ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

30.09.2016 р.

N 826/15340/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Шулежка В. П., судді - Іщука І. О., судді - Погрібніченка І. М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Яценюка А. П., Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, встановив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Прем'єр-міністра України Яценюка А. П. (далі - Прем'єр-міністр), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), за участю третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про:

визнання протиправними дій Прем'єр-міністра та зобов'язати його виконати вимоги ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни";

скасування постанови КМУ, направлену проти народу України - про підвищення тарифів на газ, воду, електроенергію для бідних людей (у тому числі для дітей ВВ війни) - постанову КМУ від 27.02.2015 N 129-р "Про схвалення проекту листа про наміри Уряду України і Національного Банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" (Розпорядження N 129-р) - як протизаконну, направлену проти українського народу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2015 відкрито провадження у даній адміністративній справі під головуванням судді Нагорянського С. І.

У зв'язку з самовідводом судді Нагорянського С. І., дану справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями, за результатами якого справу призначено судді Шулежку В. П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 вказану справу прийнято до розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник КМУ позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Третя особа - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.

В судовому засіданні ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено колегією суддів в судовому засіданні, позивач вважає, що Прем'єр-міністр не виконав вимоги ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у зв'язку з чим просить зобов'язати Прем'єр-міністра виконати вимоги вказаної норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у редакції від 18.11.2004, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зазначеною статтею, у чинній редакції, встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

При цьому, установлено, що норми і положення статті 6 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 N 2456-VI (Бюджетний кодекс України), враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 N 80-VIII.

Водночас, у рішеннях від 26.12.2011 N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) та від 25.01.2012 N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.79 у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

В той же час, з метою здійснення починаючи з 2012 року заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення КМУ прийнято постанову від 28.12.2011 N 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (Постанова N 1381).

Згідно з п. 4 вказаної Постанови (Постанова N 1381) установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 гривні. Особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.

З аналізу наведених норм вбачається, що КМУ, на виконання вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", в межах соціально-економічних можливостей держави, установлено у зазначеному розмірі підвищення дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

А також передбачено таке підвищення за вибором, якщо особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", за однією з наведених підстав.

Крім того, пунктом 9 постанови КМУ від 28.12.2011 N 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (Постанова N 1381) забезпечення проведення перерахунків пенсій і різних видів допомоги за матеріалами пенсійних (особових) справ доручено Міністерству соціальної політики та Пенсійному фонду України, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з твердженням представника КМУ про те, що до компетенції відповідачів проведення розрахунку (перерахунку) соціальних виплат, а також безпосереднє їх нарахування не належить.

За таких умов, колегія суддів не вбачає належних правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Прем'єр-міністра та зобов'язання його виконати вимоги ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Разом з тим, позивач вважає протиправним розпорядження КМУ від 27.02.2015 N 129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" (Розпорядження N 129-р) та просить його скасувати з тих підстав, що внаслідок його прийняття підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги для населення.

Вказаним розпорядженням схвалено проект Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проект Меморандуму про економічну та фінансову політику, а також уповноважено Міністра фінансів Яресько Наталію на підписання зазначеного Листа.

Зі змісту розпорядження від 27.02.2015 N 129-р (Розпорядження N 129-р) вбачається, що воно не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому воно адресовано, тобто таке розпорядження є актом індивідуальної дії, яке після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання.

Поряд з цим, необхідно відмітити, що схвалений оскаржуваним розпорядженням лист про наміри до Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ) від 27.02.2015, копія якого наявна в матеріалах справи, адресований персонально Крістін Лагард, директору-розпоряднику МВФ, не встановлює правових норм, а за своєю правовою природою є листом-зверненням.

В свою чергу, зі змісту Меморандуму про економічну та фінансову політику, копія якого також наявна в матеріалах справи, видно, що в ньому закріплена позиція держави Україна стосовно сучасного стану економіки і фінансів України загалом, а також наміри щодо подальших дій для реалізації реформ в Україні у економічному та фінансовому секторах, з огляду на що, колегія суддів погоджується з твердженням представника КМУ про те, що вказаний Меморандум не містить окремих норм, які регулюють будь-які суспільні відносини, що стосуються не тільки позивача, а й населення України загалом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 у справі N 800/206/15. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі N К/800/38720/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.03.2013 у справі N 21-438а12 (Постанова N 21-438а12).

Отже, оспорюване розпорядження КМУ від 27.02.2015 N 129-р (Розпорядження N 129-р), за висновком колегії суддів, не могло спричинити порушення прав та законних інтересів позивача у публічно-правовій сфері, оскільки позивач не є учасником публічно-правових відносин при прийнятті/виконанні такого розпорядження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 у справі N 21-1115во10 (Постанова N 21-1115во10).

Згідно з ч. 2 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких умов, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі у рамках публічно-правових відносин з позивачем не порушували його права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість КМУ довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ст. 94 КАС України, судовий збір сплачений позивачем відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

 

Головуючий, суддя

В. П. Шулежко

Суддя

І. О. Іщук

Суддя

І. М. Погрібніченко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали