Додаткова копія: Про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови в нарахуванні та виплаті пенсії та зобов'язання провести перерахунок пенсії

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.05.2019 р.

Справа N 635/3475/17

 

Адміністративне провадження N К/9901/21756/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді - Гриціва М. І., судді - Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу N 635/3475/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року (Бенедикт А. П., Мельнікової Л. В., Донець Л. О.) встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

23 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови в нарахуванні та виплаті їй пенсії на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом;

зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 01 вересня 2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона перебуває на обліку в Харківському приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком, розраховану відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 946 гривень, тобто в розмірі меншому, ніж законодавчо встановлений прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Розмір виплат пенсії не може бути меншим прожиткового мінімуму, пенсія повинна була виплачуватись незалежно від підрахунку, здійсненого за заробітком за стажем, тобто, якщо при нарахуванні пенсії згідно законодавства, виходячи з середнього заробітку, стажу, доплат - розмір пенсії становить нижче прожиткового мінімуму, виплаті підлягає пенсія в розмірі прожиткового мінімуму.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність факту порушення відповідачем прав позивача при нарахуванні та виплаті пенсії, оскільки остання не зверталась до відповідача із відповідною заявою про перерахунок пенсії.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зобов'язано Харківське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст. ст. 28, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23 грудня 2016 року, з урахуванням суми фактично проведених виплат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 01 грудня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі N 635/3475/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В.

Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу N 635/3475/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 17 травня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 травня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач з 27 червня 2016 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Оскільки страховий стаж позивача становить 20 років 11 місяців 14 днів, то розмір пенсії визначається з урахуванням положень статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пропорційно набутому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, та з урахуванням положень постанови КМУ N 265 від 26 березня 2008 року "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян".

Згідно наданого відповідачем розрахунку, розмір пенсії позивача розраховується наступним чином: заробітна плата х коефіцієнт стажу 0,28238 = 382,96 гривень плюс доплата до прожиткового мінімуму 486,48 гривень плюс підвищення за частиною третьою статті 29 (рахується 382,96 х відсоток підвищення за відстрочку 12,5 % = 47,87). Таким чином загальний розмір пенсії за віком складає 917,31 гривень, у зв'язку з чим до пенсії встановлено державну адресну допомогу у сумі, що не вистачає до 949 гривень (державна адресна дорога дорівнює 31,69 гривень). Таким чином, розмір пенсії складає 949 гривень.

Не погоджуючись із правомірністю нарахування та виплати пенсії у розмірі нижчому ніж визначений законом прожитковий мінімум, позивач звернулась до суду із даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задовольнив позовні вимоги. Зазначає, що ОСОБА_1 з 27 червня 2016 року знаходиться на обліку в Харківському приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право якої визначено відповідно до статті 26 цього закону, тобто при досягненні 57 років 6 місяців. Страховий стаж позивача складає 20 років 11 місяців 14 днів (251 місяць). Стаж врахований по 31 травня 2016 року, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35-0,28238, заробітна плата для обчислення пенсії складає 1356,19 гривень. Оскільки страховий стаж позивача становить 20 років 11 місяців 14 днів, розмір пенсії визначається з урахуванням положень статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - пропорційно набутому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, та з урахуванням положень постанови КМУ N 265 від 26 березня 2008 року. Розмір пенсії ОСОБА_1 розраховується наступним чином: заробітна плата х коефіцієнт стажу 0,28238 = 382,96 гривень плюс доплата до прожиткового мінімуму 486,48 гривень плюс підвищення відповідно до частини третьої статті 29 Закону (рахується 382,96 х відсоток підвищення за відстрочку 12,5 % = 47,87). Таким чином загальний розмір пенсії за віком складає 917,31 гривень, у зв'язку з чим до пенсії ОСОБА_1 встановлено державну адресну допомогу у сумі, що не вистачає до 949 гривень (державна адресна дорога дорівнює 31,69 гривень). Таким чином, розмір пенсії складає 949 гривень.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України ( N 2747-IV) не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV) та третьої статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 ( N 2747-IV) та частина четверта статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).

Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" (Закон N 1801-VIII) встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року N 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі - постанова КМ N 265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року N 112 (Постанова N 112), установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV та постанови КМУ N 265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949 грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 частини першої статті 58 Закону N 1058-IV), що базується на принципах, закріплених у статті 7 Закону N 1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого - другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року N 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення повторюється у частині другій статті 7 Закону N 1058-IV.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат ("пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування"), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ N 265, Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" тощо.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Відповідно, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі N 607/8511/17, від 31 жовтня 2018 року у справі N 148/625/17 та від 20 грудня 2018 року у справі N 576/802/17, від 20 березня 2019 року у справі N 127/16981/17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі N 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) (Рішення) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy N 33202/96).

Суд враховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (N 4909/04; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року необхідно скасувати, а постанову Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року - залишити в силі з урахуванням мотивування, викладеного у постанові суду касаційної інстанції.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України ( N 2747-IV), відсутні.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 352 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року скасувати.

Постанову Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року залишити в силі з урахуванням мотивування, викладеного у постанові суду касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Я. О. Берназюк

Судді:

М. І. Гриців

 

Н. В. Коваленко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали