ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 31 травня 2017 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Волкова О. Ф., суддів: Гриціва М. І., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Президента України, Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив: визнати незаконною бездіяльність Президента України щодо внесення до ВРУ подання про оголошення стану війни та щодо внесення на розгляд Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) питання щодо прийняття пропозиції про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або на всій території України; зобов'язати Президента України внести до ВРУ подання про оголошення стану війни, внести на розгляд РНБО питання щодо прийняття пропозиції про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або на всій території України і на підставі пропозицій РНБО ввести своїм указом воєнний стан на адміністративній території Луганської та Донецької областей або на всій території України та подати цей указ на затвердження до ВРУ; зобов'язати ВРУ затвердити указ Президента України про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або на всій території України та негайно його оприлюднити разом із законом щодо його затвердження через засоби масової інформації; стягнути з Президента України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі ринкової ціни трьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, АДРЕСА_1 у розмірі 1250000 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Президент України, не видаючи указ про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та про застосування (використання) Збройних Сил України (далі - ЗСУ), інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, допустив протиправну бездіяльність. Внаслідок зазначеної протиправної бездіяльності, на думку позивача, його та інших громадян України позбавлено права на вільне користування нерухомим та рухомим майном в Автономній Республіці Крим.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 вересня 2016 року (Постанова N 800/415/16) у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), та, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме пункту 31 статті 85, пунктів 19, 20 статті 106 Конституції України, статті 4 Закону України від 6 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон N 1932-XII), частини першої статті 2, частини першої статті 6 КАС, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року (Постанова N 800/415/16) та прийняти нове рішення або змінити вказану постанову.

Зокрема, як стверджує заявник, у рішенні, яке він просить переглянути, Вищий адміністративний суд України не врахував, що його право власності порушене, оскільки він не може вільно володіти, користуватись та розпоряджатися майном - квартирою, яка знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, АДРЕСА_1, а змушений проживати в Київській області, АДРЕСА_2. Крім того, заявник вважає, що Вищий адміністративний суд України не дослідив обставин щодо стягнення матеріальної шкоди в розмірі ринкової ціни квартири - 1250000 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000000 грн.

У заяві про перегляд також зазначено, що суд першої інстанції не врахував тої обставини, що протиправна бездіяльність Президента України, яка полягає у невиданні указу про введення воєнного стану в Україні, порушує права та охоронювані законом інтереси внутрішньо переміщених осіб стосовно позбавлення державних гарантій захисту у вигляді евакуації та розміщення на проживання з боку держави, а також те, що ці особи протиправно позбавлені майна, яке залишилось на окупованій території.

Представник ВРУ, вважаючи оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, яке просить переглянути ОСОБА_1, Вищий адміністративний суд України виходив із того, Президент України не допустив протиправної бездіяльності, оскільки для введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях існує законодавчо визначений порядок і Президент України за наявності до того підстав може прийняти рішення про введення воєнного стану лише після надходження відповідних пропозицій від РНБО. Оскільки таких пропозицій відповідачу не надходило, він не мав правових підстав для прийняття рішення із зазначеного питання.

Колегія суддів погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними у його рішенні, з огляду на таке.

Відповідно до статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до повноважень, закріплених у статті 106 Основного Закону, Президент України, крім іншого, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади у сфері оборони визначені Законом N 1932-XII, відповідно до статті першої якого воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься у статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року N 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон N 389-VIII).

Частиною першою статті 4 Закону N 1932-XII встановлено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування ЗСУ, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його ВРУ на схвалення чи затвердження, а також вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни.

Порядок введення воєнного стану визначений у статті 5 Закону N 389-VIII. Так, воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться указом Президента України, який затверджується ВРУ на засіданні у дводенний строк без скликання. Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає РНБО.

Відповідно до статті 6 Закону N N 1932-XII Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Повноваження Верховного Головнокомандувача ЗСУ визначаються законами.

Для здійснення повноважень у сфері оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження. Як Верховний Головнокомандувач ЗСУ Президент України видає накази і директиви з питань оборони.

Аналізуючи зазначені норми права, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про те, що Президент України, маючи право, зокрема, вносити до парламенту подання про оголошення стану війни, приймати рішення про використання ЗСУ та інших військових формувань і рішення про введення воєнного стану, уповноважений вирішувати у кожному конкретному випадку питання щодо спрямованості цих дій на забезпечення національних інтересів і безпеки України, наявності загроз державній незалежності України, правам і свободам людини і громадянина тощо відповідно до цілей, завдань та функцій держави, закріплених насамперед у положеннях статей 1, 3, 17, 18, 102, 106 та інших Конституції України. Повноваження у сферах політики національної безпеки та оборони, зазначені вище, є дискреційними, але здійснюються ним в межах та у порядку, визначених Конституцією та законами України. Під час прийняття відповідних рішень Президент України враховує, серед іншого, політичні обставини та складові як зовнішньої, так і внутрішньої політики держави.

Суд ретельно проаналізував законодавство, що регламентує порядок введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, та дійшов правильного висновку про відсутність фактів, які б свідчили про бездіяльність Президента України, якою були порушені права та інтереси заявника.

Також правильним є висновок Вищого адміністративного суду України щодо відмови у задоволенні вимог про зобов'язання ВРУ вчинити певні дії, оскільки вони є похідними від основних вимог щодо бездіяльності Президента України.

Таким чином, оскільки Вищий адміністративний суд України розглянув справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає підстав для скасування постановленого у справі рішення, про що йдеться у заяві ОСОБИ_1.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

  

Головуючий

О. Ф. Волков

Судді:

М. І. Гриців

 

О. В. Кривенда

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали