ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 13 червня 2017 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенди О. В., суддів: Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_4 звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до ВРП, у якому просили визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка рішенням від 18 лютого 2016 року N 405/0/15-16 відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ М. Г. І. (далі - Рішення), та зобов'язати її (ВРП) розглянути питання про звільнення цієї судді за особливих обставин, а саме за порушення присяги судді.

На обґрунтування позову послалися на незаконність Рішення, оскільки вважають, що суддя М. Г. І. 23 лютого 2012 року безпідставно відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на судові рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності, чим позбавила позивача доступу до касаційного суду, а отже, ці її дії є порушенням присяги судді.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 вересня 2016 року (Ухвала N 800/496/16) відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС.

У рішенні суду йдеться про те, що порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 83, 89, 113, 114 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2453-VI), статтями 3, 37 Закону України від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (чинного на час виникнення спірних відносин), тому громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення (у цьому випадку ВРП) за результатами такого провадження. Адміністративна процесуальна дієздатність заявника у відносинах щодо вирішення питання дисциплінарної відповідальності судді обмежена (стаття 99 Закону N 2453-VI), а тому зазначену адміністративну справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, за змістом якої просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року (Ухвала N 800/496/16) та передати матеріали до цього ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Перевіривши наведені у заяві та письмових поясненнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Мотивуючи своє рішення про відмову у відкритті провадження у справі, Вищий адміністративний суд України зазначив, що ця справа є адміністративною, проте її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Такий висновок є суперечливим, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення саме адміністративного, а не будь-якого іншого суду, публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Крім того, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 109 КАС, дійшовши висновку, що жоден адміністративний суд України не може розглянути справу за поданим позовом, суд відповідно до вимог частини шостої статті 109 КАС повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Проте такого роз'яснення оскаржувана ухвала суду не містить.

Отже, суд в ухвалі, яка переглядається, допустив суперечності, що є порушенням статті 165 КАС у поєднанні зі статтею 159 КАС, а Верховний Суд України в межах наданих йому повноважень позбавлений можливості ці порушення усунути.

Тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року (Ухвала N 800/496/16) підлягає скасуванню з направленням матеріалів за позовною заявою ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_4 до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року (Ухвала N 800/496/16) скасувати, а матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_4 передати до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. В. Кривенда

Судді:

М. І. Гриців

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали