Додаткова копія: Про визнання протиправними та скасування рішень щодо забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

23.04.2019 р.

Справа N 825/1194/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О. І., суддів: Василенка Я. М., Кузьменка В. В., при секретарі - Коцюбі Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (Рішення N 825/1194/18) в справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішень, встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України в якому просив:

- визнати постанову Кабінету Міністрів України N 1081 від 03.06.2006 року, яка була прийнята без врахування пунктів 2, 4 прикінцевих положень Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" частково протиправною;

- вжити заходів до вищого органу виконавчої влади Кабінету Міністрів України щодо зобов'язання його негайно привести у відповідність з п. п. 2, 4 прикінцевих положень Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та відповідно з врахуванням вимоги абзацу 3 п. 2 прикінцевими положень Закону України N 1510-VI від 11.06.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян" постанову КМУ N 1081 від 03.08.2006 законно в ній виписати військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку;

- визнати постанову Кабінету Міністрів України N 728 від 02.09.2015 (Постанова N 728), яка прийнята на виконання положення абзацу 2 прикінцевих положень Законом України N 1510-VI від 11.06.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян" без врахування в ній змін внесених цим законом до Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" частково протиправною;

- вжити заходів до вищого орган виконавчої влади Кабінет Міністрів України щодо зобов'язання його негайно привести прийняту ним згідно положення абзацу 2 прикінцевими положень Законом України N 1510-VI від 11.06.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян" постанову Кабінету Міністрів України N 728 від 02.09.2015 (Постанова N 728) у відповідність з внесеними ним змінами, які також поширюються на чинну правову норму пункт 2 прикінцевих положень Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з правового огляду підстав яких в цій постанові КМУ N 728 від 02.09.2015 також законно виписати військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку;

- визнати відомчий нормативно-правовий акт наказ N 380 від 31.07.2018 (Наказ N 380) з житлового забезпечення центрального органу виконавчої влади Міністерства оборони України, що затверджений Міністром оборони України від 31.07.2018 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 06.09.2018 та набрав чинності з 16.10.2018, і який виписаний на виконання постанов Кабінетом Міністрів України N 1081 та N 728 (Постанова N 728) та виписаний в порушення пунктів 2, 4 прикінцевих положень Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та положення абзаців 1, 2 пункту 2 прикінцевими положень Законом України N 1510-VI від 11.06.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян" частково протиправним;

- вжити заходів до центрального органу виконавчої влади Міністерства оборони України щодо зобов'язання його в наказі N 380 від 31.07.2018 (Наказ N 380) з житлового забезпечення центрального органу виконавчої влади Міністерства оборони України, що затверджений Міністром оборони України від 31.07.2018 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 06.09.2018 та набрав чинності з 16.10.2018 негайно, законно згідно до п. п. 2, 4 прикінцевих положень статті 12 Закону України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та положень абзаців 1, 2 пункту 2 прикінцевими положень Законом України N 1510-VI від 11.06.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян" виписати у розділі I в п. 4 абзац 4 з окремим положенням наступного змісту, а саме: військовослужбовці, особи звільнені з військової служби, та члени їх сімей, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення відповідно до раніше встановленого законодавством порядку та виписати у розділі VI (Наказ N 380) в п. 26 (Наказ N 380) абзац 4 з окремим положенням наступного змісту, а саме: у разі якщо членами сім'ї військовослужбовця, який потребує поліпшення житлових умов відповідно до Законом України від 24 червня 2004 року N 1865-IV "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "є син (дочка), який (яка) також є військовослужбовцем (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, та резервістів) право бути зарахованим на квартирний облік має кожен з них як окремо, так і в складі сім'ї батьків. Датою зарахування на квартирний облік сина (дочки) військовослужбовця, який (яка) виявив (ла) бажання перебувати на квартирному обліку самостійно, вважати дату, коли житловою комісією військової частини було прийнято рішення про зарахування його (її) на квартирний облік, але не раніше дня, коли син (дочка) вступив (вступила) на військову службу. При цьому не враховується час навчання у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (Рішення N 825/1194/18) в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в результаті частково протиправних рішень відповідачів стосовно нього та його членів сім'ї порушуються вимоги Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в якій жодних вимог щодо надання житла військовослужбовцям для постійного проживання один раз протягом часу проходження служби не виписано.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у жовтні 1989 року, для постійного користування, позивачу та членам його сім'ї у місті Чернігові виділено окрему двокімнатну квартиру загальною площею 49,85 м кв. Зазначену квартиру виділено позивачу за рахунок житлових фондів Міністерства оборони СРСР.

В подальшому позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом 46 підпункту "б" Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами Збройних Сил України, за станом здоров'я з правом носіння військової форми, одягу.

ОСОБА_3 звільнено з військової служби із залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини.

Згодом, позивачем подано Голові житлової комісії Чернігівського обласного військового комісаріату дві заяви щодо виплати йому грошової компенсації для отримання необхідного жилого приміщення та надання визначених чинним законодавством документів.

Після судових розглядів адміністративних справ N 750/2141/13-а, N 825/694/16, N 825/ 1074/16, N 825/1024/17, N 800/550/17/642/18 позивач дізнався, що має на даний час всі законні підстави, згідно статі 264 КАС України ( N 2747-IV), на звернення до суду у порядку адміністративного судочинства щодо визнання частково протиправними рішень суб'єктів владних повноважень вищої виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України та центральної виконавчої влади в особі Міністерства оборони України, якими грубо, істотно порушені конституційні права і свободи військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби, які перебувають на квартирному обліку датою постановки до 01.01.2005, зокрема, і позивача та членів його сім'ї, оскільки позивач перебуває на квартирному обліку з 23.03.99 року, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зміг обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України оскаржуваних нормативно-правових актів та порушеним правом позивача, в зв'язку з необхідністю виконання вказаних нормативних документів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Щодо постанови Кабінету Міністрів України N 1081 від 03.08.2006 року "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин 2 - 3 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону ( ) затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України.

Так, Міністерством оборони України було розроблено проект Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Відповідно до параграфу 50 Регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950 до проекту акта Кабінету Міністрів додається пояснювальна записка у якій викладаються підстави та мета розроблення проекту.

Як вбачається із пояснювальної записки зазначений проект Порядку розроблений відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції статті від 24.06.2004 року.

Проект постанови передбачає: визначення порядку надання військовослужбовцям службових жилих приміщень і користування ними, забезпечення житлом військовослужбовців у разі відсутності службового приміщення, порядок надання постійного житла, порядок надання житла військовослужбовцям, які перебували на квартирному обліку до 01.01.2005, забезпечення житлом військовослужбовців при звільненні з військової служби.

За результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України складено висновок від 28.03.2006 року, відповідно до якого проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції, а також актам вищої юридичної сили.

Відповідно до довідки про погодження до проекту постанови, оскаржувана постанова погоджена із Державною прикордонною службою України, Державним департаментом з питань виконання покарань, Міністерством транспорту за зв'язку України, Міністерством юстиції України, Міністерством економіки України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України.

За результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України складено висновок від 28.03.2006 року, згідно якого, оскаржувана постанова відповідає Конституції та актам вищої юридичної сили.

Отже, як вбачається із викладеного, проект оскаржуваної постанови прийнято Кабінетом Міністрів України відповідно до повноважень передбачених статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та норм Регламенту, а тому зазначена постанова є законною та не підлягає скасуванню.

Щодо законності та обґрунтованості постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2015 року N 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян" (Постанова N 728), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до Конституції України, визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 48-1 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України (абз. 7 п. 1 ст. 12 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

На виконання вимог чинного законодавства, Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 02.09.2015 року N 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших осіб" (Постанова N 728), якою затверджено Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - Порядок).

Зазначений Порядок (Постанова N 728) установлює механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Наведене свідчить, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.2015 року N 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян" (Постанова N 728), видана в межах компетенції та у відповідності до Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому є законною та не підлягає скасуванню.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині оскарження наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 N 380 (Наказ N 380), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за N 1020/32472 "Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", оскільки вони є похідними від позовних вимог про оскарження постанови Кабінету Міністрів України N 1081 від 03.08.2006 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" та постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2015 N 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян" (Постанова N 728), в задоволенні яких судом відмовлено.

Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

В даній справі, ОСОБА_3, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не доведено та не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України оскаржуваних нормативно-правових актів та порушеним правом позивача.

Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сама по собі суб'єктивна незгода позивача з оскаржуваними нормативно-правовими актами жодним чином не свідчить про те, що вказані акти порушують матеріально-правові інтереси апелянта.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, надано обґрунтовані доводи законності оскаржуваних нормативно-правових актів, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року (Рішення N 825/1194/18) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328 - 331 КАС України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

О. І. Шурко

Судді:

Я. М. Василенко

 

В. В. Кузьменко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали