ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

18.12.2018 р.

Справа N 826/13416/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Мельничука В. П., Земляної Г. В., за участю: секретаря - Левченка А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_4, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною та скасування постанови, встановив:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про: скасування, визнання протиправною, незаконною, нечинною, недійсною, такою, що втратила чинність, такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Конституції України, Цивільному кодексу України, Цивільному процесуальному кодексу України, Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), рішенням Конституційного Суду України, постановам Пленумів Верховного Суду України, постановам Верховного Суду України, Загальній декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські і політичні права 1966 року, рішенням Європейського суду з прав людини, іншим нормам законодавства та нормативно-правовим актам, - постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 N 300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 300).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтами подано апеляційні скарги з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в яких:

- ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять: скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а також винести судове рішення, яким виявити недостатню правову урегульованість відповідних публічно-правових відносин, що може потягнути за собою порушення прав та інтересів невизначеного кола осіб, та зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт, визначити відповідачу відповідний строк на виконання такого рішення;

- ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апелянтів обґрунтовані тим, що Постанова N 300 від 26.04.2017 (Постанова N 300) є протиправною, яка прийнята Кабінетом Міністрів України з використанням повноваження не з метою, з якою це повноваження надано, а її положення містять дискримінаційні норми і суперечать вимогам національного та міжнародного законодавства, порушують права малозабезпечених громадян на отримання субсидії.

ОСОБА_2 в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, та винести обґрунтоване рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

ОСОБА_4 та представник Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до судового засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, що не заважає розгляду справи за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, листом від 02.07.2018 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило ОСОБА_2 (щодо непризначеної йому у травні 2017 року субсидії) про наявність інформації, отриманої від ТОВ "Водоканал-Сервіс" щодо існування станом на 01.05.2017 заборгованості позивача по оплаті за надані послуги в розмірі 40724,51 грн. З посиланням на положення Постанови N 300 (Постанова N 300), Управління вказало ОСОБА_2 на те, що йому необхідно було в двомісячний термін документально підтвердити про сплату заборгованості, надати копію договору про реструктуризацію або надати рішення про оскарження наявної заборгованості в судовому порядку. Оскільки ОСОБА_2 не звернувся до Управління з інформацією про погашення заборгованості в визначений законодавством термін, субсидія йому не призначена.

З огляду на вказане, позивачі, зокрема, вважаючи, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 N 300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 300) порушуються їхні права, звернулись з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з 27.04.2018 постанова Кабінету Міністрів України N 848 від 21 жовтня 1995 року не містить тих положень (абзац 11 пункту 14 в редакції цієї ж постанови станом на день звернення позивачів до суду з даним позовом), застосування яких спричинило порушення прав позивачів у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, 21.10.95 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова N 848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива", якою затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива (далі по тексту - Положення). Даним Положенням визначаються умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

В період з 21.10.95 по 13.09.2017 до вказаної постанови, і як наслідок до Положення, неодноразово вносилися зміни.

Суд першої інстанції вірно вказав, що на день звернення позивачів до суду з даним позовом постанова Кабінету Міністрів України, як і Положення були чинними у редакції від 13.09.2017, яка діяла з 03 жовтня 2017 року.

Згідно з пунктом 2 Положення (в редакції станом на час звернення з позовом до суду), право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках), в частині оплати ними користування житлом; утримання житла; управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) (абзац перший пункту 3 Положення).

Пунктом 4 Положення встановлено, що субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу. У разі призначення субсидії пільги з оплати житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу особам, які зареєстровані (фактично проживають) у житловому приміщенні (будинку), у період її отримання не нараховуються. Інформація про зазначених осіб подається підприємствам - виробникам/виконавцям житлово-комунальних послуг та вноситься до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Соціальні норми житла та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами встановлюються Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках за рахунок коштів, передбачених для надання субсидій, виходячи з конкретних обставин субсидії можуть призначатися структурними підрозділами з питань соціального захисту населення непрацездатним особам, які проживають самі, на понаднормову площу житла за рішеннями районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад або комісій, які ними утворюються. Рішення про призначення (непризначення) субсидій у таких випадках приймається на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і переглядається у разі зміни складу осіб, зареєстрованих у такому приміщенні, працевлаштування таких осіб або виникнення в них інших джерел доходів. Положення про комісії затверджують органи, які їх утворили. Норми забезпечення населення скрапленим газом, твердим та рідким пічним побутовим паливом, згідно з якими призначаються субсидії, визначаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Перелік обставин, за наявності яких субсидія не призначається, викладений у пункті 5 Положення.

Абзацом 11 пункту 14 Положення у редакції, що діяла до набрання чинності змін, внесених Постановою N 300 (Постанова N 300), було встановлено, що якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами не перевищує обсягу визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу протягом опалювального сезону, субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на наступний період на підставі звернення громадянина.

Згідно відповіді Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві від 02.11.2018 N 100/06-7001, субсидія призначена ОСОБА_2 з травня 2017 року на підставі положень Постанови N 300 (Постанова N 300), у зв'язку з наявністю станом на 01.05.2017 заборгованості позивача по оплаті за надані послуги.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України N 300 від 26.04.2017 (Постанова N 300) були затверджені зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Абзац 11 пункту 14 Положення Постановою N 300 (Постанова N 300) було замінено абзацами такого змісту: "Після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді (крім орендарів житлового приміщення, осіб, яким субсидія була призначена за зареєстрованим місцем перебування, та осіб, які звертаються за субсидією на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива). Для цього структурні підрозділи з питань соціального захисту населення збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення, без звернення громадян і протягом десяти днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення (непризначення) субсидії та інформують про прийняте рішення громадян. У разі отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг субсидія на наступний строк не призначається, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує особу. Якщо протягом двох місяців з дати інформування про непризначення субсидії на наступний строк громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору про її реструктуризацію, субсидія призначається з дати закінчення дії попередньої субсидії, в іншому випадку - з місяця, в якому громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору. Зазначений строк може бути продовжений на підставі рішення районної, районної у містах Києві і Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її створення) ради або комісії, яка ними утворюється, за наявності поважних причин.

Якщо отримати інформацію про доходи, необхідну для проведення автоматичного розрахунку субсидії, неможливо внаслідок помилки, виявленої в персональних даних особи під час обміну інформацією, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє особу про необхідність виправлення помилки і проводить розрахунок субсидії протягом десяти днів після подання особою оновлених даних та отримання інформації про доходи.".

В частині доводів апеляційних скарг щодо протиправності оскаржуваного рішення та наявності порушених прав апелянтів, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно вказав на те, що на розгляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини перебувала низка звернень громадян щодо незаконності та у зв'язку з цим необхідності перегляду окремих пунктів Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива (зокрема і пункту 14), унаслідок дії яких громадяни втрачають право на отримання житлової субсидії у разі наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Наведене зумовило звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Міністерства соціальної політики України, що є розробником проектів запропонованих змін, з листом від 25 жовтня 2017 року за N 8-2384/17-87.

У своєму зверненні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вказує на необґрунтованість впровадженого підходу, за яким у інформації від організацій - надавачів житлово-комунальних послуг про наявність заборгованості хоча б з однієї послуги субсидія не призначається на всі види послуг, а відтак і на необхідність впровадження такого порядку, за якого рішення щодо відмови у призначенні субсидії на наступний строк чи припинення виплати раніше призначеної субсидії має стосуватись лише того виду житлово-комунальних послуг, з якого утворилася заборгованість.

Крім того, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини акцентується увага Мінсоцполітики на необґрунтованості впровадження різних підходів (в частині врахування інформації про період виникнення заборгованості) до вирішення питання призначення субсидії (залежно від того чи є це автоматичним призначенням субсидії на наступний строк; новим, за зверненням особи, призначенням; поновленням раніше призначеної субсидії у разі її припинення тощо) при наявності однієї і тієї ж обставини - факту заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

Також, Уповноваженим вказано на необґрунтованість підходу щодо відмови у призначенні субсидії за наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, що утворилася за інші періоди, ніж періоди отримання субсидії, у т. ч. й за періоди, що перевищують терміни позовної давності, для стягнення якої немає правових підстав навіть у судовому порядку.

При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наголосив на тому, що чинним законодавством у сфері надання житлово-комунальних послуг вже передбачена відповідальність споживачів послуг за несплату їх вартості і впровадження державою додаткової відповідальності за це у вигляді ненадання субсидії, особливо за наявності заборгованості, що утворилася виключно за - інші, ніж періоди отримання субсидії, виключно за інші періоди, ніж періоди отримання субсидії, є надмірною, та є недопустимим в умовах низького рівня життя населення.

Підходи щодо врахування факту наявності заборгованості за періоди, що перевищують термін три роки визначається Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як неправомірні, оскільки частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до частини четвертої статті 267 вказаного Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наведені підходи до призначення субсидій, за висновком Уповноваженого несуть у собі надмірні негативні наслідки для прав, свобод та інтересів громадян, та впроваджені з порушенням правових принципів розсудливості та пропорційності (без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів людини і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення (дія).

Крім того, як при розгляді питання автоматичного (без звернення особи) призначення субсидії на наступний період, так і при припиненні раніше призначеної субсидії за поданням підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг органами соціального захисту населення враховується інформація цих підприємств лише щодо факту наявності простроченої понад два місяці заборгованості з оплати послуг (тобто незалежно від часу її виникнення), терміну ж, за який виникла заборгованість, у відповідних поданнях згаданих підприємств не зазначається. Наведена ситуація призводить до порушення прав громадян на отримання субсидії, оскільки органами соціального захисту населення не у повній досліджується достатність правових підстав для відмови у призначенні субсидії.

Наведені висновки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стали підставою для його звернення до Міністерства соціальної політики України з даним листом із проханням, крім іншого, розглянути питання щодо можливості їх вирішення в межах чинного законодавства з розробленням Міністерством методичних рекомендацій органам соціального захисту населення стосовно застосування законодавства про призначення субсидії у таких випадках, в іншому ж разі - щодо їх законодавчого врегулювання, а також розглянути наведені аргументи щодо необґрунтованості передбачених Положенням окреслених вище підходів до призначення субсидії щодо їх врегулювання, у т. ч. й на законодавчому рівні.

Отже, положення оскаржуваної Постанови N 300 (Постанова N 300) в частині внесення змін до Положення, зокрема, зміст абзацу 11 пункту 14 в редакції цієї Постанови, засвідчує недосконалість даної норми, застосування якої, без додаткового правового врегулювання питання щодо умов для самостійного здійснення структурними підрозділами з питань соціального захисту населення розрахунку субсидії для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді на наступний період після закінчення строку отримання субсидії, призвело до численних звернень громадян до суду щодо неправомірних дій територіальних управлінь соціального захисту населення.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ч. 3 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

В контексті наведеного, слід зауважити, що процесуальними положеннями КАС України ( N 2747-IV) не передбачено можливість оскарження нормативно-правових актів, які втратили чинність, що свідчить про необґрунтованість вимог позивачів.

Водночас, в межах даного спору оскаржується Постанова N 300 (Постанова N 300), якою внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України, зокрема і до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.95 N 848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.97 N 1050).

При цьому, Кабінет Міністрів України, реалізуючи свої повноваження як суб'єкт правотворчості при встановлені порядку призначення та надання житлових субсидій, своєю постановою від 27.04.2018 N 329 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1022" (Постанова N 329), Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року N 848 виклав в іншій редакції.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що редакція Положення від 27.04.2018 визначає нові умови призначення та порядку надання громадянам житлових субсидій, які відмінні від оскаржуваних.

Відтак, суд першої інстанції вірно зауважив, що пункт 14 Положення про порядок призначення житлових субсидій викладено у редакції, яка вже не містить тих положень, що оскаржуються позивачами у даній адміністративній справі. Отже, з 27.04.2018 постанова Кабінету Міністрів України N 848 від 21 жовтня 1995 року не містить тих положень (абзац 11 пункту 14 в редакції цієї ж постанови (Постанова N 329) станом на день звернення позивачів до суду з даним позовом), застосування яких спричинило порушення прав позивачів у спірних правовідносинах.

Наведене спростовує доводи апелянта ОСОБА_4 що оскаржувана Постанова N 300 (Постанова N 300) підлягає скасуванню з тих підстав, що про визнання її такою, що втратила чинність Кабінетом Міністрів України не зазначено у постанові від 27.04.2018 (Постанова N 329).

Також колегія суддів критично оцінює посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що при наявності права на субсидію субсидія не призначається, оскільки вказані доводи не стосуються предмету спору в силу того, що в межах справи досліджується правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 N 300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 300) та наявність підстав для її скасування.

Враховуючи все викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що виходячи з меж заявлених позовних вимог і аналізу положень чинного законодавства, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянтів щодо допущення порушення Кабінетом Міністрів України при прийнятті оскаржуваної постанови, та порушення прав останніх вказаним підзаконним актом, позаяк враховуючи факт втрати чинності останнього, такі посилання не свідчать про наявність обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, апелянтами належно не обґрунтовано яким чином задоволення вимог про скасування, визнання протиправною, незаконною, нечинною, недійсною, такою, що втратила чинність, такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Конституції України, Цивільному кодексу України, Цивільному процесуальному кодексу України, Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), рішенням Конституційного Суду України, постановам Пленумів Верховного Суду України, постановам Верховного Суду України, Загальній декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські і політичні права 1966 року, рішенням Європейського суду з прав людини, іншим нормам законодавства та нормативно-правовим актам, - постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 N 300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 300), забезпечить поновлення порушених прав та інтересів позивачів в межах вказаних правовідносин.

Приписами ч. ч. 1 ( N 2747-IV), 2 ст. 5 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В частині вимог апелянтів щодо винесення судового рішення, яким слід виявити недостатню правову урегульованість відповідних публічно-правових відносин, що може потягнути за собою порушення прав та інтересів невизначеного кола осіб, та зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт, то в контексті положень ст. 5 КАС України ( N 2747-IV) та характеру спірних правовідносин, такі вимоги не можуть бути задоволені.

Стосовно інших посилань апеляційних скарг, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року (Рішення), заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України ( N 2747-IV), за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 311 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 26.12.2018)

 

Головуючий, суддя

Ю. А. Ісаєнко

Суддя

Г. В. Земляна

Суддя

В. П. Мельничук




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали