ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

29.03.2012 р.

N 2а-18815/11/2670


Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий - суддя Келеберда В. І., судді - Качур І. А., Шарпакова В. В., при секретарі судового засідання - Віруцькій О. В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрбудтехнології" до Національної комісії регулювання електроенергетики України (треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство "Енергоринок", товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Інвест") про визнання протиправними та скасування Правил користування електричною енергією в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання не чинним та скасування абзаців 2, 3 пункту 1.10 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 31.07.96 N 28 (у редакції постанови НКРЕ від 22.11.2006 N 1497).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що діяльність позивача відповідно до оскаржуваних абзаців пункту 1.10 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ, призвело до того, що позивач, який є власником технологічних електромереж, мережі балансової приналежності якого приєднані з одного боку до виробника електроенергії, а з іншого - до споживачів електроенергії, з якими у власника укладено договір купівлі-продажу електроенергії, не може самостійно передавати продану електроенергію до своїх споживачів, а зобов'язаний укласти договір на передачу електроенергії власними ж електромережами з іншою електропередавальною організацією, за яким така організація фактично нічого не робить для передачі електроенергії, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача, а саме до обмеження передбаченого Конституцією України права на вільну підприємницьку діяльність та захист конкуренції у підприємницькій діяльності з боку держави. Крім того, позивач зазначає, що отримати ліцензію на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами позивач, як власник технологічних мереж, не може, тому що володіє саме технологічними мережами, а не місцевими (локальними). Таким чином, на думку позивача, абзаци 2, 3 пункту 1.10 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ, не відповідають вимогам Конституції України та Господарського кодексу України щодо свободи підприємницької діяльності, державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, оскільки навмисно обмежують позивача в праві здійснювати передавання електроенергії власними електромережами споживачам. Позивач вважає, що рішення відповідача про затвердження оскаржуваних положень ПКЕЕ має ознаки антиконкурентних дій органів влади та є протиправним.

Відповідач - Національна комісія регулювання електроенергетики України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, та зазначив, що позивач не правильно посилається на застосування оскаржуваних положень ПКЕЕ, оскільки положення абзаців 2, 3 пункту 1.10 ПКЕЕ регулюють відносини між електропередавальною організацією, що є ліцензіатом НКРЕ, який здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та діяльність з передачі електроенергії локальними електромережами в межах ліцензованої території, затвердженої НКРЕ, з однієї сторони, та власника електричних мереж, який не має відповідної ліцензії на право здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами, з метою забезпечення передачі електроенергії споживачам, приєднаним до електроустановок власника технологічних мереж. Договір про спільне використання технологічних електричних мереж, укладення якого передбачено абзацами 2, 3 пункту 1.10 ПКЕЕ, регулює відносини між власником технологічних електричних мереж та електропередавальною організацією та передбачає оплату зі сторони електропередавальної організації, а не оплату послуг постачальника за нерегульованим тарифом електропередавальній організації.

Разом з тим, відповідач зазначив, що обов'язковість укладення договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією передбачена Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затвердженими постановою НКРЕ від 12.08.96 N 36. Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, твердження позивача, що положеннями абзаців 2, 3 пункту 1.10 ПКЕЕ (у редакції постанови НКРЕ 22.11.2006 N 1497) передбачено укладення договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства.

Крім того, відповідач зазначає, що постанова НКРЕ від 22.11.2006 N 1497 "Про затвердження Змін до Правил користування електричною енергією", як вже зазначалося вище, була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2006 за N 1294/13168, тобто, вказана постанова пройшла державну реєстрацію. Отже, положення постанови НКРЕ від 22.11.2006 N 1497 були перевірені Міністерством юстиції України на відповідність вимогам діючого законодавства, у т. ч. положенням Конституції України.

Третя особа по справі без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Енергоринок" - заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Третя особа по справі без самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс інвест" - заперечувала проти задоволення позовних вимог та зазначила, що, всупереч викладеному в позовній заяві, позивач за використання його технологічних мереж отримує відповідну плату, а тому посилання позивача на те, що він зазнав фінансових втрат, є безпідставним. Крім того, представник ТОВ "Сервіс інвест" зазначив, що згідно п. 9.4, 9.5 Правил користування електричною енергією позивач не несе відповідальність за неотримання споживачем електричної енергії та недотримання електропередавальною компанією умов договорів, які задіяні в процесі передачі електричної енергії споживачам. Таким чином, на думку представника ТОВ "Сервіс інвест", товариство, як електропередавальна організація, фактично забезпечує поставку електричної енергії споживачам позивача та несе відповідальність і має отримувати оплату за свою діяльність. Скасування ж оскаржуваних положень ПКЕЕ призведе до дискримінації положення ТОВ "Сервіс інвест", оскільки за електропередавальною організацією залишиться відповідальність за надійну передачу без відповідної оплати, а позивач не буде нести жодної відповідальності за доставку електричної енергії до споживачів.

Третя особа-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс інвест" - в судове засідання 14.03.2012 не прибула, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи.

14.03.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою третьої особи-2. Представники позивача, відповідача та третьої особи-1 проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що третя особа-2 в судове засідання не прибула, хоча й була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив:

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 31.07.96 N 28, зареєстровані Міністерством юстиції України 02.08.96 за N 417/1442 та регулюють відносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

22.11.2006 постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України N 1497 затверджено зміни до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 02.08.96 за N 417/1442 (із змінами).

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Зазначену правову позицію наведено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", а також у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ".

Відповідно до п. 5 частини 1 статті 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистеми визначаються законами України.

Так, Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.97 N 575/97-ВР визначено правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Зокрема, статтею 11 Закону N 575/97-ВР встановлено, що органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.

При цьому, статтею 12 Закону N 575/97-ВР визначено завдання та повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики, а саме:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку електроенергії України;

- державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці;

- сприяння конкуренції у сфері виробництва та постачання електричної енергії;

- забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці;

- захист прав споживачів електричної і теплової енергії;

- розроблення та затвердження правил користування електричною енергією;

- розроблення та затвердження порядку проведення аукціону щодо доступу до пропускної спроможності міждержавних електричних мереж України;

- видача суб'єктам господарської діяльності ліцензій на виробництво, передачу та постачання електричної енергії;

- розроблення та затвердження правил надання і погодження технічних умов на підключення до мереж (споруд) електро- та теплоенергетики;

- контроль за додержанням ліцензіатами умов та правил здійснення ліцензованої діяльності і застосування до них відповідних санкцій за їх порушення;

- формування та ведення реєстру об'єктів електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише малих гідроелектростанцій).

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.95 N 213/95, Національна комісія регулювання електроенергетики України є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом.

Пункт 4 цього Положення встановлює, що Комісія, відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових відносин оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти та нафтопродуктів; установлює обмеження щодо суміщення видів діяльності суб'єктами підприємницької діяльності; розробляє і затверджує обов'язкові для виконання нормативні акти з питань, що належать до її компетенції; бере участь у встановленні правил функціонування оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти і нафтопродуктів та у здійсненні контролю за їх дотриманням.

З системного аналізу законодавства суд дійшов висновку, що спірна постанова прийнята НКРЕ в межах наданих їй повноважень.

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 1.10 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 (із змінами, внесеними постановою НКРЕ від 22.11.2006 N 1497) електропередавальна організація, що здійснює діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами в межах закріпленої території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не мають ліцензій на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та/або розподілу електричної енергії.

При цьому, абзацом третім пункту 1.10 Правил встановлено, що для забезпечення передачі електричної енергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між електропередавальною організацією та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, укладається договір щодо спільного використання електричних мереж.

Згідно з визначеннями, наведеними в пункті 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28:

"електропередавальна організація" - це суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами або місцевими (локальними) електричними мережами, а також суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території;

"власник електричних мереж" - це юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та або розподілу електричної енергії.

З аналізу викладеного вбачається, що положення абзаців 2, 3 пункту 1.10 Правил регулюють відносини між електропередавальною організацією, що є ліцензіатом НКРЕ, який здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії та діяльність з передачі електроенергії локальними електромережами в межах ліцензованої території, затвердженої НКРЕ, з однієї сторони та власника електричних мереж, який не має відповідної ліцензії на право здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами, з метою забезпечення передачі електроенергії споживачам, приєднаним до електроустановок власника технологічних мереж.

Отже, договір про спільне використання технологічних електричних мереж, укладення якого передбачено абзацами 2, 3 пункту 1.10 Правил, регулює відносини між власником технологічних електричних мереж та електропередавальною організацією та передбачає оплату зі сторони електропередавальної організації.

При цьому суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві зазначає, що він не є власником місцевих (локальних) електромереж, у зв'язку з чим він не може отримати ліцензію на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, оскільки наявність лише технологічних електромереж не є достатнім для передачі електричної енергії від будь-якого виробника, тобто фактично позивач зазначає, що він не спроможний забезпечити поставку електричної енергії до споживачів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одержав ліцензію на право провадження діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом на території України строком дії на три роки (а. с. 49), дія якої була продовжена до 22.08.2015 (а. с. 50) та відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 статті 4 протоколу N 12 засідання Ради Оптового ринку електричної енергії України від 24.10.2007 є членом оптового ринку електричної енергії України (а. с. 51 - 58).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ДП "Енергоринок" 10.08.2011 укладено договір N 7426/02 (а. с. 5 - 10), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язується купувати у ДП "Енергоринок" електричну енергію.

При цьому, пунктом 2.4 зазначеного договору вказано, що ДП "Енергоринок" подає електричну енергію позивачу (постачальнику) за умови укладання договору з відповідною електропередавальною організацією на території здійснення ліцензованої діяльності якої знаходяться споживачі постачальника (позивача) на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.

Судом встановлено, що на виконання умов пунктом 2.4 зазначеного договору, між позивачем та ТОВ "Сервіс-Інвест" 06.09.2011 укладено договір N 09063І/2011 на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованими тарифами (позивачем) та електропередавальною організацією ТОВ "Сервіс-Інвест", за яким ТОВ "Сервіс-Інвест" зобов'язується передавати електричну енергію куповану позивачем на оптовому ринку електричної енергії України, місцевими (локальними) електромережами до споживачів.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що оскаржувані положення ПКЕЕ не відповідають вимогам Конституції України та Господарського кодексу України щодо свободи підприємницької діяльності, державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, оскільки навмисно обмежують позивача в праві здійснювати передавання електроенергії власними електромережами споживачам.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

При цьому, ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України визначено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Також, частина друга статті 179 Господарського кодексу України встановлює, що Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

З аналізу викладеного вбачається, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Законом України "Про природні монополії" від 20.04.2000 N 1682-III визначено, що законодавство України про природні монополії складається з цього Закону, Повітряного кодексу України ( N 3393-VI), Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про телекомунікації", "Про поштовий зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

При цьому ст. 5 Закону N 1682-III визначено, що відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передачі та розподілу електричної енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- централізованого водопостачання та водовідведення;

- транспортування теплової енергії;

- спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 8 Закону N 1682-III встановлено, що предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

- ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

- доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

- інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

З системного аналізу законодавства вбачається, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, у межах встановленого правового господарського порядку, тобто оскаржуваними положеннями ПКЕЕ, не обмежується право суб'єктів підприємницької діяльності на вільну підприємницьку діяльність, а реалізується державне регулювання порядку здійснення окремих видів підприємництва, у даному випадку здійснення постачання та передачі електричної енергії.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постанова НКРЕ від 22.11.2006 N 1497 "Про затвердження Змін до Правил користування електричною енергією", як вже зазначалося вище, була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2006 за N 1294/13168.

Слід зазначити, що на підставі п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Отже, під час здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих суб'єктами нормотворення, саме органи юстиції повинні забезпечити первісний захист конституційних прав і свобод громадян та юридичних осіб через проведення правової експертизи нормативно-правових актів на відповідність чинному законодавству, і передусім Конституції України.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п. 9.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28, позивач, як постачальник електроенергії за нерегульованими тарифами, має право на власний розсуд встановлювати вартість електричної енергії, включаючи всі свої витрати, пов'язані з її купівлею, транспортуванням та іншим, отже посилання позивача, що він зазнав фінансових витрат у зв'язку з визначенням обов'язку укласти договір на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, чим саме й обґрунтовано порушення прав, свободи та інтереси позивача, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналізуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних положень ПКЕЕ діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, про правомірність прийнятого відповідачем акта, а відтак відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, та набуває законної сили у порядку й строки, що визначені ч. 1 ст. 254 КАС України.

 

Головуючий, суддя:

В. І. Келеберда

Судді:

І. А. Качур

 

В. В. Шарпакова





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали