ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

18.12.2018 р.

Справа N 826/9083/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О. І., суддів: Василенка Я. М., Кузьменка В. В., при секретарі - Коцюбі Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року (Ухвала N 826/9083/18) в справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державне агентство України з питань кіно про визнання протиправною та нечинною постанови N 1315 від 17.08.98 року, встановив:

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року (Ухвала N 826/9083/18) зазначений позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду.

Заслухавши сторін, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Залишаючи без розгляду даний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява подана позивачем поза межами строку, встановленого для звернення до адміністративного суду, а підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 не погоджується із постановою Кабінету Міністрів України N 1315 від 17.08.98 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів" звернувся до суду з даним позовом.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.98 року N 1315 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів", є офіційним письмовим документом та перебуває у загальному доступі з моменту публікації в Офіційному віснику України, 1998, N 33 (03.09.98), ст. 1253.

Отже, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України вважається загальновідомою та загальнодоступною з 03.09.98 року, проте з позовною заявою позивач звернувся до суду лише в 2018 році, тобто через 20 років після опублікування оскаржуваного нормативно-правового акту, що суперечить зазначеним вище положенням процесуального закону в чинній редакції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що дізнався про існування оскаржуваної постанови лише 10.05.2018 року, після проведення перемовин щодо реалізації (продажу) належного йому твору.

Між тим, на спростування зазначеного, Державним агентством України з питань кіно надано докази, що позивач, як керівник ТОВ "Про-ТВ Продакшн", ТОВ "Про-ТВ", отримував прокатні посвідчення протягом 2006 - 2017 років на фільми: "П'ять хвилин до метро" (прокатне посвідчення N 11.9716.06Т від 28.07.2006 р.); "Відділ 44" (прокатне посвідчення N 11.5329.15Т від 01.10.2015 р.); "Пес" (прокатне посвідчення N 11.5330.15Т від 01.10.2015 р.); "Заборонене кохання" (1 - 6 серії) (прокатне посвідчення N 11.4567.16Т від 11.11.2016 р.; серіал виготовлено ТОВ "ПРО-ТВ ПРОДАКШН" на замовлення Кінокомпанії "Універсал Продакшн", сценарій В. Приходько); "Сутичка" (прокатне посвідчення N 11.1234.17Т від 12.04.2017).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Для поновлення строку звернення до суду - судом вбачаються підстави виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву (клопотання). Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В даному випадку, позивачем не надано обґрунтованих пояснень та не долучено до позовної заяви належних та допустимих доказів, які передбачені ст. ст. 69 - 70 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до 15.12.2017), на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України). Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Строк звернення до суду є матеріально-правовим, а не процесуальним. Правова природа цього строку є аналогічною до строку позовної давності у цивільних правовідносинах.

В силу вимог ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

У відповідності до частин 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

В даному випадку строк є загальним, а відтак він складає шість місяців для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції чинній на момент подання позовної заяви, тобто після 15.12.2017) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції чинній на момент подання позовної заяви, тобто після 15.12.2017) нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Однак, наведе положення процесуального законодавства має застосовуватись в логічному взаємозв'язку з ч. 2 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції чинній на момент подання позовної заяви, тобто після 15.12.2017), яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Системний аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено такими особами в незалежності від дати прийняття оскаржуваного акту, але в межах визначеного загальними положеннями КАС України ( N 2747-IV) строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_3, як керівник ТОВ "Про-ТВ Продакшн" та ТОВ "Про-ТВ", протягом певного строку з моменту прийняття оскаржуваної постанови і до моменту подання позову, отримував прокатні посвідчення, а саме: починаючи з 2006 року, а тому повинен був дізнатись ще в 2006 році та реалізувати власне право на судовий захист у визначений законодавцем строк.

Проте, апелянт не скористався своїм правом та не оскаржив, на його думку, незаконну постановою Кабінету Міністрів України N 1315 від 17.08.98 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів".

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, тобто після 15.12.2017) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з заявою про поновлення пропущеного строку, із зазначенням поважності причин такого пропуску строку, не звертався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду відповідно до правових положень адміністративного судочинства та відсутність законних підстав для його поновлення.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що порушень судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року (Ухвала N 826/9083/18) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328 - 331 КАС України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

О. І. Шурко

Судді:

Я. М. Василенко

 

В. В. Кузьменко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали