ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 5 березня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григорєвої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гусака М. Б., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - управління ПФУ) та Луганського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат) про визнання дій протиправними, встановив:

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ та Військкомату про визнання дій протиправними.

На обґрунтування позову зазначив, що посадові особи Військкомату неправомірно відмовляють йому у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Ленінський районний суд м. Луганська ухвалою від 12 липня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 жовтня 2005 року, у задоволенні позову відмовив (справа розглядалася судами в порядку цивільного судочинства).

1 грудня 2005 року ОСОБА_1 оскаржив зазначені рішення в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Верховний Суд України ухвалою від 26 грудня 2005 року, керуючись пунктами сьомим, десятим Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирішив, що касаційна скарга має бути передана до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про її прийняття.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду як таку, що подана з пропущенням строку на касаційне оскарження.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви N 17160/06 та N 35548/06 (Рішення), яке набуло статусу остаточного 20 червня 2011 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2006 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.

Дослідивши викладені у заяві доводи, а також враховуючи зазначене рішення Європейського суду, Верховний Суд України дійшов висновку про відновлення порушеного права заявника шляхом скасування ухвали Вищого адміністративного суду України виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС встановлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана у разі встановлення міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Європейський суд у рішенні від 21 грудня 2010 року (Рішення) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 постановив, що у справі має місце порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року N ETS N 005 (далі - Конвенція), яким кожному гарантується право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Постановляючи зазначене рішення, Європейський суд дійшов висновку, що заявнику не було забезпечено дійсну та ефективну реалізацію права на доступ до суду внаслідок того, що Вищий адміністративний суд України неправомірно залишив без розгляду касаційну скаргу заявника, оскільки останній не вимагав поновлення строку на її оскарження.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська із зазначеним вище позовом.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей позов та ухвалили рішення в порядку цивільного судочинства.

Статтею 325 Цивільного процесуального кодексу України (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ЦПК) визначено, що касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

З набранням 1 вересня 2005 року чинності КАС всі публічно правові спори, у яких хоча б однією із сторін є суб'єкт владних повноважень, були віднесені до підсудності адміністративних судів.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України (стаття 210 КАС).

Відповідно до пункту другого статті 212 цього Кодексу касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС з дня складення постанови у повному обсязі.

Як визначено статтею 19 Конституції України, суди діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди діють на основі матеріальних і процесуальних норм. Вони не можуть ухвалювати рішення, що суперечить нормам процесуального права.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 N 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На час подання касаційної скарги ОСОБА_1 процесуальним законом, який встановлював строк на оскарження рішення апеляційної інстанції 2 місяці, був ЦПК. Саме цей строк і повинен був застосовувати Вищий адміністративний суд України при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження незважаючи на те, що законодавством змінено предметну підсудність справи і при її розгляді суд керувався нормами КАС.

Отже, не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 правомірно реалізував своє право на касаційне оскарження судових рішень протягом встановленого ЦПК строку.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що саме прийняття Вищим адміністративним судом України як судом касаційної інстанції незаконної ухвали від 24 березня 2006 року призвело до порушення права заявника на касаційне оскарження судових рішень і, як наслідок, позбавлення заявника доступу до суду.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС у разі якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Враховуючи викладене та керуючись чинними нормами цивільного, адміністративного законодавства, Верховний Суд України дійшов висновку, що відновлення порушеного права заявника на касаційне оскарження судових рішень можливе лише шляхом скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2006 року з направленням справи до цього ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2006 року скасувати, справу направити до цього ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григорєва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали