Додаткова копія: Про визнання протиправними та скасування постанов Кабінету Міністрів України N 389 від 04.06.2015 та N 36 від 27.01.2016 в частині скасування пільг колишнім співробітникам міліції

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

08.05.2019 р.

N 826/10930/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: судді - Григоровича П. О., суддів: Каракашьяна С. К., Федорчука А. Б., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування постанов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - Відповідач або Кабмін), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанови Кабінету Міністрів України N 389 від 04.06.2015 (Постанова N 389) та N 36 від 27.01.2016 (Постанова N 36) в частині відміни пільг колишнім співробітникам міліції як такі, що звужують зміст, обсяг існуючих прав, закріплених в Законі України "Про міліцію" і порушують частину другу статті 19 та частину третю статті 22 Конституції України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки спірні постанови прийняті Відповідачем всупереч положень Конституції України, що призвело до безпідставної відмови у наданні Позивачу пільг при оплаті комунальних послуг як міліціонеру на пенсії, то такі постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник Відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що спірні постанови прийняті Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Як вбачається з доводів Позивача, наведених в адміністративному позові, у період з 20.07.79 по 04.11.91 він безперервно перебував на службі в органах внутрішніх справ та був звільнений зі служби по хворобі. Також, Позивач при сплаті житлово-комунальних послуг користувався пільгою, визначеною статтею 22 Закону України "Про міліцію".

Кабінетом Міністрів України 04.06.2015 прийнято постанову N 389 "Про затвердження порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" (Постанова N 389), яка опублікована в Урядовому кур'єрі 19.06.2015.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2016 N 36 (Постанова N 36) внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (Постанова N 389).

Листом від 03.06.2016 N 1377 Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська повідомило Позивача, що з 01.07.2015 йому припинено відшкодування пільг на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки середньомісячний сукупний дохід з 01.01.2015 по 30.06.2015 перевищував соціально-податкову пільгу, визначену постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389).

Вважаючи постанови Відповідача від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) та від 27.01.2016 N 36 (Постанова N 36) протиправними, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про їх скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 113 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, окрім іншого: забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина перша статті 117 Конституції України).

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" N 8 від 13.06.2007 закріплено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частини друга, третя статті 22 Конституції України).

Разом з тим, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

При цьому, суд звертає увагу на положення пункту 2 Рішення Конституційного Суду України N 12-рп/98 від 09.07.98 "Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство")", згідно якого було встановлено, що Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Суд також враховує зміст пункту 3 Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2000 від 14.12.2000 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)", згідно якого суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11.07.96, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

При цьому, як вже зазначалося вище Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (частина перша, третя статті 117 Конституції України).

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищенаведене, суд зауважує, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід зазначити, що Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 у справі N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) зазначив, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.79 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Відповідно до Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно даних Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги позивач отримує пенсію по інвалідності, інших доходів окрім пенсії немає.

Згідно з листом від 03.06.2016 N 1377 Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська визначило, що сукупний дохід Позивача з 01.01.2015 по 30.06.2015 перевищував соціально-податкову пільгу, що становила з 01.01.2015 - 1710,00 грн., а з 01.01.2016 - 1930,00 грн.

Правовий і соціальний захист працівників міліції та їх пенсійне забезпечення, на момент виходу Позивача на пенсію, визначався Законом України "Про міліцію" від 20.12.90 N 565-XII, частини 1, 2 статті 22 якого передбачали, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.

Чинною на час призначення Позивачу спірної пільги редакцією Закону України "Про міліцію" передбачено, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

З 07.11.2015 набув чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 N 580-VIII (Закон N 580-VIII) і втратив чинність Закон України "Про міліцію". При цьому, абзацами 2 та 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (Закон N 580-VIII) (доповнено згідно із Законом N 900-VIII від 23.12.2015 (Закон N 900-VIII)) встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, але Закон України "Про Національну поліцію" не містить норм, які б передбачали таку пільгу, як 50-відсоткова знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг не тільки для колишніх міліціонерів, а й для тих, які виходять на пенсію після вступу цього Закону в силу.

Таким чином, Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 N 580-VIII (Закон N 580-VIII) (зі змінами та доповненнями) не передбачає обмеження прав Позивача.

Разом з тим, Кабінетом Міністрів України 04.06.2015 прийнято постанову N 389 "Про затвердження порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" (Постанова N 389), яка опублікована в Урядовому кур'єрі 19.06.2015.

Така спірна постанова була прийнята Відповідачем у зв'язку з прийняттям Закону України від 28.12.2014 N 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким, зокрема, внесені зміни до Закону України "Про міліцію", а саме: частину сьому статті 22 викладено у такій редакції: "Установити, що пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Тож, спірна постанова від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) була прийнята Відповідачем на виконання положень Закону України від 28.12.2014 N 76-VIII та з метою визначення механізму реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Пунктом 2 спірної постанови від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) визначалось, що дія цього Порядку (Постанова N 389) поширюється, зокрема, на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законами України "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні) (далі - пільговики).

Проте, спірною постановою Відповідача від 27.01.2016 N 36 (Постанова N 36) до постанови від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) були внесені наступні зміни, зокрема:

1. Пункт 1 (Постанова N 36) викладено в такій редакції:

"1. Цей Порядок (Постанова N 389) визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.".

2. У пункті 2 (Постанова N 36): слова "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні)," виключити.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 31.10.2018 у справі N 826/7972/16 (адміністративне провадження N К/9901/43146/18) (Постанова N 826/7972/16, К/9901/43146/18) визнано нечинним абзац 2 пункту 2 Змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2016 N 36 (Постанова N 36), яким виключено з пункту 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) слова "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утримання)".

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, питання правомірності спірної постанови Відповідача від 27.01.2016 N 36 (Постанова N 36) у частині, що вказує Позивач, вже було предметом судового розгляду та повторній оцінці та доказуванню судом не підлягає.

Відповідно до пункту 3 спірної постанови від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389), пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку (Постанова N 389), надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Згідно з пунктом 5 спірної постанови від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389), до сукупного доходу сім'ї пільговика включаються нараховані: 1) пенсія; 2) заробітна плата; 3) грошове забезпечення; 4) стипендія; 5) соціальна допомога (крім частини допомоги при народженні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, частини допомоги при усиновленні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, допомоги на поховання, одноразової допомоги, яка надається відповідно до законодавства або за рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій незалежно від форми власності); 6) доходи від підприємницької діяльності.

При цьому, відповідно до підпункту 169.4.1 пункту 169.4. статті 169 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" від 28.12.2014 N 80-VIII установлено, що з 01 січня 2015 року розмір місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи становив 1218,00 грн., тож граничний розмір доходу, до якого застосовувалась податкова соціальна пільга, впродовж 2015 року складала 1710,00 грн.

Оскільки середньомісячний дохід Позивача перевищив величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (1710 грн.), йому було повідомлено про припинення дії пільги на період з 01.07.2015 (вих. N 1377 від 03.06.2016).

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що зміст спірної постанови від 04.06.2015 N 389 (Постанова N 389) дублює, зокрема, положення Закону України від 28.12.2014 N 76-VII та лише визначає шляхи реалізації наведених норм законів в частині отримання пільг категоріями громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, не встановлюючи, не змінюючи та не припиняючи їх прав (у тому числі по відношенню до Позивача) на пільги.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), проаналізувавши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам та письмовим поясненням, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 5 ( N 2747-IV), 6 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

П. О. Григорович

Судді:

С. К. Каракашьян

 

А. Б. Федорчук




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали