ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27.08.2015 р.

N К/800/719/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Федорова М. О., суддів: Островича С. Е., Приходько І. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі N 815/3033/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень: N 0001912250 від 22.11.2012, N 0001922250 від 22.11.2012, N 0001932250 від 22.11.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Тріо-Трейд" їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року, ТОВ "Миколаїв Будторг" їх реальності відображення в обліку за період вересень 2011 року та складено акт N 6654/22-5/393312558 від 05.11.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: N 0001932250, яким визначено позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 470637 грн.; N 0001912250, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 201417 грн.; N 0001922250, яким визначення позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість 207833 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 51958 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 138 та з урахуванням п. 7 підр. 10 р. XX Податкового кодексу України, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Приписами пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п. 201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

При цьому відсутність реальної підприємницької діяльності у правовідносинах Товариства з ТОВ "Тріо-Трейд", ТОВ "Миколаїв Будторг" було встановлено судами на підставі сукупності обставин, названі контрагенти не задекларували відповідну суму податкових зобов'язань за операціями; позивачем не подано необхідних документів на підтвердження існування активу, його руху в процесі виконання поставок (доказів його транспортування, приймання уповноваженою особою тощо), його оплати, подальшого використання у господарській діяльності Товариства.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах (податкових накладних, видаткових накладних), на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі N 815/3033/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі N 815/3033/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236 - 2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

М. О. Федоров

Судді:

С. Е. Острович

 

І. В. Приходько




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали