ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23.10.2014 р.

N К/800/30864/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого, судді - Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів: Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, третя особа: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

ОСОБА_4 звернулася з позовом до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,1501 га, що розташована по АДРЕСА_1, скасування рішення про відмову від 22 листопада 2013 року N 8244451, зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права власності позивача на зазначену земельну ділянку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними дії реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області щодо відмови ОСОБА_4 у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:007:0084, площею 0,1501 га, що розташована по АДРЕСА_1, і належить на праві власності ОСОБА_4; визнано протиправним та скасовано рішення реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області N 8244451 про відмову ОСОБА_4 у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 22 листопада 2013 року; зобов'язано реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області провести державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:007:0084, площею 0,1501 га, що розташована по АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог повністю.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є власником земельної ділянки, площею 0,1501 га, кадастровий номер: 3222481601:007:0084, що розташована по АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за N 1179.

06 листопада 2013 року позивач звернулась до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області із заявою про реєстрацію права власності на землю. До заяви надано перелік документів, який визначений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 703 від 22 червня 2011 року (Постанова N 703).

22 листопада 2013 року рішенням N 8244451 відмовлено в реєстрації права власності на землю. Підставою відмови стала відповідь з Державного земельного кадастру N 110591 від 07 листопада 2013 року, де вказано, що земельну ділянку позивача неможливо однозначно ідентифікувати.

Вважаючи такі дії та рішення протиправними, позивач заявила цей позов.

Розглядаючи спір, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками частково.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV (далі - Закон N 1952) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону N 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 5 Закону N 1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як зазначено у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону N 1952 визначено вичерпний перелік підстав, за яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Як встановлено судами зі змісту оскаржуваного рішення, підставою відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, став лист Держкомзему за N 110591 від 07 листопада 2013 року, в якому зазначено, що земельну ділянку позивача не можливо однозначно ідентифікувати. При цьому відповідач послався на положення п. 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Постанова N 703), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2011 року N 703 (далі - Порядок N 703).

Утім, враховуючи заперечення на позов та встановлені попередніми інстанціями обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що дійсною підставою відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, поряд з інформацією згідно листа Держкомзему N 110591 від 07 листопада 2013 року, є встановлений відповідачем факт, що подані позивачем документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону N 1952-IV).

Між тим, посилаючись на вказану норму права, відповідач не зазначив чіткого та зрозумілого опису причин відмови.

Так, якщо це невідповідність поданих документів, то який з документів і якій нормі законодавства не відповідає; якщо ж має місце неможливість встановлення заявлених прав, то які зазначені обставини та з яких документів не виявляється можливим підтвердити заявлені права.

Тобто, з викладеного мотивування відмови взагалі не зрозуміло, яким чином подані позивачем документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, та чим такі обставини підтверджуються.

Отже, розглянувши заяву позивача, реєстратор, в порушення вимог чинного законодавства, не обґрунтував причину такої відмови та підставу для прийняття такого рішення, що, в свою чергу, унеможливлює оцінку судом існування таких підстав та обґрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення за своїм змістом не відповідає встановленим вимогам Закону.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім того, на посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на лист Держкомзему N 110591 від 07 листопада 2013 року колегія суддів ставиться критично, оскільки в матеріалах справи вказаний лист відсутній. При цьому Держкомзем у своїх поясненнях зазначив, що ніяких листів до відповідача не надсилав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що при прийняті оскаржуваного рішення відповідач припустився порушень вимог чинного законодавства, а відтак законно прийняті рішення в частині вимог про визнання протиправними дій та визнання протиправним та скасування рішення підлягають залишенню без мін.

Між тим, в порушення приписів Закону N 1952-IV, прийнявши рішення про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права, суди залишили по за увагою заявочний принцип проведення державної реєстрації, чим перебрали на себе повноваження відповідача та втрутилися в його дискреційні повноваження.

Колегія суддів зазначає, що втручання в дискреційні повноваження відповідача не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

У зв'язку з цим рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року в частині задоволення позову про зобов'язання реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області провести державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:007:0084, площею 0,1501 га, що розташована по АДРЕСА_1 скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, третя особа: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" про зобов'язання провести державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:007:0084, площею 0,1501 га, що розташована по АДРЕСА_1 відмовити.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 КАС України.

 

Судді:

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали