щодо забезпечення реалізації в районі державної політики у сфері соціально-трудових відносин та інші не змінились, натомість розширено його функції в частині реалізації державної політики стосовно сім'ї, дітей та молоді.

Крім того, судами встановлено, що 18.01.2016 головою Хмільницької РДА затверджено штатний розпис управління праці та соціального захисту населення в кількості 41 штатної одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 57402 грн., який вводиться в дію з 01.01.2016. Згідно затвердженого 03.03.2016 Переліку змін N 1 до штатного розпису на 2016 рік управління праці та соціального захисту населення також передбачено 41 штатну одиницю з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 70315 грн.

В подальшому, 08.04.2016 відповідачем затверджено штатний розпис управління соціальної та молодіжної політики також в кількості 41 штатної одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 70315 грн., який вводиться в дію з 07.04.2016. А згідно переліку змін N 1 до нього від 22.04.2017, який введений в дію також з 22.04.2016 штатна кількість одиниць склала 38 з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 65 491 грн.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, фактичного скорочення чисельності штату працівників не відбулося.

Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги і той факт, що пунктом 7 Положення про управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА, затвердженого розпорядженням голови від 11.08.2010 N 438, встановлено додаткові гарантії захисту прав заступника начальника управління, які полягають у тому, що заступник начальник управління звільняється з посади головою РДА за поданням начальника управління та погодженням з начальником головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав до відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що іншого способу захисту порушеного права позивача окрім як поновлення на посаді заступника начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА не існує. За таких обставин позивач підлягає поновленню на посаді з 15.04.2016.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (правова позиція ВСУ по справі N 6-1093цс15 від 23.12.2015 (Постанова N 6-1093цс15)).

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 15.04.2016, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за лютий-березень 2016 року.

Згідно довідки, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА Вінницької області від 15.04.2016 N 0117-1448 дохід позивача за лютий 2016 року склав 2962,14 грн., за березень 2016 року - 2152,88 грн., разом 5115,02 грн.

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" від 20.07.2015 N 10846/0/14-15/13 (Лист N 10846/0/14-15/13) (у лютому 2016 року - 21 робочий день, у березні 2016 року - 22 робочих днів), середньоденна заробітна плата за лютий - березень 2016 року складає 118,95 грн. (5115,02 грн. : 43 робочих дні).

Період вимушеного прогулу позивача складає 483 дні та обраховується починаючи з першого робочого дня після звільнення - 18.04.2016, оскільки 16.04.2016 припадає на вихідний день - суботу, по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 21.03.2018, а отже втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 57452,85 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення і поновлення її на посаді, колегія суддів вважає за необхідне стягнути цю суму з Хмільницької РДА Вінницької області на користь позивача.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України (в редакції до 15.12.2017), витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (Закон N 4191-VI) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість таких вимог.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Приписами частини першої статті 341 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України ( N 2747-IV), підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України ( N 2747-IV), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає необхідним їх скасувати та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити вимоги адміністративного позову.

Керуючись ст. 341 ( N 2747-IV), 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 351 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.09.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 у справі N 802/651/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області "Про увільнення ОСОБА_1" від 14.04.2016 N 37-рк.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області з 15.04.2016.

Стягнути з Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57452,85 грн. (п'ятдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 85 копійок)

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

 

Головуюча, суддя

І. Л. Желтобрюх

Судді:

О. В. Білоус

 

Н. А. Данилевич




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали