ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

19.03.2018 р.

N П/9901/474/18,

N 9901/474/18

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мороз Л. Л., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Верховної Ради України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, відшкодування шкоди, встановив:

До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Верховної Ради України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про:

- визнання протиправними дій та бездіяльності під час ухвалення 23 лютого 2012 року проекту Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у другому читанні та в цілому за відсутності конституційної більшості народних депутатів, порушення народними депутатами вимог щодо особистого голосування, невжиття адекватних, негайних та рішучих дій щодо дотримання чинного законодавства, що у подальшому призвело до порушення та припинення майнових прав позивачів на кошти, що знаходились на банківських рахунках у ПАТ "Банк "Таврика";

- відшкодування шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю внаслідок незаконного прийняття Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), що призвів до порушення та припинення майнових прав позивачів на кошти, що знаходились на банківських рахунках у ПАТ "Банк "Таврика", у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень з державного бюджету та (або) з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету в Державній казначейській службі, зокрема, на 13 березня 2018 року (день звернення до суду) на користь ОСОБА_2 41951208,42 грн., 1555565,32 доларів США, 2169132,05 євро та на користь ОСОБА_3 29812919,9 доларів США.

Розглянувши позовну заяву і додані до неї документи суд вважає, що у відкритті провадження за цією позовною заявою належить відмовити з огляду на таке.

Для реалізації гарантованого у статті 55 Конституції України права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності цих суб'єктів в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС ( N 2747-IV)).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС ( N 2747-IV) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Перелік справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС ( N 2747-IV), за якою такими справами є ті: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом ( N 2747-IV); 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9 ( N 2747-IV), 10 частини першої цієї статті ( N 2747-IV).

З наведеного висновується, що КАС ( N 2747-IV) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Поряд із загальними правилами провадження в адміністративних справах у суді першої інстанції КАС ( N 2747-IV) встановлює певні особливості провадження для окремих категорій справ, як-от справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВРУ встановлює стаття 266 КАС ( N 2747-IV). Так, за частиною першою цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, <...>; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, <...>.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року N 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень ВРУ, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу. Конституційний Суд України вважає, що законодавче регулювання підсудності окремих категорій адміністративних справ, визначених оспорюваними положеннями Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" та Кодексу, забезпечує передумови для неупередженого здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції протягом розумного строку, закріплює гарантії справедливого судового розгляду справи та встановлює порядок ухвалення судом обґрунтованого і законного рішення.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, положення статті 75 Основного Закону України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що ВРУ як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

ВРУ за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

У Рішенні від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Повноваження ВРУ реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВРУ під час її сесій.

Звернення до суду з цим позовом обґрунтовано, з-поміж іншого, тим, що розгляд та голосування за прийняття у другому читанні та в цілому законопроекту "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відбулося з порушенням вимог ст. ст. 27, 47 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" та ст. ст. 84, 91 Конституції України.

Наведені вище положення КАС слід розуміти так, що у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися лише ті акти, дії чи бездіяльність ВРУ, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких ВРУ реалізовує свої владні повноваження, до яких не відноситься законотворча діяльність ВРУ і ті випадки, коли акти ВРУ підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України.

ВРУ є єдиним органом законодавчої влади України, до повноважень якого віднесено прийняття законів за встановленою Конституцією і Регламентом Верховної Ради України процедурою. Незгода з тим, як проходить сам процес прийняття законів у ВРУ чи голосування за той чи інший законопроект не може бути підставою для провадження в адміністративній справі.

Зміст наведених вище нормативних положень в контексті заявлених вимог дає підстави вважати, що існують (можуть існувати) спірні правовідносини, на які юрисдикція адміністративних судів не поширюється, або можуть скластися (виявитися) такі правові ситуації, в яких захист стверджувальних порушень прав чи інтересів може вимагати інших юрисдикційних (не виключено й позасудових) форм захисту.

Позаяк законотворча діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні не є формою реалізації управлінських функцій, вона не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Правову позицію аналогічного змісту (у справах щодо оскарження в порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності ВРУ при здійсненні функції законотворчості) неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема відповідні висновки містяться у постановах від 13 квітня 2016 року (справа N П/800/212/15), від 25 жовтня 2016 року (справа N 800/234/16) (Постанова N 21-1824а16, 800/234/16), від 15 листопада 2016 року (справа N 800/472/16) (Постанова N 21-3283а16, 800/472/16), від 24 січня 2017 року (справа N 800/386/16) (Постанова N 21-2871а16).

Висновки Верховного Суду України ґрунтувались на положеннях КАС ( N 2747-IV) у попередніх редакціях.

Проте, з набранням чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), яким КАС ( N 2747-IV) вкладено в новій редакції, розгляд адміністративних справ щодо оскарження, зокрема, законності (крім конституційності) постанов ВРУ, а також законності дій чи бездіяльності ВРУ здійснює Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду (частина четверта статті 22 ( N 2747-IV), стаття 266 КАС ( N 2747-IV) в новій редакції). Водночас, беручи до уваги положення частини першої статті 2 ( N 2747-IV), підпункту 2 частини першої статті 4 ( N 2747-IV), частини першої статті 5 ( N 2747-IV), частини другої статті 19 КАС ( N 2747-IV), частини першої статті 266 КАС ( N 2747-IV), суд вважає, що підхід законодавця до вирішення спорів зазначеної категорії залишився незмінним, а саме: на законотворчу діяльність ВРУ і на ті випадки, коли акти ВРУ підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС ( N 2747-IV) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на усе вищевикладене суд дійшов висновку, що підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає.

Керуючись статтями 22 ( N 2747-IV), 170 ( N 2747-IV), 266 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Верховної Ради України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, відшкодування шкоди.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

 

Суддя

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали