Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2018 року N 860

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

31.10.2019 р.

Справа N 640/2326/19

 

Адміністративне провадження N К/9901/24760/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О. О., суддів: Калашнікової О. В., Яковенка М. М., розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції справу N 640/2326/19 за позовом Нотаріальної палати України до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною та нечинною постанови (Постанова N 860), провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (Постанова N 640/2326/19) (колегія суддів: головуючий суддя: Собківа Я. М., судді: Сорочка Є. О., Федотова І. В.), установив:

I. Суть спору

1. Нотаріальна палата України (далі - позивач, заявник) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просила:

1.1.- визнати протиправною та нечинною постанову КМУ "Про реалізацію експериментального проекту у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 24 жовтня 2018 року N 860 (Постанова N 860), якою затверджений Порядок реалізації експериментального проекту з організації визначення професійної компетентності осіб, які мають намір здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та/або державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

1.2. - визнати протиправним та нечинним абзац 6 пункту 2 наказу Мін'юсту "Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" від 29 грудня 2018 року N 4146/5 (Наказ N 4146/5) в частині слів "в тому числі нотаріусу".

2. Також позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинити дію вказаного вище наказу Міністерства юстиції України.

2.1. В обґрунтування цієї заяви позивач посилається на ті обставини, що в разі не вжиття заходів забезпечення позову буде порушено ст. ст. 42, 43 Конституції України, а також ч. 1 ст. 8-1 Закону України "Про нотаріат", відповідно до якої Держава гарантує і забезпечує рівні умови доступу громадянам до зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в організації та здійсненні ними нотаріальної діяльності, а тому невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

II. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви.

3.1. Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції зазначив, що у ході розгляду поданої заяви судом не виявлено існування очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу та порушення ним прав, свобод або інтересів позивача, а також не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (Постанова N 640/2326/19) клопотання Нотаріальної палати України про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено.

4.1. Зупинено дію абзацу 6 пункту 2 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" від 29.12.2018 року N 4146/5 (Наказ N 4146/5) в частині слів "в тому числі нотаріусу" - до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

4.2. Задовольняючи цю заяву, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії абзацу 6 пункту 2 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" від 29.12.2018 року N 4146/5 (Наказ N 4146/5) в частині слів "в тому числі нотаріусу" може значно ускладнити ефективне поновлення порушених прав та інтересів як позивача, так і призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб.

4.3. Також суд зазначив, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам нотаріусів до ухвалення рішення в адміністративній справі, адже відповідна професійна діяльність є єдиним джерелом доходу нотаріусів, а в силу ч. 4 ст. 3 Закону України "Про нотаріат" він не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

III. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ці рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Вказує, що вважає необґрунтованим вжиття заходів забезпечення позову, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не мотивовані наявністю будь-яких фактичних обставин справи, не надано доказів існування тих фактів, якими позивач цю заяву обґрунтував. Також судом не зазначено в чому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в цій адміністративній справі, або з яких причин захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. На його думку, виконання позивачем функцій розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора на інших підприємствах не може слугувати достатньою та об'єктивною причиною, що підлягає врахуванню під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки спірним наказом його позбавлено права на здійснення такої діяльності в цілому. Вважає таке вжиття заходів забезпечення позову вирішенням справи по суті до початку судового розгляду, оскільки таким рішенням суд фактично надає оцінку законності акта відповідача як суб'єкта владних повноважень та виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 150 КАС України ( N 2747-IV).

5.2 Крім того, відповідач зауважує, що дія оскаржуваних актів поширюється на нотаріусів як державних реєстраторів, які здійснюють діяльність іншу ніж нотаріальну, що передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

5.3. Також зазначає, що ані Постанова N 860 (Постанова N 860), ані Наказ N 4146/5 (Наказ N 4146/5) не встановлюють жодних додаткових кваліфікаційних вимог до нотаріусів, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про нотаріат", адже будь-який нотаріус має безперешкодний і безумовний доступ до реєстрів.

6. Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

7. Наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2018 року N 4146/5 (Наказ N 4146/5), який було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2018 р. за N 1518/32970 "Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" було внесено зміни до актів Міністерства.

8. Порядок надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2015 року N 2586/5 (Порядок N 2586/5), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2015 року за N 1568/28013 після пункту 2 доповнено новим пунктом 2-1 (Порядок N 2586/5) такого змісту:

"2-1. Доступ до реєстрів користувачів, крім нотаріусів, надається відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту з організації визначення професійної компетентності осіб, які мають намір здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та/або державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2018 року N 860 (Постанова N 860), за умови подання такими користувачами сертифіката про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації.";

Даним нормативним актом друге речення абзацу третього пункту 6 (Порядок N 2586/5) викладено в такій редакції: "Відновлення доступу користувачу, у тому числі нотаріусу, здійснюється на наступний робочий день з дня спливу відповідного строку за умови надання таким користувачем сертифіката про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації, отриманого після прийняття Міністерством юстиції України, його територіальним органом рішення про тимчасове блокування доступу до відповідного реєстру."

9. Уважаючи вказаний а наказ відповідача протиправними, позивач звернувся у суд із даним позовом.

10. Також позивач подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії цього наказу (Порядок N 2586/5).

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. За приписами статті 11 КАС України ( N 2747-IV) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

15. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Міністерство юстиції України, зокрема, забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом.

16. Пунктом 7 частини 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема, забезпечення надання доступу до Єдиного державного реєстру державним реєстраторам, уповноваженим особам суб'єктів державної реєстрації прав, іншим суб'єктам відповідно до цього Закону та прийняття рішень про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом.

17. Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державним реєстратором є:

1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав;

2) нотаріус;

3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

18. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус.

19. За визначенням статті 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

20. Відповідно до статті 2 вищезазначеного Закону, державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.

21. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (частина 2 статті 2).

22. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про нотаріат", нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

23. Відповідно до частин 1 ( N 2747-IV), 3 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

24. Частиною 2 цієї статті ( N 2747-IV) передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

25. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції (частина 3 статті 150 ( N 2747-IV)).

VI. Позиція Верховного Суду

26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України ( N 2747-IV), а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

27. Суд апеляційної інстанції дійшли висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу відповідача.

28. Перевіряючи правильність висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд виходить з наступного.

29. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150 - 153 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

30. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

31. Верховний Суд наголошує, що зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

32. Водночас, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

33. У зв'язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

34. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

35. Підстави забезпечення позову передбачені частиною другою статті 150 КАС України ( N 2747-IV), а саме: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

36. Тому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.

37. Суд апеляційної інстанції під час розгляду заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову зазначив, що позивачем розпочате нотаріальне провадження щодо речових прав на нерухоме майно не може бути завершене реєстраційною дією у випадку блокування чи анулювання Міністерством юстиції України доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, бо нотаріус не може перевірити статус нерухомого майна. Крім того, слід враховувати, що відповідні реєстраційні дії не можуть бути здійснені іншими реєстраторами, адже відповідно до законодавства лише той нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію, має вчинити і реєстраційну дію, що випливає з неї.

38. Разом з тим, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного наказу Міністерства юстиції України, суд апеляційної інстанції не встановив, в чому саме полягає очевидна небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

39. Водночас, неможливість виконання позивачем повноважень, а також інші доводи позивача, що були взяті до уваги судом апеляційної інстанції при вирішенні питання наявності підстав для забезпечення цього позову, не стосуються предмету розгляду даної справи, виходять за межі правового дослідження обставин цієї справи.

40. Колегія суддів зазначає, що оспорюваним актом не передбачено кваліфікаційних вимог для осіб, якими здійснюється державна реєстрація, натомість, передбачено встановлення процедури підтвердження відповідності вимогам, після анулювання доступу до реєстру, тобто після виникнення обставин, якими така відповідність поставлена під сумнів.

41. Як убачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Нотаріальна палата України не надала жодних доказів, які б підтверджували очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів позивача.

42. Крім того, зазначаючи про нібито очевидність порушення прав позивача, суд апеляційної інстанції посилається на те, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу Нотаріальна палата України позбавлена можливості отримувати дохід від здійснення своєї професійної (нотаріальної діяльності) при тому, що позивач є некомерційною недержавною професійною організацією та ніяким чином не здійснює ніяку нотаріальну діяльність.

43. Також, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивачем до заяви про забезпечення позову не було надано доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовував цю заяву.

44. Обґрунтовуючи ухвалу про забезпечення позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про очевидність протиправності оскаржуваної Постанови КМУ (Постанова N 860).

45. Проте, у цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного нормативно- правового акту може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.

46. До подібних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 по справі N 826/16509/18.

47. Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі N 800/521/17 (Постанова N 11-114заі18, 800/521/17) зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

48. Колегія суддів зазначає, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України ( N 2747-IV), порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

49. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

50. Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача.

51. Вказані обставини залишені поза увагою судом апеляційної інстанції.

52. Вищезазначене в сукупності дає підстави для висновку, що викладені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

53. Однак, суд апеляційної інстанцій допустив порушення цих норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

54. Відповідно до частини першої статті 352 КАС ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

55. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпечені позову відповідає вимогам закону й суд апеляційної інстанції скасував її помилково.

VII. Судові витрати

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

57. Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 351 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Верховний Суд постановив:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (Постанова N 640/2326/19) скасувати.

3. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року залишити в силі.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

О. О. Шишов

Судді:

О. В. Калашнікова

 

М. М. Яковенко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали