ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 9 квітня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів"; далі - Товариство) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця) про визнання протиправними дій щодо відмови у митному оформленні товару та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, встановив:

У лютому 2008 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Митниці, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними дії Митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 28 січня 2008 року N 19578, а також визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 28 січня 2008 року N 113020000/2008/000165 (далі - картка відмови).

Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця послалася на порушення позивачем вимог абзацу четвертого частини другої статті 88 Митного кодексу України (далі - МК) в частині ненадання відомостей, передбачених абзацом другим пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року N 1104 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Позовні вимоги Товариства обґрунтовані порушенням відповідачем пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 168/97-ВР) та Порядку.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2008 року в задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 березня 2009 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов Товариства задовольнив частково: визнав протиправною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 вересня 2011 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року скасував, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2008 року залишив у силі.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Товариства копіях судових рішень (ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня та 3 листопада 2009 року (Ухвала N К-3132/09)) було неоднаково застосовано абзац другий пункту 4 Порядку та статтю 63 Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, виходив із того, що на день прийняття оскаржуваного рішення про відмову в митному оформленні товару діяла стаття 63 Закону N 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, що унеможливлювало виконання відповідачем дій з митного оформлення товару шляхом прийняття податкового векселя на суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість.

У судових рішеннях, на які посилається позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд вказав, що посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону N 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці відмови наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував статтю 63 Закону N 107-VI та абзац другий пункту 4 Порядку.

Зокрема, як убачається з оскаржуваної ухвали, суд касаційної інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення. Водночас в інших судових рішеннях він дійшов протилежного висновку: суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.

Верховний Суд України вже висловлював свою правову позицію при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 30 травня 2011 року (Постанова N 21-71а11) (N 21-71а11), 6 червня 2011 року (N 21-84а11), 20 червня 2011 року (Постанова N 21-74а11) (N 21-74а11), 4 липня 2011 року (Постанова N 21-137а11) (N 21-137а11), 23 січня 2012 року (Постанова N 21-399а11) (N 21-399а11) та від 26 березня 2012 року (Постанова N 21-404а11) (N 21-404а11) наведено висновок, що ухвалення різних за юридичними наслідками судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість застосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява Товариства про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не може бути задоволена.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали