ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10.01.2017 р.

N К/800/33992/16

Суддя Вищого адміністративного суду України - Мойсюк М. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року (Постанова N 826/15340/15) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (Ухвала N 826/15340/15) у справі за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України - Я. А. П., Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, встановив:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Прем'єр-міністра України - Я. А. П., Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії. Просив суд: визнати протиправними дії Прем'єр-міністра та зобов'язати його виконати вимоги статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; скасувати постанову Кабінету Міністрів України, направлену проти народу України - про підвищення тарифів на газ, воду, електроенергію для бідних людей (у тому числі для дітей ВВ війни) - постанову КМУ від 27 лютого 2015 року N 129-р "Про схвалення проекту листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" (Розпорядження N 129-р) - як протизаконну, направлену проти українського народу.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень порушено його права, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року (Постанова N 826/15340/15), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (Ухвала N 826/15340/15), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач та третя особа, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку невідповідністю вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржникові у строк до 26 грудня 2016 року запропоновано усунути зазначені недоліки скарги та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 21 грудня 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року N 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (Постанова N 1381) забезпечення проведення перерахунків пенсій і різних видів допомоги за матеріалами пенсійних (особових) справ доручено Міністерству соціальної політики та Пенсійному фонду України, у зв'язку з чим до компетенції відповідачів проведення розрахунку (перерахунку) соціальних виплат, а також безпосереднє їх нарахування не належить, що виключає протиправні дії Прем'єр-Міністра України щодо невиконання вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а також, з того, що оспорюване розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року N 129-р (Розпорядження N 129-р) не могло спричинити порушення прав та законних інтересів позивача у публічно-правовій сфері, оскільки позивач не є учасником публічно-правових відносин при прийнятті/виконанні такого розпорядження.

Як встановлено судами, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус дитина війни, і відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року йому була передбачена виплата щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії.

На час звернення до суду із позовом соціальна допомога дітям війни виплачується у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України, відповідно до Бюджетного кодексу від 8 липня 2010 року, із врахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року N 79-VIII та з урахуванням Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року N 80-VIII.

Оскаржуваним розпорядженням схвалено проект листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проект Меморандуму про економічну та фінансову політику, а також уповноважено Міністра фінансів на підписання зазначеного листа.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" N 3491-VI ( N 3491-VI), який набрав чинності 19 червня 2011 року.

Пунктом 7 частини 1 зазначеного Закону N 3491-VI ( N 3491-VI) Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання пункту 7 частини 1 зазначеного Закону ( N 3491-VI) Кабінетом Міністрів України 6 липня 2011 року прийнято постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" N 745 (Постанова N 745), якою встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 грн. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до абзацу першого цього пункту та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із зазначених Законів. Ця постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 23 липня 2011 року.

Згідно із абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (Рішення N 3-рп/2012) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Крім того, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" (Закон N 4282-VI), п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено, що у 2012, 2013 та 2015 роках відповідно, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2012, 2013, 2015 роках делеговано Кабінету Міністрів України.

Поряд із цим, Законом України від 16 січня 2014 року N 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було встановлено будь-яких обмежень щодо застосування положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Лише з прийняттям Закону України від 31 липня 2014 року N 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (Закон N 1622-VII), який набув чинності 3 серпня 2014 року, внесені зміни до Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" N 719-VII.

Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" N 719-VII доповнено статтею 67, за змістом якої установлено, що, норми і положення статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

На залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави Конституційний Суд України зазначав й у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року N 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Тобто, встановлення розміру щомісячної соціальної виплати дітям війни Кабінетом Міністрів України не суперечить положенням законодавства.

Так, починаючи з 2012 року з метою здійснення заходів щодо поетапного підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення до 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 грудня 2011 року N 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (Постанова N 1381).

Згідно з пунктом 4 вказаної постанови (Постанова N 1381) установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 гривні. Особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.

З аналізу наведених норм вбачається, що Кабінет Міністрів України, на виконання вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", в межах соціально-економічних можливостей держави, установлено у зазначеному розмірі підвищення дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

А також, передбачено таке підвищення за вибором, якщо особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", за однією з наведених підстав.

Пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року N 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (Постанова N 1381) забезпечення проведення перерахунків пенсій і різних видів допомоги за матеріалами пенсійних (особових) справ доручено Міністерству соціальної політики та Пенсійному фонду України, у зв'язку з чим до компетенції відповідачів проведення розрахунку (перерахунку) соціальних виплат, а також безпосереднє їх нарахування не належить. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року N 129-р (Розпорядження N 129-р) та його скасування, колегія суддів зазначає наступне.

Вказаним розпорядженням схвалено проект Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проект Меморандуму про економічну та фінансову політику, а також уповноважено Міністра фінансів на підписання зазначеного листа.

Поряд з цим, необхідно відмітити, що схвалений оскаржуваним розпорядженням лист про наміри до Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ) від 27.02.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи, адресований персонально К. Л., директору-розпоряднику МВФ, не встановлює правових норм, а за своєю правовою природою є листом-зверненням.

Поряд з цим, згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України - Я. А. П., Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року (Постанова N 826/15340/15) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (Ухвала N 826/15340/15), відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя

М. І. Мойсюк




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали