ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 31 жовтня 2017 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Волкова О. Ф., суддів: Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., при секретарі судового засідання - Ключник А. Ю., за участю представників: позивача - А. Н. О., відповідача - П. Д. М., Генеральної прокуратури України - Ч. В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПАТ) до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Офіс) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У червні 2014 року ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу від 6 червня 2014 року NN 0001124201, 001134201.

На обґрунтування позову послалося на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта перевірки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Суди встановили, що в період з 28 квітня по 14 травня 2014 року відповідач провів позапланову виїзну перевірку ПАТ з питань правильності та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків з приватним підприємством "Оптова Компанія "Ельбрус" (далі - ПП) за період з 1 січня 2013 року по 31 березня 2014 року.

За результатами перевірки, складено акт від 26 травня 2014 року N 22/28-10-42-10/21673832 (далі - Акт).

Як убачається з Акта, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток на в суму 11102289 грн.;

2 пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК, в результаті чого занижено ПДВ на суму 14064580 грн., у тому числі: за січень 2013 року - на 424940 грн., за лютий 2013 року - на 783700 грн., за березень 2014 року - на 1066380 грн., за квітень 2013 року - на 1012300 грн., за травень 2013 року - на 901280 грн., за червень 2013 року - на 956220 грн., за липень 2013 року - на 1118460 грн., за серпень 2013 року - на 1351500 грн., за вересень 2013 року - на 1180380 грн., за жовтень 2013 року - на 1217180 грн., за листопад 2013 року - на 858600 грн., за грудень 2013 року - на 815680 грн., за січень 2014 року - на 846860 грн., за лютий 2014 року - на 760780 грн., за березень 2014 року - на 770320 грн.

На підставі висновків Акта відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 6 червня 2014 року N 0001124201, яким збільшив суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" на загальну суму 16653434 грн., а саме за основним платежем - на 11102289 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 5551145 грн, та податкове повідомлення-рішення від 6 червня 2014 року N 0001134201, яким збільшив суму грошового зобов'язання за платежем "ПДВ" на загальну суму 21096870 грн., а саме за основним платежем - на 14064580 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 7032290 грн.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочину, укладеного між ПАТ та ПП.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Касаційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за договором, укладеним між позивачем та ПП, оскільки вони відповідають вимогам Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до статті 9 цього Закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій і фіксують факти їх здійснення. Таким чином, господарські операції позивача з контрагентом ПП є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при їх здійсненні.

Окрім цього, касаційний суд не взяв до уваги посилання Офісу на протокол допиту свідка (засновника ПП) від 25 березня 2014 року в рамках кримінального провадження N 32014100000000036, у якому вказана особа повідомила, що як засновник ПП до діяльності підприємства жодного відношення не мала, а зареєструвала підприємство за грошову винагороду, з огляду на те, що вироку суду у вказаній кримінальній справі, яким встановлено відповідні обставини, немає.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Офіс із підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування заяви додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 26 квітня, 2, 15 червня 2016 року (NN К/800/48948/14, К/800/41882/15, К/800/62231/13 відповідно) та постанови Верховного Суду України від 20 січня, 22 березня, 12, 19, 26 квітня 2016 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК, та невідповідність судового рішення викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Суди не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень стосовно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС зазначені доводи Офісу суд до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надав, хоча вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів Офісу і мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Водночас суди встановили, що за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, фіктивного підприємства та легалізації (відмиванні) доходів, отриманих злочинним шляхом, вчиненого в особливо великих розмірах, проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню N 32014100000000036, у рамках якого є протокол допиту свідка, який одночасно є директором, головним бухгалтером, засновником ПП - контрагента позивача, яка заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності зазначеного підприємства, в тому числі й підписання первинних документів.

Такі обставини не можуть залишитися неврахованим судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Зазначене вище, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки такі ознаки фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливають на встановлення чи спростування факту здійснення господарської операції та формування на її підставі правомірної податкової вигоди.

Крім цього, відповідач в Акті вказав на нікчемність договору про надання послуг від 1 жовтня 2012 року N 647, оскільки правочини, укладені з ПП, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків.

Суди не дослідили належним чином цю обставину та залишили поза увагою те, що статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 цього Кодексу).

Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодились апеляційний і касаційний суди, без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. Ф. Волков

Судді:

М. І. Гриців

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали