Додаткова копія: Про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 N 170 в частині, зобов'язання вчинити певні дії

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

23.08.2019 року

N 826/8278/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Чудак О. М., суддів: Пащенка К. С., Шейко Т. І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, в якій просили:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 N 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170) в частині встановлення розмірів щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп (I, II, III);

- зобов'язати Кабінет Міністрів України внести зміни до постанови від 14.03.2018 N 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170) в частині визначення розмірів щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп у 2018 році: учасникам бойових дій - не менше п'яти мінімальних пенсій за віком (5 х 1373) 6865 грн.; інвалідам війни I групи - не менше десяти мінімальних пенсій за віком (10 х 1373) 13730 грн.; інвалідам війни II групи - не менше восьми мінімальних пенсій за віком (8 х 1373) 10984 грн.; інвалідам війни III групи - не менше семи мінімальних пенсій за віком (7 х 1373) 9611 грн.;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України прийняти постанову щодо врегулювання порядку та строків виплати недоплаченої щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп у 2018 році.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана постанова в оскаржуваній частині суперечить Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 N 6-рп/2007, від 22.05.2008 N 10-рп/2008, оскільки нею передбачено виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У відзиві на позовну заяву представник відповідача стверджує про відсутність ознак порушення порядку і способу прийняття спірної постанови, а також вказує на її відповідність Конституції України та актам вищої юридичної сили, зазначаючи, зокрема, про надання Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру щорічної разової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зважаючи на наведене, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивачі вказують на те, що не оспорювали порядок та спосіб прийняття оскаржуваної постанови, натомість оспорюється незаконність положень в частині розмірів виплат, зменшення Кабінетом Міністрів України яких прямо протирічить принципу верховенства права та положенням Конституції України.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що Кабінет Міністрів України наділений всіма необхідними повноваженнями у сфері встановлення розміру виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп, а відтак відповідач діяв та діє виключно в межах компетенції та чинного законодавства.

В судове засідання позивачі не з'явились, з огляду на їх заяву (т. 1 а. с. 33 на звороті) про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями позивачів та представника відповідача, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з частиною другою статті 264 КАС України ( N 2747-IV) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 12) має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, ОСОБА_2 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 15) є інвалідом III групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, ОСОБА_3 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 17) є інвалідом II групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, ОСОБА_4 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 (т. 1 а. с. 24) є інвалідом I групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тобто вони є суб'єктами правовідносин у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт і мають право на його оскарження.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходячи з меж позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

При цьому частиною другою статті 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу I Закону України від 25.12.98 N 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статтю 12 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком", а статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину п'яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у наступній редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Одночасно підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у наступній редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1, підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В свою чергу, підпунктом 5 пункту 63 розділу I Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В той же час пунктами 2, 3, 6 статті 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової політики; проведення, зокрема, політики у сфері соціального захисту; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Згідно з пунктами 1 ( ) та 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.

14.03.2018 на виконання вказаних приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 170 "Про деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170).

Абзацами 4 - 7 підпункту 1 пункту 1 спірної постанови (Постанова N 170) (оскаржувана частина) встановлено, що у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3685 гривень; II групи - 3265 гривень; III групи - 2845 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1265 гривень.

Аналізуючи вказані положення оскаржуваної постанови, суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у пункті 3 рішення від 25.01.2012 N 3-рп (Рішення N 3-рп/2012) зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Відтак, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, у тому числі на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі N 363/3974/16-а (провадження N К/9901/45224/18), від 16.05.2019 у справі N 345/3876/16-а (адміністративне провадження N К/9901/23147/18).

Посилання позивачів, як на підставу визнання протиправною та нечинною спірної постанови в оскаржуваній частині, на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 N 6-рп/2007 та від 22.05.2008 N 10-рп/2008, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідні положення Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" не були предметом оцінки Конституційного Суду України, натомість таким предметом були положення інших Законів України, якими Кабінет Міністрів України наділено аналогічними повноваженнями, зокрема, вже згадане рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 N 3-рп у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України (Рішення N 3-рп/2012), а також рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (Рішення N 20-рп/2011).

Також Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.97 N 4-зп у справі щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

В цьому контексті слід відмітити, що положення Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" неконституційними не визнавались та є чинними на момент вирішення даного спору.

Враховуючи те, що останнім у часі є Закон України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", суд дійшла висновку, що пріоритетними у спірних правовідносинах є положення саме цього Закону.

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої, зокрема, статтями 12 та 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В свою чергу, частинами першою ( N 2747-IV) та другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.97 N 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.97.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, право встановлювати законодавчі обмеження щодо соціальних виплат узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Валентина Ніканорівна Великода проти України", яка полягає в тому, зокрема, (п. 21) що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах "Аррас та інші проти Італії", заява N 17972/07, п. 42, від 14.02.2012, та "Сухобоков проти Росії", заява N 75470/01, п. 26, від 13.04.2006).

Суд нагадав (п. 25), що стаття 1 Першого протоколу не гарантує, як таке, право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі (див., наприклад, ухвалу від 15.03.2001 у справі "Амола проти Фінляндії", заява N 30517/96). "Вимога" може становити "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню (див. рішення від 09.12.94 у справі "Stran Greek Refineries" та Стратіс Андреадіс проти Греції", п. 59, Series A N 301).

Суд також зазначив (п. 26), що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" [ВП], заява N 25701/94, пп. 79 та 82, ECHR 2000).

У справі також встановлено, що немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції (п. 27).

Крім того, Суд зазначив (п. 28), що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю (див. ухвалу щодо прийнятності від 08.10.2013 у справі "Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії", заяви N 62235/12 та N 57725/12).

Одночасно, суд відмічає, що встановлення у передбачений законодавством України спосіб - спірною постановою Кабінету Міністрів України розміру разової грошової допомоги до 05 травня, не може за вказаних умов вважатися порушенням законодавства та прав позивачів лише тому, що раніше визначений Законом розмір цієї виплати був більший.

Разом з тим, у рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.79 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 (п. 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011)).

У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) також зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України (п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 N 3-рп (Рішення N 3-рп/2012)).

Отже, проаналізувавши оскаржувані положення спірної постанови в розрізі наведених норм та рішень Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови від 14.03.2018 N 170 "Про деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170) діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Така правова позиція ґрунтується, у тому числі, на висновках Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі N 713/62/17 (провадження N К/9901/17124/18) (Постанова N 713/62/17, К/9901/17124/18), від 07.03.2018 у справі N 348/2100/16-а (адміністративне провадження N К/9901/30517/18), від 17.10.2018 у справі N 285/3264/16-а (провадження N К/9901/45859/18) та від 22.01.2019 у справі N 167/1441/16-а (провадження N К/9901/44832/18).

Також суд звертає увагу, що звертаючись до суду з позовом про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України у вказаній частині, позивачі не оскаржують процедуру її прийняття, а оскаржують виключно невідповідність, на їх думку, розмірів встановлених Кабінетом Міністрів України виплат, з огляду на що суд дійшов висновку про недоцільність розгляду питання щодо дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття нормативно-правового акта під час вирішення даної адміністративної справи по суті.

Враховуючи викладене у сукупності, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 N 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170) в частині встановлення розмірів щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп (I, II, III).

За таких обставин, не підлягають задоволенню, як похідні, позовні вимоги про зобов'язання Кабінету Міністрів України внести зміни до постанови від 14.03.2018 N 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 170) в частині визначення розмірів щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп у 2018 році: учасникам бойових дій - не менше п'яти мінімальних пенсій за віком (5 х 1373) 6865 грн.; інвалідам війни I групи - не менше десяти мінімальних пенсій за віком (10 х 1373) 13730 грн.; інвалідам війни II групи - не менше восьми мінімальних пенсій за віком (8 х 1373) 10984 грн.; інвалідам війни III групи - не менше семи мінімальних пенсій за віком (7 х 1373) 9611 грн. та про зобов'язання Кабінету Міністрів України прийняти постанову щодо врегулювання порядку та строків виплати недоплаченої щорічної разової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни усіх груп у 2018 році.

Відповідно до частин першої ( N 2747-IV), другої статті 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивачів є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 6 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 264 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5).

Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6).

Позивач - ОСОБА_3 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7).

Позивач - ОСОБА_4 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_4; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

 

Головуючий, суддя

О. М. Чудак

Судді:

К. С. Пащенко

 

Т. І. Шейко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали