Додаткова копія: Про визнання протиправними дій щодо включення безпідставних висновків до акта позапланової ревізії

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 10 вересня 2013 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В.Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції у Волинській області (далі - Інспекція), головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг інспекції ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії, встановила:

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії службової особи щодо включення безпідставних, на його думку, висновків до акта від 28 листопада 2011 року N 040-24/029 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Ліс Сервіс" (далі - Товариство) та зобов'язати виключити висновки з акта ревізії.

Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 лютого 2012 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 квітня 2012 року ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року скасував та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, позов задовольнив.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком цього суду, який визнав оскаржувані висновки такими, що не відповідають дійсності, а також зазначив, що інший судовий порядок оскарження актів ревізії фінансових інспекцій законодавством не встановлений. Разом з тим згідно із частиною першою статті 13 Закону України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2939-XII) дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому порядку. Акт від 28 листопада 2011 року N 040-24/029 є актом суб'єкта владних повноважень. У ньому наведені відомості, які прямо і безпосередньо стосуються прав, інтересів та обов'язків позивача, за таких обставин цей акт є актом індивідуальної дії. Крім того, позивач не оскаржує безпосередньо сам акт від 28 листопада 2011 року N 040-24/029, а вважає неправомірними дії службової особи, яка його склала.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 березня 2013 року (Постанова N К/9991/78912/12) зазначені судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив. При цьому суд виходив із того, що висновки ревізора, викладені в акті перевірки, не породжують та не змінюють права та обов'язки позивача, а тому вимоги про визнання таких висновків неправомірними не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2013 року (Постанова N К/9991/78912/12) та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення заявник послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 13 Закону N 2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а також додав постанову Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року (Постанова N К/9991/4383/12), у якій цей суд зазначив, що прийняття акта перевірки за дорученням правоохоронних органів є остаточною дією, результатом якої є певні правові наслідки для осіб, про яких йдеться в акті.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначену норму права, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року N 984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за N 34/18772), згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.

За змістом частини першої статті 13 Закону N 2939-XII дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Отже, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону N 2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Посилаючись на статтю 13 Закону N 2939-XII, позивач фактично оскаржує акт ревізії (висновки), що унеможливлює розгляд такого спору в судовому порядку.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали