ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 31 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Авуар" (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ), Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі - ДПА) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним наказу та направлення на перевірку, встановив:

Товариство звернулося до господарського суду м. Києва з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати: протиправним з моменту прийняття наказ ДПА від 13 лютого 2006 року N 60 про проведення виїзної документальної позапланової перевірки; протиправним направлення на її проведення; незаконними дії ДПА щодо її проведення; незаконними та скасувати прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2006 року N 000003500/0, від 29 травня 2006 року N 0000033500/1, від 4 серпня 2006 року N 0000033500/2 та від 31 жовтня 2006 року N 0000033500/3.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що як компанія з управління активами позивач виконав усі вимоги Закону України від 15 березня 2001 року N 2299-III "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (далі - Закон N 2299-III) щодо створення закритого недиверсифікованого пайового венчурного інвестиційного фонду "Екосорб-А" (далі - Фонд), законно розмістив у активи Фонду облігації відкритого акціонерного товариства "Рокитнівський скляний завод" (далі - облігації). Тому процентні доходи по цих облігаціях вважає доходами спільного інвестування, які повинні обліковуватися як активи Фонду. Відтак рішення ДПІ про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок невключення ним до валового доходу процентів по облігаціям є безпідставними та незаконними.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час перевірки було виявлено, що облігації позивач придбав до розміщення інвестиційних сертифікатів Фонду, тобто без залучення коштів інвесторів, отже ці облігації не є активами Фонду, не є коштами спільного інвестування, а тому на них не поширюються пільги, встановлені підпунктом 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР). Отже, позивач порушив підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону N 334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 3982380 грн.

Постановою господарського суду м. Києва від 22 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2010 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

ДПІ звернулася із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, проситьухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права, відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2008 року у справі N А36/364.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Залишаючи без змін рішення попередніх судових інстанцій, касаційний суд погодився з їх висновками про порушення відповідачем правил проведення перевірки, а також із тим, що відповідно до правовстановлюючих документів та джерел фінансування придбані позивачем облігації не належать до власних активів позивача, а є активами Фонду, знаходяться у спільній частковій власності інвесторів інститутів спільного інвестування і процентний дохід по них є доходом інвестиційного фонду, тобто доходом співвласників. Тому процентний дохід від облігацій не є доходом позивача і він правомірно не був включений до бази оподаткування прибутку.

Доходом позивача як компанії з управління активами згідно зі статтею 31 Закону N 2299-III є винагорода за управління активами, а не повний дохід інвесторів на активи Фонду.

У рішенні, наданому ДПІ на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд, за наслідками розгляду справи за позовом про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, погодився з висновками апеляційного суду про обґрунтованість встановлених податковою інспекцією порушень пункту 5.9 статті 5 та пункту 7.6 статті 7 Закону N 334/94-ВР суб'єктом господарювання внаслідок завищення валових витрат в частині оприбуткування деривативів (опціонів) як товарно-матеріальних цінностей. Мотивував свій висновок тим, що підприємство мало вести облік фінансових результатів операцій з придбання та погашення опціонів, керуючись приписами підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 зазначеного Закону.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, оскільки правовідносини, які були предметом судових розглядів, не є подібними, касаційним судом застосовувалися різні норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи викладене, заява ДПІ про перегляд ухвали касаційного суду у цій справі не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

М. І. Гриців

 

Т. В. Гошовська

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали