Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 N 483-р та наказу Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к, поновлення на роботі

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

27.12.2019 р.

Справа N 826/12583/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/2155/17,

 

N К/9901/2202/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров'я України, про визнання протиправними та скасування розпорядження, наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) (колегія суддів у складі: Арсірія Р. О., Кузьменка В. А., Огурцова О. П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16) (колегія суддів у складі: Кузьмишиної О. М., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б.), встановив:

Обставини справи

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1, КМУ, Уряд), Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі - відповідач-2, Держсанепідслужба України), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров'я України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ від 13.07.2016 N 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Держсанепідслужби України" (Розпорядження N 483-р); визнати протиправним та скасувати наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 N 483-р"; поновити позивача з 13.07.2016 на посаді заступника Голови Держсанепідслужби України; допустити негайне виконання постанови суду в частині його поновлення на посаді заступника Голови Держсанепідслужби України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження відповідача-1 та наказ відповідача-2 прийняті з порушенням норм чинного законодавства, якими чітко визначена процедура звільнення з відповідних посад.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16), позов задовольнив повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 повідомлено належним чином, тобто за 2 місяці до його звільнення із займаної посади, у зв'язку із реорганізацією Держсанепідслужби України, яка передбачена пунктом 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (Постанова N 442). Крім того, відсутні докази і того, що позивачу запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Водночас суди попередніх інстанцій зазначають, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі N 826/19641/14 визнано протиправним та скасовано абзац 2 пункту 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в частині реорганізації Держсанепідслужби України. Крім того, суди зазначають про відсутність доказів, що Комісією з питань вищого корпусу державної служби внесено пропозицію КМУ про звільнення позивача з посади заступника Голови Держсанепідслужби України. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розпорядження КМУ від 13.07.2016 N 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Держсанепідслужби України" (Розпорядження N 483-р) прийнято з порушенням законодавчо закріпленої процедури звільнення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. З огляду на викладене, наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 N 483-р та N 486-р", виданий на підставі зазначеного розпорядження КМУ, також є протиправним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що Уряд наділений повноваженнями призначати та звільняти з посади заступників керівника центральних органів виконавчої влади. На виконання частини третьої статті 14 Закону України "Про державну службу" Урядом було прийнято розпорядження від 13.07.2016 N 490-р "Про утворення Комісії з питань вищого корпусу державної служби та затвердження її персонального складу" (Розпорядження N 490-р), яке набрало чинності в день його прийняття та після звільнення позивача. В свою чергу, пропозиція Міністерства охорони здоров'я України щодо звільнення з посади позивача підготовлена та подана до Секретаріату КМУ 08.07.2016, ще до створення Комісії з питань вищого корпусу. Разом з тим, скаржник зазначає, що позивач перебував у трудових відносинах безпосередньо з Держсанепідслужбою України, а не з КМУ. Таким чином, вважає, що при прийнятті розпорядження від 13.07.2016 N 483-р (Розпорядження N 483-р) Уряд діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства і ніяким чином не порушив трудові права та інтереси позивача. Крім того, зазначає, що позивач був головою комісії з реорганізації Держсанепідслужби України, а тому не міг не знати про реорганізацію Держсанепідслужби України. Також наголошує на тому, що доручення N 55 від 06.06.2016, яке видано Держсанепідслужбою України на ім'я ОСОБА_2, який не є її працівником та видане ОСОБА_1, не може підтверджувати належність позиції по справі відповідача-2, адже на момент звернення до суду із заявою про визнання позову, позивач не виконував повноваження Голови ліквідаційної комісії Держсанепідслужби України (розпорядження від 23.08.2016 N 596-р (Розпорядження N 596-р)), а тому не був уповноважений діяти від імені відповідача-2 та видавати довіреності на представництво інтересів Держсанепідслужби України.

Також не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій касаційну скаргу подав відповідач-2. В ній, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що позивач був головою комісії з реорганізації Держсанепідслужби України, а тому не міг не знати про реорганізацію Держсанепідслужби України. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки діям суду першої інстанції щодо доручення N 55 від 06.06.2016, яке видане Держсанепідслужбою України на ім'я ОСОБА_2, який не є її працівником та видане ОСОБА_1. Вказує на те, що судом першої інстанції в ухвалі від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16) не відреаговано щодо заяви від 08.11.2016 про визнання позову. Дана заява зачіпає інтереси КМУ, тому суд повинен був виходити з приписів частини четвертої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, вважає, що суди попередніх інстанцій повинні були залучити до участі у справі в якості третьої особи Комісію з питань вищого корпусу державної служби.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу КМУ просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Третя особа заяву про приєднання до касаційних скарг відповідачів або відзиву на них не надала.

Рух касаційної скарги

20.11.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Держсанепідслужби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 у справі N 826/12583/16 (Ухвала N 826/12583/16).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2017 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Штульман І. В., судді Рецебуринський Ю. Й., Загородній А. Ф. для розгляду судової справи N 826/12583/16.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2017 касаційну скаргу Держсанепідслужби України залишено без руху.

04.12.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 у справі N 826/12583/16 (Ухвала N 826/12583/16).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2017 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Штульман І. В., судді Рецебуринський Ю. Й., Загородній А. Ф. для розгляду судової справи N 826/12583/16.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.12.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16). Відмовив в зупиненні виконання оскаржуваних судових рішень.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, КАС України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII).

Статтею 327 КАС України ( N 2747-IV) в редакції вищевказаного Закону (Закон N 2147-VIII), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

22.12.2017 вказані касаційні скарги надійшли до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Желтобрюх І. Л., судді Білоус О. В., Смокович М. І. для розгляду судової справи N 826/12583/16.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05.01.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою Держсанепідслужби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16).

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01.07.2019 N 876/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи N 826/12583/16 у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л.

Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи N 826/12583/16.

Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням КМУ від 16.10.2014 N 992-р (Розпорядження N 992-р) ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням КМУ від 16.10.2014 N 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_1" (Розпорядження N 994-р) на позивача тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України.

Відповідно до наказу Держсанепідслужби України від 21.10.2014 N 79-к позивач приступив до виконання обов'язків з 21.10.2014.

01.07.2016 позивачу оголошено підозру у вчинені злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 N 483-р (Розпорядження N 483-р) на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 N 486-р (Розпорядження N 486-р) визнано таким, що втратило чинність розпорядження КМУ від 16.10.2014 N 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України на ОСОБА_ " (Розпорядження N 994-р).

Наказом Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 N 483-р та N 486-р" визнано такими, що втратили чинність накази Держсанепідслужби України від 21.10.2014 N 79-к та N 80-к.

Вважаючи розпорядження КМУ від 13.07.2016 N 483-р (Розпорядження N 483-р) та наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

За правилами частини третьої статті 3 КАС України ( N 2747-IV) (в чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною третьою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Приписами статті 36 КЗпП України визначено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" (Закон N 5067-VI), власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").

Підпунктом 1 пункту 15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" зобов'язано КМУ, зокрема, забезпечити прийняття та набрання чинності одночасно з набранням чинності цим Законом Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (Постанова N 246), Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби (Постанова N 243), схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2016 рік, інших нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 21 Закону України від 27.02.2014 N 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" ( ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) КМУ призначає на посаду державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.

Пунктом 2 частини сьомої статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) визначено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду перших заступників і заступників міністрів - за поданням Прем'єр-міністра України.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 Закону України від 17.03.2011 N 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (Закон N 3166-VI) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Частиною другою статті 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (Закон N 3166-VI) цієї статті передбачено, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до пункту 11 Положення про Держсанепідслужби України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 N 400/2011 (Указ N 400/2011) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) голова Держсанепідслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого. Перший заступник і заступник Голови Держсанепідслужби України є відповідно першим заступником і заступником Головного державного санітарного лікаря України. Першого заступника, заступника Голови Держсанепідслужби України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Держсанепідслужби України, погоджених із Міністром. Першого заступника, заступника Голови Держсанепідслужби України звільняє з посад Президент України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України ( N 2747-IV)).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України ( N 2747-IV)).

Перш за все, доцільним, на переконання Верховного Суду є застосування позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеному в пункті 19 постанови від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Так, судом визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту частини другої статті 40 КЗпП України випливає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реорганізація Держсанепідслужби України проводилась на підставі постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (Постанова N 442).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 повідомлено належним чином, тобто за 2 місяці про його звільнення із займаної посади, у зв'язку із реорганізацією Держсанепідслужби України, яка передбачена пунктом 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (Постанова N 442). Крім того, відсутні докази і того, що позивачу запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі N 826/19641/14 визнано протиправним та скасовано абзац 2 пункту 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (Постанова N 442) в частині реорганізації Держсанепідслужби України.

Посилання відповідача-1 на те, що Комісія з питань вищого корпусу державної служби на момент звільнення позивача не була утворена та не функціонувала (розпорядження КМУ від 13.07.2016 N 490-р "Про утворення Комісії з питань вищого корпусу державної служби та затвердження її персонального складу" (Розпорядження N 490-р) прийнято в день звільнення позивача), тому Міністерство охорони здоров'я України мало право вносити подання стосовно звільнення ОСОБА_1, колегія суддів відхиляє, оскільки підпунктом 1 пункту 15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) КМУ зобов'язано забезпечити прийняття та набрання чинності одночасно з набранням чинності цим Законом Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2016 рік, інших нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Комісія з питань вищого корпусу державної служби повинна була працювати з 01.05.2016 (пункт 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу"), а не з 13.07.2016 коли було прийнято відповідне розпорядження Кабінетом Міністрів України та до внесення Міністерством охорони здоров'я України подання до Секретаріату Кабінету Міністрів України 08.07.2016 про звільнення позивача. Міністерство охорони здоров'я України не було уповноважено вносити подання про звільнення з посади позивача.

Крім того, згідно з абзацом 2 частини першої статті 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (Закон N 3166-VI) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Комісія з питань вищого корпусу державної служби вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо кандидатури для призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) КМУ призначає на посаду державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Комісією з питань вищого корпусу державної служби внесено пропозицію КМУ про звільнення позивача з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Стосовно доводів відповідача-1 щодо надання судами попередніх інстанцій неправильної оцінки обставинам справи з приводу необхідності повідомлення позивача про реорганізацію в порядку, встановленому статтею 49-2 КЗпП України, колегія суддів також відхиляє, оскільки пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України "Про державну службу" визначено, що суб'єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Суд першої інстанції, з посиланням на частини першу та третю статті 87 Закону України "Про державну службу" правильно зазначив, що суб'єктом призначення позивача є КМУ, який при прийняті рішення про звільнення зобов'язаний забезпечити дотримання норм чинного законодавства.

Доводи скаржників, що позивач був Головою комісії з реорганізації Держсанепідслужби України, а тому не міг не знати про її реорганізацію, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не відповідають вимогам статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 49-2 КЗпП України, з положень яких виходили суди попередніх інстанцій, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивача персонально попереджено про звільнення не пізніше ніж за два місяці та запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Посилання скаржників на неналежність представника відповідача-2 та його позиції в суді першої інстанції та на те, що суд першої інстанції повинен був розглянути заяву про визнання позову відповідно до частини четвертої статті 112 КАС України, колегія суддів відхиляє, оскільки довіреність Держсанепідслужби України від 06.06.2016 N 55 на ім'я ОСОБА_2 видана позивачем до зміни Голови комісії з реорганізації Держсанепідслужби України (розпорядження КМУ від 23.08.2016 N 596-р (Розпорядження N 596-р)), про що зазначає відповідач-1 в своїй касаційній скарзі. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що на момент звернення до суду першої інстанції представника відповідача-2 із заявою про визнання позову було припинено представництво за довіреністю чи вказана довіреність була скасована новопризначеним Головою комісії з реорганізації Держсанепідслужби України. Також, Суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, рішення суду першої інстанції прийнято не виключно з підстав визнання позову представником відповідача-2.

До того ж суд не приймає доводи відповідача-2 про порушення судами норм процесуального права щодо не залучення до участі у справі в якості третьої особи Комісії з питань вищого корпусу державної служби, оскільки оскаржувані судові рішення не впливають на права та обов'язки Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необхідність скасування розпорядження КМУ від 13.07.2016 N 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Держсанепідслужби України" (Розпорядження N 483-р) та наказу Держсанепідслужби України від 13.07.2016 N 99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 N 483-р та від 13.07.2016 N 486-р".

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у даній справі.

Також Верховний Суд ураховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; п. 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційних скарг, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційних скаргах не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України ( N 2747-IV) Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України ( N 2747-IV), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 ( N 2747-IV), 341 ( N 2747-IV), 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 (Постанова N 826/12583/16) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (Ухвала N 826/12583/16) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

 

Судді Верховного Суду

Ж. М. Мельник-Томенко

 

А. В. Жук

 

Н. М. Мартинюк




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали