Додаткова копія: Про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України N 649 від 22.08.2018 року

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

29.08.2019 р.

Справа N 826/15616/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А. Б., суддів Лічевецького І. О., Степанюка А. Г., при секретарі судового засідання Горяіновій Н. В., за участю представників сторін: від позивача ОСОБА_1, від третьої особи Н. А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2019 року (Рішення N 826/15616/18) у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Пенсійний фонд України про визнання протиправною та скасування постанови N 649 від 22.08.2018 року (Постанова N 649), встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 з позовом до Кабінету Міністрів України, відповідно до змісту якого просив визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України N 649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (Постанова N 649).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2019 року (Рішення N 826/15616/18) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України прийнята всупереч Конституційного принципу обов'язковості судового рішення та вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Закон N 4901-VI), наділяючи при цьому посадових осіб Пенсійного фонду України повноваженнями щодо виконання судових рішень на власний розсуд.

Наголошує на помилковості висновку суду першої інстанції щодо відсутності права на звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки частина 2 статті 264 КАС України ( N 2747-IV) передбачає право оскарження нормативно-правового акта не тільки особами, щодо яких такий нормативно-правовий акт застосовано, а й особами, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У відзиві на апеляційну скаргу Пенсійний фонд України зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку із чим просить апеляційну скаргу відхилити.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 перебуває на обліку та отримує пенсію в Києво-Святошинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області.

22 серпня 2018 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова N 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (Постанова N 649), якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до вищенаведеного порядку та внесено зміни до бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 р. N 8 (Постанова N 8) (Офіційний вісник України, 2018 р., N 8, ст. 310).

Вважаючи положення постанови та порядку такими, що порушують права та законні інтереси, та вказуючи на їх прийняття всупереч нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова спрямована на визначення механізму для належного виконання судових рішень щодо пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і є частиною бюджетного законодавства. При цьому, надавши оцінку її змісту суд дійшов висновку, що вона видана Урядом в межах компетенції та у відповідності до Конституції та законів України. Окрім цього, судом констатовано відсутність належних, достовірних та достатніх доказів того, що оскаржуваною постановою порушено законні права та інтереси позивача.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 N 794-VII ( ).

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до частин першої ( ), другої ( ), четвертої статті 49 вказаного Закону ( ) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV), право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно з ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Із наведеним кореспондуються положення частини другої статті 124 Конституції України, якою визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

При цьому, колегією суддів враховується Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, у якому дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Як на підставу для визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України N 649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (Постанова N 649), позивач посилається на те, що відповідачем, з прийняттям даної постанови, створено умови для порушення прямої норми Конституції України про обов'язковість судового рішення та обов'язковість його виконання.

Сферою застосування даної постанови, як вірно зазначив суд першої інстанції, є правовідносини між управлінням Пенсійного фонду України та його територіальними підрозділами, зокрема, щодо змін бюджету для фінансування сум, що підлягають виплаті за рішенням суду.

Разом з тим, в межах даної справи не є спірним, що відносно позивача відсутні будь-які судові рішення, які перебували чи перебувають на виконанні в управлінні Пенсійного фонду України, в якому він перебуває на обліку.

Відтак, твердження позивача про те, що положення оскаржуваної постанови можуть призвести до порушення його прав, ґрунтуються на міркуваннях та припущеннях, оскільки він не є учасником правовідносин, які даний нормативно-правовий акт регулює.

По суті заявлених вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 280 від 23.07.2014 р. (Постанова N 280), визначає, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Одними із основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1 параграфа 32 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Частиною третьою статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, є порушенням бюджетного законодавства.

З метою забезпечення створення механізму виконання рішень судів з питань нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, для погашення існуючої заборгованості з їх виконання, Пенсійним фондом України розроблено відповідний проект постанови Уряду.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Уряд на основі та на виконання Конституції та законі України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти: постанови та розпорядження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 N 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (Постанова N 649) затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - Порядок), який визначив механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

Відповідно до пунктів 2 (Постанова N 649), 3 Порядку (Постанова N 649) боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Згідно з пунктом 4 Порядку (Постанова N 649) черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.

Відповідно до вищенаведеного, постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 N 20-1 (Порядок N 20-1) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за N 1189/32641) затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Пунктом 5 Порядку (Постанова N 649) визначено, що для підтвердження суми, що підлягає виплаті, орган Пенсійного фонду України, який визнано судом боржником, подає до Пенсійного фонду України наступні документи: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.

За змістом пунктів 6 (Постанова N 649), 7 Порядку (Постанова N 649), перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).

Комісія утворюється у складі не менше семи осіб. Персональний склад комісії, її голова, заступник голови та секретар затверджуються Головою правління Пенсійного фонду України.

Засідання комісії є правоможним за умови присутності на ньому не менше двох третин її складу і проводяться у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць.

Згідно пунктів 8 (Постанова N 649) та 9 Порядку (Постанова N 649) Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.

У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.

У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.

Рішення комісії приймаються відкритим голосуванням і вважаються прийнятими, якщо за них проголосували більшість присутніх на її засіданні членів.

Рішення оформляються протоколом, у якому за наявності підстав зазначаються пропозиції щодо перерахунку коштів на рахунок боржника. Протокол підписується всіма членами комісії і подається Голові правління Пенсійного фонду України, який не пізніше трьох робочих днів приймає рішення про виділення коштів.

Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику (п. 10 Порядку (Постанова N 649)).

Боржник у триденний строк повідомляє стягувачу про виділення коштів та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів у межах встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоду виплати пенсії зобов'язаний здійснити виплату стягувачу суми, що підлягає виплаті, у порядку, встановленому статтею 47 зазначеного Закону (п. 11 Порядку (Постанова N 649)).

Відповідно до частин першої та другої Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2018 N 280 "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" (Постанова N 280) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно зі статтею 116 Конституції України, статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Уряд здійснює внутрішню політику держави, заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, розробляє та виконує загальнодержавні програми з економічного та соціального розвитку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У Рішенні від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті перед усім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 3 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Крім того, Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (Рішення) (Заява N 29979/04), в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ", підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що спірна постанова Кабінету Міністрів України N 649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (Постанова N 649) прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України ( N 2747-IV) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегією суддів встановлено, що вони не спростовують зазначених вище висновків суду попередньої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України ( N 2747-IV) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242 - 245 ( N 2747-IV), 264 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 313 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2019 року (Рішення N 826/15616/18) - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 29.08.2019.

 

Головуючий, суддя

А. Б. Парінов

Судді:

І. О. Лічевецький

 

А. Г. Степанюк




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали