Додаткова копія: Про визнання протиправними дій та скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

26.03.2019 р.

Справа N 9901/544/18

 

Провадження N 11-1160заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого - Князєва В. С., судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання - Ключник А. Ю., позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - П. С. П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) про визнання протиправними дій та скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року (судді Ханова Р. Ф., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М.), установила:

26 квітня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до КДКП про визнання протиправними дій та скасування її рішення від 14 березня 2018 року N 110дп-18 про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури (далі - рішення КДКП, спірне рішення).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірне рішення прийняте з істотними порушеннями норм законів України, зокрема статті 19 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС) статей 43 - 49 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII "Про прокуратуру" (Перелік N 1697-VII) (далі - Закон N 1697-VII), статей 23 ( N 4651-VI), 95 ( N 4651-VI), 254 - 257 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК), пунктів 7, 36, 37, 51, 57, 62, 119, 125 Положення про порядок роботи КДКП, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), статей 149, 241-1 Кодексу законів про працю України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Позивач вважає, що на порушення встановлених законодавством норм щодо нього відкрито два дисциплінарних провадження, які згодом об'єднано в одне; порушено строки проведення перевірки за дисциплінарною скаргою, що проводилася протягом 114 днів, а не упродовж двох місяців, як це установлено законом; на засіданнях КДКП йому не роз'яснено про об'єднання дисциплінарних проваджень та не взято до уваги його пояснення, що член КДКП, який проводив перевірку за дисциплінарною скаргою, брав участь у голосуванні під час прийняття спірного рішення, що є порушенням закону.

ОСОБА_3 указує, що у дисциплінарному провадженні стосовно нього документи (матеріали кримінального провадження щодо нього) подано неповноважною особою, зокрема прокурором шостого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_5, без підтвердження повноважень представляти керівника САП, тому стверджує, що до участі в дисциплінарному провадженні щодо нього допущено особу, яка не є учасником такого провадження, а отже всі подані ним документи слід вважати недопустимими, а прийняті з їх урахуванням рішення відповідача - незаконними.

ОСОБА_3 наводить доводи про те, що член КДКП не провів повної та об'єктивної перевірки, а дані кримінального провадження щодо нього (матеріали негласних слідчих (розшукових) дій), яке триває з порушеннями процесуального закону, не можуть бути підставою для рішення про його дисциплінарну відповідальність, крім того, вказує, що ці матеріали не містять доказів вчинення проступку саме ним.

Стверджує, що дисциплінарне стягнення накладене поза межами встановленого законом строку.

З огляду на зазначене ОСОБА_3 просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення.

Рішенням від 27 серпня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що КДКП встановила наявність у діях позивача як службової особи ознак дисциплінарного проступку, що полягає у грубому порушенні правил прокурорської етики (пункт 6 частини першої статі 43 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)) та виразилося у допущенні позаслужбових стосунків з третіми особами з приводу відслідковування ходу розслідування у кримінальному провадженні. Суд також дійшов висновку, що оскільки в основу спірного рішення КДКП покладено відомості, отримані із законних джерел, у яких зафіксовано останні встановлені дати спілкування позивача з ОСОБА_6 з протиправною метою (23 січня та 13 лютого 2017 року), то передбачений частиною четвертою статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) річний строк (без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці) не пропущено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, з доводами, аналогічними наведеним у позовній заяві, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Позивач вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, ОСОБА_3 стверджує, що суд не звернув уваги на неправомірність використання КДКП даних негласних слідчих (розшукових) дій, що суперечить положенням статей 254 ( N 4651-VI) та 257 КПК ( N 4651-VI).

Позивач вважає, що кримінальне провадження щодо нього сфабриковано, що матеріали службової перевірки, проведеної прокуратурою області, не підтверджують наявності позаслужбових стосунків з ОСОБА_6, а навпаки, цією перевіркою не встановлено таких стосунків.

Заперечуючи факт вчинення дисциплінарного проступку, позивач зазначає, що КДКП порушила строк проведення перевірки відомостей про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності (два місяці) та строк притягнення до такої відповідальності (один рік).

ОСОБА_3 стверджує, що рішення КДКП ухвалено з порушенням вимог частини другої статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII), якою передбачено, що член КДКП, який проводив перевірку та готував висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, не має права брати участь у голосуванні.

Позивач наголошує на тому, що після ухвалення рішення у цій справі за фактом фабрикування працівниками Управляння Служби безпеки України в Рівненській області протоколів негласних слідчих (розшукових) дій Головною військовою прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні N 42018000000002192 від 4 вересня 2018 року за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).

У відзиві на апеляційну скаргу КДКП просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, оскільки, на її думку, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

У судовому засіданні позивач і представник КДКП підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні доводам, наведеним у зазначених процесуальних документах.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представника КДКП, заслухавши доводи учасників справи, перевіривши її матеріали, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.

28 вересня 2017 року до КДКП надійшла дисциплінарна скарга заступника Генерального прокурора України - керівника САП Х. Н. І. щодо начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Київської області ОСОБА_3, яку за допомогою автоматизованої системи для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження цього ж дня передано члену КДКП ОСОБА_8.

23 жовтня 2017 року рішенням КДКП N 11/2/4-583дс-213дп-17 відкрито дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3.

2 листопада 2017 року до КДКП надійшла дисциплінарна скарга керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України У. В. Г. про вчинення ОСОБА_3 дисциплінарного проступку за результатами перевірки доброчесності, яку цього ж дня за допомогою автоматизованої системи для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження передано члену КДКП ОСОБА_8.

6 листопада 2017 року рішенням КДКП N 11/2/4-764дс-235дп-17 відкрито дисциплінарне провадження щодо позивача.

15 листопада 2017 року рішенням КДКП дисциплінарні провадження N 11/2/4-583дс-213дп-17 та N 11/2/4-764дс-235дп-17 об'єднані в одне дисциплінарне провадження N 11/2/4-583дс-213дп-17.

12 грудня 2017 року до КДКП надійшло доповнення до дисциплінарної скарги щодо ОСОБА_3, яке було зареєстровано цього ж дня як окрема скарга (підписана в. о. керівника САП Г. М. О.) у зв'язку з тим, що висновок про результати перевірки попередніх скарг передано на розгляд КДКП, цього ж дня скаргу передано члену КДКП ОСОБА_8 для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження.

26 грудня 2017 року рішенням члена КДКП відкрито дисциплінарне провадження щодо позивача.

З указаних дисциплінарних скарг Х. Н. І., У. В. Г. та Г. М. О. вбачається, що у березні - квітні 2016 року під час телефонних розмов, що відбулися з ініціативи ОСОБА_3 з раніше знайомим йому директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Віртуоз ЛТД" (далі - ТОВ "Віртуоз ЛТД") ОСОБА_6, позивач запропонував останньому взяти участь у тендерних процедурах по Київській області, запевнивши його в можливості впливу на членів тендерних комітетів для забезпечення його перемоги. ОСОБА_6 від пропозиції відмовився, мотивуючи свою відмову наявністю в нього проблем, зокрема тим, що 20 травня 2015 року слідчим слідчого відділу Рівненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області розпочато досудове розслідування кримінального провадження N 12015180010003009 за фактом розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем керівництвом ТОВ "Віртуоз ЛТД", яке він очолює.

Під час телефонних розмов та особистих зустрічей у місті Рівному та поблизу міста Києва, що відбулись приблизно у згаданий час, ОСОБА_3, який на той час обіймав посаду начальника відділу ювенальної юстиції Прокуратури Київської області, а до цього працював в органах Прокуратури Рівненської області, запевнив ОСОБА_6 в тому, що він може вирішити з прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час досудового слідства у формі процесуального керівництва ним у зазначеному кримінальному провадженні, їх керівництва або прокурорів Прокуратури Рівненської області, питання про закриття кримінального провадження та непритягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за грошову винагороду у розмірі 130000 грн. яку ОСОБА_3 мав передати відповідним службовим особам органів прокуратури.

Зі свого боку ОСОБА_3 через наявні в нього зв'язки в органах Прокуратури Рівненської області з'ясував інформацію про стан слідства у цьому провадженні та перспективу притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності й вирішив заволодіти цими коштами та використати на власні потреби.

18 квітня 2016 року ОСОБА_6, усвідомлюючи протиправність дій ОСОБА_3, звернувся із заявою до Управління Служби безпеки України у Рівненській області та надав свою згоду на сприяння у розкритті злочинної діяльності останнього.

26 квітня 2016 року приблизно о 19 годині з метою реалізації злочинного наміру ОСОБА_3 в районі вулиці Маршала Рибалка, 5 у м. Києві відбулась зустріч між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, під час якої у салоні автомобіля останнього (Mitsubishi Lancer, номерний знак НОМЕР_1) ОСОБА_6 на виконання злочинної вимоги ОСОБА_3 передав йому частину раніше обумовленої суми грошових коштів у розмірі 30000 грн. для передачі прокурорам у кримінальному провадженні, їх керівникам чи прокурорам Прокуратури Рівненської області за вирішення питання про непритягнення його до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження N 12015180010003009.

У подальшому за результатами численних перемовин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з приводу виконання попередніх домовленостей 22 серпня 2016 року ОСОБА_3, діючи умисно, висунув вимогу ОСОБА_6 про необхідність надання ще частини грошових коштів на вказану ним банківську картку N 4627055009394106, яка належала ОСОБА_11, який раніше працював водієм у Прокуратурі Київської області.

Повідомлення реквізитів банківської картки відбулось 7 вересня 2016 року шляхом надсилання ОСОБА_3 смс-повідомлення з належного йому абонентського номера НОМЕР_2 (lifecell) на належний ОСОБА_6 абонентський номер НОМЕР_3 ("Київстар"), що зафіксовано у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 14 листопада 2016 року, у протоколі допиту свідка ОСОБА_6 від 14 червня 2017 року, у протоколі допиту свідка ОСОБА_11 від 2 серпня 2017 року.

16 вересня 2016 року приблизно об 11 годині ОСОБА_6 на виконання незаконних вимог ОСОБА_3, перебуваючи у центрі обслуговування клієнтів Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 21, через термінал TS 200158 перерахував грошові кошти в сумі 20000 грн. на вищевказану банківську картку, що належала ОСОБА_11

Того ж дня ОСОБА_11, не будучи обізнаним про злочинні плани ОСОБА_3, виконуючи його особисті прохання, які він висловлював у ході телефонних розмов, прибув до відділення ПАТ "КБ "Приватбанк" за адресою: м. Київ, вул. Дружби народів, 25 та отримав у касі готівкові кошти в сумі 19082 грн та в подальшому, прибувши до Прокуратури Київської області за адресою: м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2, на вулиці під час зустрічі передав ОСОБА_3 привезену із собою вказану суму грошей, які останній забрав і розпорядився на власний розсуд.

Як зазначено в дисциплінарній скарзі (доповненні до скарги) керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України У. В. Г., після отримання грошових коштів ОСОБА_3 продовжив позаслужбові стосунки з ОСОБА_6 з метою створення в нього переконання щодо тримання під контролем питання про закриття кримінального провадження N 12015180010003009 від 20 травня 2015 року та впливу на цей процес.

22 лютого 2017 року ОСОБА_3 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 369, частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

28 лютого 2017 року наказом N 37 прокурора Київської області Ч. Д. О. призначено службове розслідування з метою з'ясування обставин щодо можливого вчинення ОСОБА_3 ганебного вчинку та утворено комісію, відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року N 104, та статті 11 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII).

2 березня 2017 року копію наказу N 37 скеровано керівнику Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України У. В. Г.

7 березня 2017 року за наказом N 139к прокурора Київської області Ч. Д. О. тимчасово на час проведення службового розслідування (яке на той час тривало) ОСОБА_3 відсторонено від виконання службових обов'язків за займаною посадою.

У межах призначеного службового розслідування членом комісії ОСОБА_12 відібрано пояснення у директора ТОВ "Віртуоз ЛТД" ОСОБА_6, які знаходяться в матеріалах службового розслідування.

Зміст наданих ОСОБА_6 пояснень повністю збігається з обставинами, викладеними у дисциплінарних скаргах Х. Н. І., У. В. Г. та Г. М. О., щодо предмета спілкування з ОСОБА_13 та фактів передачі ним грошових коштів за сприяння у вирішенні питання закриття кримінального провадження.

Крім того, у межах службового розслідування члени комісії відібрали пояснення в працівників Прокуратури Київської області, які зазначили, що про обставини вчинення ОСОБА_3 дій, які б порочили звання прокурора, їм нічого не відомо.

22 травня 2017 року прокурор Київської області Ч. Д. О. затвердив висновок службового розслідування, призначеного з метою перевірки обставин можливого вчинення ОСОБА_3 ганебного вчинку, копію якого 14 червня 2017 року направлено керівнику Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України У. В. Г.

У зазначеному висновку описано хід проведеного службового розслідування, зокрема вказано про зміст наданих ОСОБА_6 пояснень по суті відповідних обставин, а також рекомендовано керівнику прокуратури визначитися з наявністю підстав для ініціювання КДКП притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 після завершення досудового розслідування кримінального провадження N 42016000000001067 від 20 квітня 2016 року.

Разом з тим члени комісії, які проводили службове розслідування (перевірку), ОСОБА_14 та ОСОБА_12 на ім'я прокурора Київської області Ч. Д. О. надали рапорти від 30 травня 2017 року, в яких зауважили, що службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, а їх метою є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебний вчинок. У рапортах зазначено, що ОСОБА_3 жодним чином не спростував пояснень ОСОБА_6, обмежившись лише наданням загальних пояснень щодо невчинення будь-яких злочинів. У рапортах запропоновано резолютивну частину висновку за результатами службового розслідування доповнити абзацем про те, що відомості про недостовірність тверджень ОСОБА_3 в анкеті доброчесності прокурора повністю знайшли своє підтвердження в частині наявності у нього позаслужбових ділових відносин з ОСОБА_6, а також абзацем про констатацію допущення ОСОБА_3 грубого порушення правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури; а також запропоновано подати дисциплінарну скаргу до КДКП.

5 червня 2017 року складено довідку N 25/2-2183ра-17 про те, що ОСОБА_3 не пройшов таємну перевірку доброчесності, у зв'язку з отриманням неправомірної вигоди при названих обставинах.

18 вересня 2017 року обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 369, частиною першою статті 190 КК, скеровано до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті.

20 листопада 2017 року член КДКП ОСОБА_8 склав висновок про наявність у діях ОСОБА_3 дисциплінарного проступку. У висновку зазначено, що в ході дисциплінарного провадження встановлено, що: доводи Х. Н. І. та У. В. Г. щодо ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження; ОСОБА_3 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з наявністю в його діях дисциплінарного проступку, а саме: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше протягом одного року) грубе порушення правил прокурорської етики. Але з огляду на те, що останній епізод вчинення ОСОБА_3 протиправного діяння відбувся 16 вересня 2016 року і що 33 дні ОСОБА_3 перебував у черговій відпустці, притягнути його до дисциплінарної відповідальності неможливо, у зв'язку із чим дисциплінарне провадження відносно нього запропоновано закрити.

9 лютого 2018 року член КДКП ОСОБА_8 склав висновок про відсутність у діях позивача дисциплінарного проступку за результатами розгляду скарги в. о. керівника САП Г. М. О. У цьому висновку зазначено, що відповідно до наданих дисциплінарних скарг ОСОБА_3 після отримання 16 вересня 2016 року грошових коштів від ОСОБА_15 продовжував позаслужбові стосунки з останнім, контактував з ним з метою створення в нього переконання щодо тримання під контролем питання про закриття кримінального провадження N 12015180010003009 та впливу на цей процес. Зокрема, вказано, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відбулись телефонні розмови 14 та 23 січня і 13 лютого 2017 року з приводу ходу досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні, факт яких відображено в протоколах допиту свідка ОСОБА_6 від 30 січня та від 15 лютого 2017 року, а також у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 30 січня 2017 року. Однак у висновку зазначено, що обставини вступу ОСОБА_3 у позаслужбові стосунки та отримання ним грошових коштів уже відображено у висновку члена КДКП від 20 листопада 2017 року у дисциплінарному провадженні N 11/2/4-583дс-213дп-17, а вивченням додаткових документів та звукозапису телефонних розмов між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, наданих скаржником, не можна зробити однозначний висновок про порушення ОСОБА_3 вимог законів України чи Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2012 року N 123 (Наказ N 123) (далі - Кодекс професійної етики).

1 березня 2018 року КДКП повідомила ОСОБА_3, а також Х. Н. І., Г. М. О. та У. В. Г. про те, що розгляд висновку про наявність у діях ОСОБА_3 дисциплінарного проступку призначено на 14 березня 2018 року о 10 год 50 хв.

14 березня 2018 року рішенням КДКП N 111дп-18 дисциплінарні провадження N 11/2/4-583дс-213дп-17 та N 1/2/4-1025дс-331дп-17 щодо позивача об'єднані в одне дисциплінарне провадження N 11/2/4-583дс-213дп-17.

Цього ж дня рішенням КДКП N 110дп-18 ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

28 березня 2018 року рішенням КДКП N 128дп-18 виправлено описку в тексті рішення від 14 березня N 110дп-18 шляхом правильного зазначення посади ОСОБА_3: "начальник відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при проваджені досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області". Копію рішення направлено прокурору Київської області для застосування до прокурора накладеного дисциплінарного стягнення, а також ОСОБА_3

6 квітня 2018 року наказом прокурора Київської області N 5дк ОСОБА_3 звільнено з посади в органах прокуратури за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (стаття 131-1 Конституції України).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом N 1697-VII (Перелік N 1697-VII).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 43 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Згідно із частиною другою цієї статті притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

Пунктом 4 частини четвертої (Перелік N 1697-VII) та частиною п'ятою статті 19 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) установлено, що прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Прокурор зобов'язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

Відповідно до пунктів 5 (Перелік N 1697-VII), 6 частини першої статті 43 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Частиною першою статті 44 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) установлено, що дисциплінарне провадження здійснюється КДКП.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду КДКП дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Право на звернення до КДКП із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. КДКП розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги (частина друга статті 45 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Статтею 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) передбачено порядок відкриття дисциплінарного провадження та проведення перевірки дисциплінарної скарги.

Відповідно до частини четвертої цієї статті після відкриття дисциплінарного провадження член КДКП проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена КДКП за результатами перевірки.

Під час здійснення перевірки член КДКП має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе (частина шоста статті 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Перевірка відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності проводиться у строк, який не перевищує двох місяців із дня реєстрації дисциплінарної скарги, а в разі неможливості завершення перевірки протягом цього строку він може бути продовжений КДКП, але не більш як на місяць (частина дев'ята статті 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Частиною десятою статті 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) передбачено, що член КДКП за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член КДКП встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена Комісії щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.

Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд КДКП та мають бути отримані його членами не пізніш як за п'ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься (частина одинадцята статті 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Згідно із частиною першою статті 47 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні КДКП. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання КДКП має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.

Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні КДКП заслуховуються пояснення члена КДКП, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб (частина п'ята статті 47 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об'єктивності члена КДКП подавати заяву про його відвід (частина шоста статті 47 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) КДКП приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення КДКП за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Член КДКП, який проводив перевірку та готував висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, не має права брати участі у голосуванні при прийнятті рішення за результатами розгляду зазначеного висновку та бути присутнім під час проведення такого голосування (частина друга статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Частинами третьою (Перелік N 1697-VII) та четвертою статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) передбачено, що при прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення. Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Копія рішення КДКП вручається прокуророві, стосовно якого воно прийнято, або у семиденний строк надсилається йому поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення. У цей же строк копія рішення надсилається керівникові органу прокуратури, в якому прокурор, стосовно якого воно прийнято, обіймає посаду (частина восьма статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII)).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Надаючи оцінку спірному рішенню, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначальним у вирішенні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 18 Кодексу професійної етики працівник прокуратури (Наказ N 123) не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалати справи і дослідженими в судовому засіданні доказами, в ході досудового розслідування в межах кримінального провадження N 42016000000001067, зокрема даними розсекречених негласних слідчих (розшукових) дій, та під час службового розслідування (перевірки) встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 протягом 2016 - 2017 років відбулося багато зустрічей та телефонних розмов стосовно відслідковування розслідування у кримінальному провадженні N 12015180010003009 щодо останнього, а також щодо отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_6

Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

При виконанні своїх обов'язків прокурори, зокрема, повинні справедливо, неупереджено й об'єктивно виконувати свої функції; поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції (пункт 24 Рекомендації Rec(2000)19) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (далі - Рекомендація Rec(2000)19), ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 724-му засіданні заступників міністрів 6 жовтня 2000 року).

У тексті Рекомендації Rec(2000)19 наголошено на двох істотних вимогах: поважати права окремої особи і прагнути ефективності, за яку прокурор частково несе відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пункт 24 цієї Рекомендації).

Щодо такої відповідальності Рекомендація Rec(2000)19, зокрема, передбачає, що держава повинна вжити заходів, щоб дисциплінарне судочинство проти прокурорів регулювалося законом і гарантувало справедливу й об'єктивну оцінку та рішення, що є предметом незалежного і неупередженого нагляду (підпункт "ґ" пункту 5).

Так, КДКП встановила, що спілкування ОСОБА_3 з ОСОБА_17 відбувалось з протиправною метою з боку першого, поза межами робочих відносин та з використанням службового становища, що свідчить про недоброчесність прокурора.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлення факту вчинення ОСОБА_3 дисциплінарного проступку, а отже, і наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за пунктом 6 частини першої статті 43 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів прокуратури.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи позивача про неправомірне, з огляду на положення статей 254 ( N 4651-VI), 257 КПК ( N 4651-VI), використання КДКП даних негласних слідчих (розшукових) дій, які на його думку, є сфабрикованими, а також про неправомірне посилання КДКП у її рішенні на матеріали, зібрані під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні N 42016000000001067, у тому числі матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки КДКП не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3, яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевірила викладені у скаргах обставини на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів прокуратури, та наявності в діях прокурора складу дисциплінарного проступку. Встановлені в ході дисциплінарного провадження КДКП факти і з'ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень КДКП в межах її компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися у контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою чи таке провадження було закрите. Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі. Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 хоч і прийнято на підставі, зокрема, відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження щодо нього, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня та 2 жовтня 2018 року у справах N 800/547/17 та 9901/454/18 відповідно.

Твердження ОСОБА_3 про порушення КДКП строків проведення перевірки відомостей про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та притягнення його до такої відповідальності були предметом перевірки Великої Палати Верховного Суду і не знайшли підтвердження у справі.

Відповідно до пунктів 56, 57 Положення під час обговорення питання та прийняття рішення у місці голосування можуть перебувати лише члени КДКП. Член КДКП, який проводив перевірку та готував висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, не має права брати участі у голосуванні при прийнятті рішення за результатами розгляду зазначеного висновку та бути присутнім під час проведення такого голосування.

Як убачається з протоколу засідання КДКП від 14 березня 2018 року N 9, член КДКП ОСОБА_18, який проводив перевірку за дисциплінарними скаргами, видалився до окремої кімнати після закінчення засідання, однак участі в голосуванні під час прийняття оскаржуваного рішення не брав. Тому немає підстав вважати обґрунтованими доводи ОСОБА_3 про порушення відповідачем частини другої статті 48 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII).

За таких обставин висновок суду першої інстанції про законність і обґрунтованість оскаржуваного ОСОБА_3 рішення КДКП основується на правильному застосуванні норм матеріального й процесуального права.

Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що повідомлення ОСОБА_3 про початок Головною військовою прокуратурою досудового розслідування у кримінальному провадження від 4 вересня 2018 року N 42018000000002192 за частиною другою статті 366 КК за фактом фабрикування працівниками Управляння Служби безпеки України в Рівненській області протоколів негласних слідчих (розшукових) дій не спростовує висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Як убачається з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3.

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ( N 2747-IV), частини першої статті 316 КАС ( N 2747-IV) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне і законне рішення, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а отже, немає підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року.

Керуючись статтями 242 ( N 2747-IV), 266 ( N 2747-IV), 292 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 322 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

С. В. Бакуліна

 

В. В. Британчук

 

Д. А. Гудима

 

О. С. Золотніков

 

О. Р. Кібенко

 

Л. М. Лобойко

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Рогач

 

І. В. Саприкіна

 

О. М. Ситнік

 

В. Ю. Уркевич

 

О. Г. Яновська

 

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

(частково неспівпадаюча)

судді Великої Палати Верховного Суду Яновської О. Г. в адміністративній справі N 9901/544/18, провадження N 11-1160заі18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року.

26 березня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року - без змін.

В ухваленій постанові Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (далі - Комісія) під час дисциплінарного провадження мала право використовувати матеріали негласних слідчих (розшукових) дій як докази у дисциплінарному провадженні.

Вважаю, що підхід щодо правомірності використання Комісією матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказу у дисциплінарному провадженні щодо прокурора не видається правильним, а тому вважаю за необхідне зазначити наступне.

Фактичні обставини, що складають подію дисциплінарного проступку ОСОБА_3, збігаються із фактичними даними, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_3 Однак, ці обставини на час притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності не оцінювалися жодним судом на предмет належності, допустимості і достовірності, а в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні - з точки зору достатності та взаємозв'язку для встановлення його винуватості.

Окрім того, Кримінальним процесуальним кодексом України ( N 4651-VI) (далі - КПК) визначено, що відомості про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 246 КПК ( N 4651-VI)). Виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ст. 254 КПК ( N 4651-VI)), а використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні можливе лише на підставі ухвали слідчого судді (ст. 257 КПК ( N 4651-VI)).

Наведені положення кримінального процесуального закону взагалі ставлять під сумнів законність витребування та отримання Комісією копій матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_3.

Тож, можна зробити висновок, що Комісія надала оцінку копіям процесуальних документів із матеріалів кримінальної справи в дисциплінарному провадженні (протоколам за результатами негласних слідчих (розшукових) дій та ін.) до того часу, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК ( N 4651-VI) порядку.

В зв'язку із цим необхідно зважити, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її вину не буде встановлено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому дотримуються хоча б мінімальні встановлені вимоги справедливості судочинства. Це положення відтворюється в ст. 17 КПК ( N 4651-VI). Ця норма закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином, ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, - презумпцію невинуватості.

Право вважатися невинуватим є нормою звичаєвого міжнародного права: воно діє в будь-який час і за будь-яких обставин. Це право є основною складовою права на справедливе судочинство у кримінальних справах та верховенства права. Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості як об'єктивного правового положення має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, що залучаються до орбіти кримінального судочинства.

У процесуальному значенні презумпцію невинуватості необхідно розглядати як вимогу, що визначає правове положення учасників кримінального судочинства, і насамперед підозрюваного, обвинуваченого, як основу їхніх процесуальних прав, гарантію всебічного, повного, неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, презумпція невинуватості "покладає обов'язок доведення на сторону обвинувачення, гарантує, що жодна вина не може бути презюмована до тих пір, поки винність не була доведена поза всяких розумних сумнівів і забезпечує, щоб сумніви тлумачилися на користь обвинуваченого" (Барбера, Мессеге і Хабард проти Іспанії (10590/83), (1988) § 77; Телфнер проти Австрії (33501/96), (2001) § 15).

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

В Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора, вказується, що "зібрані досудовим слідством докази винуватості особи перевіряються і оцінюються судом під час розгляду справи по суті, за результатом якого суд постановляє виправдувальний або обвинувальний вирок, визнаючи особу відповідно невинуватою або винуватою у вчиненні злочину". Саме тому вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого (підсудного).

ЄСПЛ зазначає, що право особи на презумпцію невинуватості та на вимогу несення стороною обвинувачення відповідальності за доказ тверджень проти такої особи є частиною загального поняття справедливого судового розгляду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (Філліпс проти Сполученого Королівства (Phillips v. the United Kingdom), пункти 39 - 40; Грейсон і Барнххам проти Сполученого Королівства (Grayson and Barnham v. the United Kingdom), пункти 37 і 39).

ЄСПЛ застерігає, що презумпція невинуватості може бути порушена не тільки суддею або судом, але також і іншими державними органами влади (Дактарас проти Литви (Daktaras v. Lithuania), пункт 42; Петьо Петков проти Болгарії (Petyo Petkov v. Bulgaria), пункт 91). Пункт 2 статті 6 Конвенції забороняє заяви державних посадових осіб по незавершених розслідуваннях кримінальних справ, які передумовлюють оцінку фактів компетентним судовим органом (Ісмоїлу та інші проти Росії (Ismoilov and Others v. Russia), пункт 161; Буткевічіус проти Литви (Butkevicius v. Lithuania), пункт 53).

Презумпція невинуватості - об'єктивне правоположення. Це вимога закону, яка звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Саме тому закон вимагає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

У справі "Хужин та інші проти Росії" ЄСПЛ зазначав, що положення ч. 2 ст. 6 Конвенції (презумпція невинуватості) спрямоване на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий суд упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону. Суд чітко дотримується тієї позиції, що "презумпція невинуватості буде порушена у випадку, коли твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону".

Принцип презумпції невинуватості вимагає, inter alia, щоб при виконанні своїх обов'язків судді не починали розгляд з упередженістю про те, що обвинувачений скоїв відповідне правопорушення (Барбера, Мессеги и Джабардо против Испании (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), пункт 77; Яносевич против Швеции (Janosevic v. Sweden), пункт 97).

Викладене дозволяє констатувати значну небезпеку порушення принципу презумпції невинуватості по відношенню до ОСОБА_3, адже Комісія в своєму рішенні про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності презюмувала фактичні обставини, які становлять зміст обвинувачення, в межах якого відбуватиметься судовий розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_3. Таке рішення, хоча і не маючи преюдиційного значення, здатне у майбутньому створювати вплив на суд під час судового розгляду кримінального провадження по відношенню до ОСОБА_3, що безумовно буде порушувати його право на справедливий суд упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом його справи в суді.

З цього слідує, що висновки Комісії про встановлення в діях ОСОБА_3 грубого порушення норм прокурорської етики, яке за своїм змістом збігається із ознаками кримінального правопорушення, та які обґрунтовано копіями матеріалів кримінального провадження на стадії розслідування, є передчасними, адже притягнення до дисциплінарної відповідальності особи не може передувати доведеності її винуватості вироком суду, який набрав законної сили, або іншому остаточному рішенню суду, яке ґрунтується на досліджених в належному процесуальному порядку доказах.

А тому не погоджуюсь з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловлених по цій справі, щодо правомірності використання Комісією матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій у дисциплінарному провадженні щодо прокурора та допустимості доказів, отриманих в результаті таких дій.

Разом з тим, слід зауважити, що обставини позаслужбових стосунків ОСОБА_3 з ОСОБА_6, окрім матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, також підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, що дає підстави погодитись із резолютивною частиною рішення Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року.

 

Суддя Великої
Палати Верховного Суду

О. Г. Яновська




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали