ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 вересня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства "Містерія-ДК" (далі - Підприємство) до Вінницької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), третя особа - державна податкова інспекція у м. Вінниці, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

У червні 2007 року Підприємство звернулося в суд з позовом до Митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 20 березня 2007 року N 25, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем "ввізне мито" у розмірі 31740 грн. 98 коп.; N 26, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" (далі - ПДВ) у розмірі 38089 грн. 17 коп.; N 27, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем "митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів" у розмірі 317 грн. 41 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що за змістом підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III) митні органи не наділені правом проводити камеральні перевірки.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2007 року позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Митниці форми "Р" від 20 березня 2007 року NN 25, 26, 27.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2011 року скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Митниця звернулася із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III. На підтвердження неоднакового застосування норми матеріального права заявник посилається на рішення Вищого адміністративного суду України від 20 січня (Ухвала N К-7483/07) та14 квітня 2010 року (справи К-7483/07 та К-21984/08 відповідно).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Суди встановили, що 14 березня 2007 року Митниця провела камеральну перевірку митного оформлення автомобілів Підприємства за вантажними митними деклараціями від 8 листопада 2006 року N 401000007/6/219456 та від 17 жовтня 2006 року N 401000007/6/217762, про що було складено відповідний акт перевірки від 14 березня 2007 року.

Як убачається з акта, у ході камеральної перевірки було встановлено, що при здійсненні митного оформлення транспортних засобів не врахувалась вартість додаткового обладнання - навантажувальних пристроїв транспортних засобів, що є порушенням вимог статей 266 - 275 Митного кодексу України (далі - МК), вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року N 1375 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України". Таким чином, Підприємство за названими вище вантажно-митними деклараціями не донарахувало суми митних платежів через заниження митної вартості товару, внаслідок чого виник борг зі сплати митного збору, ввізного мита та ПДВ.

За наслідками перевірки Митниця прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення у цій справі, Вищий адміністративний суд України, погодившись із висновком суду першої інстанції, виходив із того, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень МК, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів. У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені МК, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з МК.

У справах, рішення касаційного суду в яких додано до заяви, Вищий адміністративний суд України зазначив, що Митниця, приймаючи оскаржувані по справах податкові повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов'язань у зв'язку з помилковим визначенням товарної номенклатури на підставі підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, діяла в межах наданих їй повноважень.

Пунктом 35 статті 1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов'язаних відповідно до пункту 19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

За змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

Так, згідно з цим підпунктом контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Оспорювані податкові повідомлення-рішення не є наслідком згаданих помилок, виявлених у поданій позивачем податковій декларації.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, за виключенням випадку коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема, зазначення у вантажних митних деклараціях недостовірних відомостей.

Суд першої інстанції встановив, що Митниця не довела наявність додаткового завантажувального обладнання на момент митного оформлення транспортних засобів Підприємства.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, а тому у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Вінницької митниці Державної митної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Т. В. Гошовська

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

В. С. Гуль

 

В. В. Заголдний

 

А. А. Ємець

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали