Додаткова копія: Про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 300

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

05.08.2019 р.

Справа N 826/13416/17

 

Адміністративні провадження N К/9901/3778/19,

 

N К/9901/11088/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді - Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_3, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправною та скасування постанови, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) (головуючий суддя Добрівська Н. А., судді: Кузьменко А. І., Маруліна Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (Постанова N 826/13416/17) (головуючий суддя Ісаєнко Ю. А., судді: Мельничук В. П., Земляна Г. В.), встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), треті особи: ОСОБА_3, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН), в якому просили: скасувати, визнати протиправною, незаконною, нечинною, недійсною, такою, що втратила чинність, такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Конституції України, Цивільному кодексу України, Цивільному процесуальному кодексу України, Закону України від 27.02.2017 N 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" ( ) (далі - Закон N 794-VII в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), рішенням Конституційного Суду України, постановам Пленумів Верховного Суду України, постановам Верховного Суду України, Загальній декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські і політичні права 1966 року, рішенням Європейського суду з прав людини, іншим нормам законодавства та нормативно-правовим актам, - постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 300) (далі по тексту - Постанова КМУ N 300, спірна, оскаржувана постанова).

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивачі зазначали, що внесені Постановою КМУ N 300 (Постанова N 300) зміни у абзац одинадцятий пункту 14 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.95 N 848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" (далі - Положення N 848) фактично позбавлено громадян, в тому числі й заявників позову, права на отримання субсидій з оплати житлово-комунальних послуг за наявності боргу, без урахування того, що такий борг може бути невизнаним, оскарженим та навіть скасованим у судовому порядку. На переконання позивачів, оскаржувана Постанова N 300, якою встановлюється новий порядок призначення субсидій без заяви громадянина, наділяє структурні підрозділи з питань соціального захисту населення правом приймати рішення про припинення нарахування субсидії на підставі інформації щодо наявності заборгованості не з'ясовуючи, при цьому, питання (не збираються відповідні докази, не встановлюються обставини, тощо) щодо підстав виникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг, узгодженість такої заборгованості, або, навіть того, чи не спростована вона у судовому порядку. Наведене, на думку позивачів, засвідчує, що Постанова КМУ N 300 порушує гарантовані нормами міжнародного права та національним законодавством права людини на соціальний захист, зокрема, і заявників, яким, до того ж, з 01.11.2006 встановлена третя група інвалідності, а розмір їх пенсії, з урахуванням витрат на лікування та на задоволення соціально-побутових потреб, засвідчує їх важкий майновий стан.

Третя особа - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала і просила його задовольнити, наполягаючи на протиправності спірної постанови Уряду, яка, на її думку, прийнята з використанням повноваження не з метою, з якою це повноваження надано, при цьому, наполягала, що положення вказаного нормативно - правового акту мають дискримінаційний характер і суперечать вимогам законодавства, порушують права малозабезпечених громадян на отримання субсидії.

Також, ОСОБА_3 просила суд врахувати позицію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо оскаржуваних положень постанови КМУ N 300 (Постанова N 300), висловлену у листі від 23.03.2018 N 811/7-Н312601.18-1/20-153 (далі - лист Уповноваженої ВРУ з прав людини).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (Постанова N 826/13416/17), відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірна постанова КМУ прийнята у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом N 794-VII ( ), Законом України від 24.06.2004 N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV) й у спосіб, передбачений наведеними актами законодавства, а також з дотриманням процедури, встановленої Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 р. N 1156 (Постанова N 1156), далі - Регламент КМУ). Водночас, суди зазначали, що обраний позивачами спосіб судового захисту не забезпечить поновлення порушеного, на їх думку, права на отримання житлової субсидії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із наведеними вище судовими рішеннями, позивачі та третя особа - ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять їх скасувати та задовольнити позов.

Повторюючи аргументи, викладені у заявах по суті, поданих до судів першої та апеляційної інстанцій, скаржники вказували на те, що суди, вирішуючи цей спір, не врахували усіх обставин справи і не дослідили докази, які мають значення, не надали їм, а також доводам учасників справи, належної правової оцінки, не навели обґрунтованих мотивів відсутності підстав для задоволення позову, відтак ухвалили судові рішення, які не відповідають критеріям законності і обґрунтованості.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (Постанова N 826/13416/17), яка протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2019 передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача - Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2019 відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалені у цій справі судові рішення.

В подальшому, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ці самі судові рішення, яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.04.2019 передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача - Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2019 зазначену касаційну скаргу було залишено без руху у зв'язку з пропуском строку касаційного оскарження й визнання підстав, вказаних скаржниками для поновлення строку, неповажними, а також з огляду на невиконання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України) щодо оформлення касаційної скарги.

У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, протоколів від 24.05.2019 про повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про передачу судової справи раніше визначеному складу суду, касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача - Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено провести попередній розгляд справи 30.07.2019.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення, оскільки вважає, що такі ухвалені відповідно до закону, а тому підстави для їх скасування відсутні. Зазначає, що спірна постанова КМУ прийнята відповідачем з дотриманням встановленої законодавством процедури, відповідає закону, не порушує прав позивачів і не обмежує їх, а лише встановлює порядок надання житлової субсидії громадянам, які її потребують. При цьому, вказує, що прийняття КМУ постанов з питань, які віднесені до його компетенції, є дискреційними повноваженнями Уряду.

Позивачі, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, повністю підтримали викладені у ній доводи і вимоги й просили її задовольнити.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом УПСЗН від 02.07.2018 (щодо непризначеної йому у травні 2017 року субсидії) ОСОБА_1 повідомлено про наявність інформації, отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" про існування, станом на 01.05.2017, заборгованості позивача по оплаті за надані послуги в розмірі 40724,51 гривень з посиланням на положення Постанови КМУ N 300 (Постанова N 300).

Управління запропонувало ОСОБА_1 в двомісячний термін документально підтвердити сплату заборгованості, надати копію договору про реструктуризацію або надати рішення про оскарження наявної заборгованості в судовому порядку.

Оскільки ОСОБА_1 не звернувся до УПСЗН з інформацією про погашення заборгованості у визначений законодавством термін, субсидія йому не призначена.

З огляду на вказане, позивачі, зокрема, вважаючи, що постановою КМУ N 300 (Постанова N 300) порушуються їхні права, звернулись з даним позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України (частина перша) встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

За приписами пунктів 1, 3, 10 статті 116 Основного Закону Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина перша статті 117 Конституції України).

Окрім цього, частиною другою статті 120 Конституції України визначено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Наведеним правовим нормам Конституції України кореспондують положення Закону N 794-VII ( ), зокрема, частина перша статті 1 ( ), пункт перший статті 2 вказаного Закону ( ), якими визначено правовий статус Уряду України, його основні завдання.

Принципи діяльності Кабінету Міністрів України наведені у статті 3 Закону N 794-VII ( ), частина перша ( ) якої встановлює, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Статтею 4 вказаного Закону ( ) визначені правові засади діяльності Кабінету Міністрів України, який, за змістом частини першої цієї статті ( ), у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом ( ), іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Частинами другою, третьою цієї ж правової норми Закону N 794-VII ( ) передбачено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України врегульовані статтею 19 Закону N 794-VII ( ), частина перша якої вказує, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Основні повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, встановлює стаття 20 Закону N 794-VII ( ), за змістом пункту 2 частини першої ( ) якого, Кабінет Міністрів України, окрім іншого: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Питання правового статусу Прем'єр-міністра України, обсяг його повноважень, унормовано статтею 42 Закону N 794-VII ( ), пунктом 7 частини першої ( ) якої встановлено, що Прем'єр-міністр України підписує, зокрема, акти Кабінету Міністрів України, якими, у розумінні приписів статті 49 цього ж Закону (частина перша) ( ), є видані на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, обов'язкові для виконання постанови, які підписує Прем'єр-міністр України.

В свою чергу, частиною восьмою цієї статті передбачена можливість оскарження до суду в порядку та у випадках, установлених законом, актів Кабінету Міністрів України.

Наведені законодавчі приписи знайшли своє відображення й у Регламенті КМУ, який, крім того, встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.

В той же час, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень встановлені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України ( N 2747-IV)), й правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина друга цієї статті КАС України ( N 2747-IV)).

Предметом судового розгляду, у межах даного спору, є законність постанови Уряду N 300 (Постанова N 300), якою, в тому числі, у пункті 14 Положення N 848 абзац одинадцятий замінено абзацами такого змісту: "Після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді (крім орендарів житлового приміщення, осіб, яким субсидія була призначена за зареєстрованим місцем перебування, та осіб, які звертаються за субсидією на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива). Для цього структурні підрозділи з питань соціального захисту населення збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення, без звернення громадян і протягом десяти днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення (непризначення) субсидії та інформують про прийняте рішення громадян. У разі отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг субсидія на наступний строк не призначається, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує особу. Якщо протягом двох місяців з дати інформування про непризначення субсидії на наступний строк громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору про її реструктуризацію, субсидія призначається з дати закінчення дії попередньої субсидії, в іншому випадку - з місяця, в якому громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору. Зазначений строк може бути продовжений на підставі рішення районної, районної у містах Києві і Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її створення) ради або комісії, яка ними утворюється, за наявності поважних причин.

Якщо отримати інформацію про доходи, необхідну для проведення автоматичного розрахунку субсидії, неможливо внаслідок помилки, виявленої в персональних даних особи під час обміну інформацією, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє особу про необхідність виправлення помилки і проводить розрахунок субсидії протягом десяти днів після подання особою оновлених даних та отримання інформації про доходи.".

Положення N 848 визначає умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (абзац перший пункту 1 цього Положення).

Зазначене положення затверджено на виконання вимог абзацу другого пункту 2 частини третьої статті 32 Закону N 1875-IV, якою законодавець делегував Уряду України повноваження встановлювати порядок призначення та надання житлових субсидій.

Таким чином, видання Кабінетом Міністрів України спірної постанови узгоджується з обсягом встановлених Конституцією і законами України повноважень, а вирішені нею питання належать до його компетенції.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи цей спір, не встановили наявності будь-яких порушень відповідачем вимог Закону N 794-VII ( ) і Регламенту КМУ щодо процедури, порядку погодження і видачі спірної постанови КМУ N 300 (Постанова N 300).

Натомість, спірна постанова відповідача, як правильно зазначили суди, не скасовує і не звужує обсяг права позивачів на отримання житлової субсидії, а лише встановлює порядок її призначення.

Незгода ж позивачів з постановою КМУ N 300 (Постанова N 300) фактично зводиться до захисту порушеного, на їхню думку, права на отримання житлової субсидії, яка не призначена органом з питань соціального захисту населення з огляду на отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачами способу захисту, слід зважати на його ефективність. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права.

У розрізі обставин цієї справи, обраний позивачами спосіб судового захисту не є ефективним, оскільки не здатен забезпечити відновлення порушеного, на їх думку, права на отримання житлової субсидії, позаяк рішення щодо непризначення останньої прийнято безпосередньо органом з питань соціального захисту населення, й визнання судом спірного нормативно-правового акта КМУ протиправним та нечинним не призведе до змін у правовідносинах, які виникли між скаржниками та названим вище органом й, до того ж, є динамічними, існували певний проміжок часу, який минув.

Судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка й посиланням третьої особи - ОСОБА_3, які підтримані позивачами у судовому засіданні, на лист Уповноваженої ВРУ з прав людини, який, як правильно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, вказує на недосконалий механізм правого регулювання відносин у сфері надання громадянам житлової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг, який потребує доопрацювання на законодавчому і урядовому рівнях, однак, поряд із цим, не свідчить про незаконність спірної постанови КМУ і не стверджує про наявність достатніх підстав для висновку щодо її незаконності.

Доводи ж скаржників стосовно того, що спірна постанова КМУ не узгоджується з вимогами статей 3, 24, 48 Конституції України обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, оскільки, в силу встановлених процесуальним законом особливостей розгляду справ стосовно оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, адміністративні суди не наділені повноваженнями вирішувати питання конституційності, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України.

В контексті наведеного, враховуючи встановлені у межах цієї справи обставини і обсяг досліджених у судовому засіданні доказів, зібраних на їх підтвердження, з урахуванням зазначених приписів законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, правильно застосували норми матеріального і не допустили порушень норм матеріального права, оскільки під час вирішення спору не встановлено невідповідності оскаржуваних позивачами положень постанови КМУ N 300 (Постанова N 300) зазначеним у частині другій статті 2 КАС України ( N 2747-IV) критеріям.

Не спростовують таких висновків й доводи касаційних скарг, а відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

За правилами частини першої статті 350 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 344 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 КАС України ( N 2747-IV), Суд постановив:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (Рішення N 826/13416/17) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (Постанова N 826/13416/17) - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді Верховного Суду:

С. Г. Стеценко

 

А. І. Рибачук

 

Л. В. Тацій




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали