ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Гусака М. Б., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - Підприємство) до Державної інспекції з контролю за цінами у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними дій та скасування акта, встановив:

У січня 2009 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати неправомірними дії Інспекції щодо застосування до нього економічних санкцій за порушення вимог Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), а також скасувати рішення Інспекції від 16 грудня 2008 року N 578 "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін".

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що оспорюване рішення є незаконним, оскільки до створення Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) є безпідставним посилання Інспекції на Закон N 1952-IV, норми якого не змінюють порядок ведення державного реєстру земель, що здійснюється відповідно до норм: Земельного кодексу України (далі - ЗК); Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року N 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за N 641/7962; Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року N 97/298/124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за N 579/5770.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 12 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року, позовні вимоги задовольнив.

На обґрунтування свого рішення суд першої інстанції послався на те, що оскільки Державний реєстр прав не створено, нормативний акт відповідно до статті 29 Закону N 1952-IV щодо розмірів, порядку сплати та використання платежів за надані цим реєстром послуги Кабінетом Міністрів України не прийнято, то посилання відповідача в оспорюваному рішенні на порушення позивачем положень Закону N 1952-IV є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що обставини, на які послався попередній суд на обґрунтування свого рішення, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі N А12/322-07 (за позовом Підприємства до Інспекції про скасування рішення від 25 вересня 2007 року N 373 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін), за змістом статей 72, 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не підлягають доказуванню та не можуть оспорюватися в іншій справі за участю тих самих сторін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 жовтня 2010 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовив.

При цьому касаційний суд виходив із того, що за змістом частини четвертої статті 29 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за реєстрацію державних актів та пов'язані з нею послуги не повинна стягуватися з громадян, яким земельні ділянки передані безоплатно у власність відповідно до статті 121 ЗК. Посилання суду першої інстанції як на підставу для задоволення позову на те, що нормативний акт відповідно до статті 29 Закону N 1952-IV щодо розмірів, порядку сплати та використання платежів за надані Державним реєстром прав послуги Кабінетом Міністрів України не прийнято, безпідставні, оскільки положення цього акта направлені на регулювання оплачуваних послуг, а застосуванню підлягає норма закону, яка регулює порядок надання безоплатних послуг щодо реєстрації земельних ділянок, наданих безоплатно відповідно до чинного законодавства. Висновок суду апеляційної інстанції про преюдиціальність рішення суду по адміністративній справі N А12/322-07 є необґрунтованим, оскільки предметом оскарження у цій справі є інше рішення Інспекції, за інший період, тобто мають місце інші обставини справи.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Підприємство просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2009 року, від 30 вересня та 1 липня 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 250 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статтю 14 Закону України від 3 грудня 1990 року N 507-XII "Про ціни і ціноутворення".

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Підприємства копіях ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2009 року, від 30 вересня та 1 липня 2010 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 250 ГК та статтю 121 Земельного кодексу України.

У справах, ухвали касаційного суду від 20 січня 2009 року та 30 вересня 2010 року, в яких додані до заяви Підприємства, відсутнє різне застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах, оскільки оспорювані рішення державних інспекцій з контролю за цінами у Луганській та Донецькій областях прийняті внаслідок порушення порядку формування і застосування ціни на цукор та норм при встановленні тарифів щодо продажу квитків пільговій категорії пасажирів.

Водночас в ухвалі від 1 липня 2010 року, якою залишено без змін рішення попередніх судів у справі за позовом Підприємства до Державної інспекції з контролю за цінами в Житомирській області, касаційний суд, визнаючи неправомірними дії підприємства та погоджуючись із законністю оспорюваного рішення про застосування до нього економічних санкцій, послався на статтю 250 ГК та зазначив, що, оскільки оспорюване рішення прийняте 29 березня 2007 року, то суди дійшли правильного висновку про безпідставність застосування адміністративно-господарських санкцій за період здійснення підприємством господарської діяльності у період із 20 січня 2005 року по 28 березня 2006 року.

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, скасовуючи постановою від 26 жовтня 2010 року рішення попередніх судів та відмовляючи в задоволенні позову про визнання неправомірними дій та скасування рішення про застосування економічних санкцій, правильно виходив із того, що за змістом частини четвертої статті 29 Закону N 1952-IV плата за реєстрацію державних актів та пов'язані з нею послуги не повинна стягуватися з громадян, яким земельні ділянки передані безоплатно у власність відповідно до статті 121 ЗК. При цьому касаційний суд помилково не врахував строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 250 ГК, оскільки санкції, накладені рішенням від 16 грудня 2008 року, стосуються періоду з жовтня 2007 року по жовтень 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного постанова касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. Б. Гусак

Судді:

М. І. Балюк

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

* * *

Правова позиція

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, скасовуючи рішення попередніх судів та відмовляючи в задоволенні позову про визнання неправомірними дій та скасування рішення про застосування економічних санкцій, правильно виходив із того, що за змістом частини четвертої статті 29 Закону N 1952-IV плата за реєстрацію державних актів та пов'язані з нею послуги не повинна стягуватися з громадян, яким земельні ділянки передані безоплатно у власність відповідно до статті 121 ЗК. При цьому касаційний суд помилково не врахував строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 250 ГК, оскільки санкції, накладені рішенням від 16 грудня 2008 року, стосуються періоду з жовтня 2007 року по жовтень 2008 року.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали