Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 N 409

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

28.10.2019 р.

N 826/381/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Чудак О. М., суддів: Пащенка К. С., Шейко Т. І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України Г. В. Б. про визнання протиправною та скасування постанови (Постанова N 409), встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України Г. В. Б. про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 N 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Постанова N 409).

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою звужено обсяг соціальних пільг та гарантій позивача передбачених Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", що, на його думку, порушує права та є підставою для її скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву з доданими документами, в якому висловлено прохання в задоволенні позовної заяви відмовити з огляду на її безпідставність.

В судові засідання позивач не прибув, уповноважених представників не направив, вказавши на складність прибуття через інвалідність.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечував, вказавши на безпідставність заявлених вимог.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (КАС України) та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ( N 2747-IV) ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.09.2013 (т. 1 а. с. 10), інвалідом війни III групи, що підтверджується довідкою серії МСЕ N 061582 (а. с. 10 (на звороті)).

Позивач внесений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги з урахуванням доходів, як учасник бойових дій, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області від 12.07.2016 N 1292.

З вищевикладеного вбачається, що позивач довів факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта та, відповідно, право його оскаржити до суду.

З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" Кабінет Міністрів України 06.08.2014 видав постанову N 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Постанова N 409).

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови (Постанова N 409) громадянам, які відповідно до законодавства мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг, установлено соціальну норму житла для оплати користування житлом/утримання житла - 21 кв. метр загальної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.

Разом із тим, позивач вказує, що прийняття даної постанови суперечить положенням Конституції України та чинному законодавству.

Перевіряючи наявність повноважень у відповідача при прийнятті даної постанови, а також надаючи оцінку її правомірності або протиправності суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 1 ( ), частини другої статті 3 ( ), частини першої статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У відповідності до частин першої ( ) та другої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) акти Кабінету Міністрів України нормативно правового характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно частини першої статті 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону ( ). Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

У статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" терміни вжито у таких значеннях: державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою: визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

Згідно статті 5 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

У частині першій статті 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів витрат на найм житла, управління житлом і оплату комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" до державних соціальних нормативів належать, зокрема, соціальна норма житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, з оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії громадянам.

Суд дослідив додані відповідачем до письмових заперечень копії матеріалів підготовки проекту оскаржуваної постанови, зокрема: пояснювальної записки до проекту; довідки про погодження проекту; висновок Міністерства юстиції України за результатом правової експертизи; витяги з протоколів, зокрема, протоколу від 06.08.2014 N 59 засідання Кабінету Міністрів України, на якому прийнято постанову Кабінету Міністрів України, та встановив, що виданню оскаржуваної постанови передувала процедура підготовки проекту постанови, яка відповідає вимогам статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ).

Так, проект оскаржуваної постанови розроблено Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, погоджено без зауважень Міністерством соціальної політики, Держпідприємництвом, Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, із зауваженнями, які в подальшому враховані, погоджений Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно з пунктами 1, 2 висновку Міністерства юстиції України від 26.08.2015 за результатами правової експертизи проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу силу.

Окрім того, Кабінет Міністрів України прийняв постанову у відповідності до вимог статті 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ).

Аналіз застосованих судом норм матеріального права свідчить, що Кабінет Міністрів України, видаючи постанову від 06.08.2014 N 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Постанова N 409), діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені у законах України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) та "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", з використанням повноваження на видання такого нормативно-правового акту з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги: 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Таким чином, цією нормою закону особам, які є учасниками бойових дій надана така пільга як 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб тільки в межах середніх норм споживання та яка нараховується на встановлену у законі площу житла.

Як зазначав суд раніше, у статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" вжито термін "соціальні норми і нормативи" - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються Кабінетом Міністрів України з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів витрат на найм житла, управління житлом і оплату комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло, що передбачено частиною першою статті 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

В той же час, позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" та в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Водночас, проект оскаржуваної постанови розроблений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та погоджено без зауважень відповідними заінтересованими органами.

У Рішенні від 02.03.99 N 2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України (Постанова N 280) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні від 07.07.89 у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини".

У рішенні від 17.10.86 у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У Рішенні від 02.11.2004 N 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 3 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 N 15-рп/2004).

Крім того, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (Рішення) (Заява N 29979/04), в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова видана Кабміном Міністрів України з дотриманням критеріїв визначених КАС України ( N 2747-IV) та з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Що ж стосується зазначення ОСОБА_1 у складі відповідачів Прем'єр-міністра України Г. В. Б. та власне формулювання вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України, з посиланням на те, що Г. В. Б. є відповідальною особою, яка очолює як виконавчий директор Кабінет Міністрів України за посадою "Прем'єр-міністр України" та формування вимог адміністративного позову до нього як посадової особи із заявленими до названої структури, яку він очолює вимогами, то суд зазначає про право позивача обґрунтовувати позов та відсутність будь-яких самостійних вимог до нього. Тобто, позиція ОСОБА_1 зводиться до відповідальності посадової особи за прийняті органом рішення, що в межах заявлених підстав, предмету позову та викладених вище правових висновків додаткової оцінки судом не передбачає.

Частинами першою ( N 2747-IV) та другою статті 77 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли Кабінетом Міністрів України належним чином наведені позивачем посилання спростовано, суд доходить висновку про відсутність необхідності захисту прав позивача в судовому порядку.

Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України ( N 2747-IV) у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 242 - 247 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 264 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України Г. В. Б. про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

Відповідач - Прем'єр-міністр України Г. В. Б. (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

 

Головуючий, суддя

О. М. Чудак

Суддя

К. С. Пащенко

Суддя

Т. І. Шейко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали