Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправною та скасування постанови Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 410

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

04.02.2020 р.

N 320/6771/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача - Келеберди В. І., суддів: Амельохіна В. В., Качура І. А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросталь ЛТД" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування постанови від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (Постанова N 410), встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросталь ЛТД" (далі - позивач, ТОВ "Агросталь ЛТД") звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ) з вимогами про визнання протиправним та скасування постанови Правління НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (Постанова N 410).

Позов обґрунтовано тим, що в період з 11 по 15 грудня 2017 року ГУ ДФС у Київській області проведено документальну, виїзну, позапланову перевірку з питань дотримання ТОВ "Агросталь ЛТД" вимог валютного законодавства України, за результатами складено Акт N 1026/10-36-14-11/40437494 від 22 грудня 2017 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення N 0000671411 від 10 січня 2018 року на суму 205705,04 грн. за порушення термінів проведення ЗЕД операції відповідно до контракту N 5 від 16 грудня 2016 року, укладеного між товариством та його постачальником - Канадською компанією "Agrosteel Technologies".

Не погоджуючись із висновками Акта від 22 грудня 2017 року та винесеним податковим повідомленням-рішенням від 10 січня 2018 року, позивач вважає, що до виникнення порушень строків валютних розрахунків, виявлених ГУ ДФС у Київській області, призвело прийняття НБУ оскаржуваної постанови від 13 грудня 2016 року N 410 (Постанова N 410), якою установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачених статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Позивач вважає оскаржувану постанову такою, що обмежує права суб'єктів господарської діяльності, оскільки виконання Контракту від N 5 від 16 грудня 2016 року відбувалося безпосередньо у представника виробника - Канадської компанії "Agrosteel Technologies", на його обладнанні, завод якого знаходиться на території Бразилії, тому вкластися у межі 120 днів, визначених оскаржуваною постановою НБУ не виявляється за можливе.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року адміністративну справу N 320/6771/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросталь ЛТД" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування постанови від 13 грудня 2016 року N 410 (Постанова N 410) передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідно до частини першої статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року справу прийнято мною у своє провадження, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року позов залишено без руху для усунення позивачем недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року розгляд справи N 320/6771/18 продовжено після усунення позивачем недоліків позовної заяви.

Відповідачем 03 травня 2019 року подано відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувана постанова Правління НБУ N 410 від 13 грудня 2016 року (Постанова N 410) втратила чинність на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2019 року N 31 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів НБУ" (Постанова N 31), що набрала законної чинності 07 лютого 2019 року - з дня введення в дію Закону України "Про валюту і валютні операції" (Закон N 2473-VIII).

Позивачем 20 травня 2019 року подано відповідь на відзив, у якій товариство наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених ним у адміністративному позові.

У зв'язку зі змінами у графіку проведення судових засідань 16 та 22 травня 2019 року підготовче судове засідання у справі N 320/6771/18 не відбулося.

Відповідачем у свою чергу 27 травня 2019 року подані заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 13 червня 2019 року оголошено перерву та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року зобов'язано НБУ опублікувати оголошення про знаходження у провадженні суду справи про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ N 410 від 13 грудня 2016 року (Постанова N 410).

Підготовче засідання у справі закрито 04 липня 2019 року, призначено справу до судового розгляду у колегіальному складі суду.

Позивачем 30 липня 2019 року подані чергові заперечення на відзив відповідача, у яких товариство наполягає на задоволенні позову, оскільки звернулося до суду до втрати чинності оскаржуваною постановою.

Через відсутність колегіального складу суду судове засідання 01 серпня 2019 року не відбулося, та 03 вересня 2019 року, з урахуванням письмового клопотання представника позивача та згоди представника відповідача, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

У період з 11 по 15 грудня 2017 року ГУ ДФС у Київській області проведено документальну, виїзну, позапланову перевірку з питань дотримання ТОВ "Агросталь ЛТД" вимог валютного законодавства України, за результатами якої виявлені порушення статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та пункту 1 постанови Правління НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 (Постанова N 410), та складено Акт перевірки від 22 грудня 2017 року N 1026/10-36-14-11/40437494.

На підставі висновків Акта від 22 грудня 2017 року винесено податкове повідомлення-рішення N 0000671411 від 10 січня 2018 року на суму 205705,04 грн., з яким не згоден позивач та зазначає, що товариством здійснювалася зовнішньоекономічна діяльність, в рамках якої провадилися зовнішньоекономічні операції за Контрактом N 5 від 16 грудня 2016 року, укладеним з Канадською компанією "Agrosteel Technologies", з використанням устаткування заводу Канадської компанії, який знаходиться на території Бразилії.

У грудні 2016 року постачальнику перераховано 17673,50 американських доларів з простроченням на 84 дні, проте сума пені за зазначеною операцією на думку позивача складає 119167,05 грн., а не 205705,04 грн, як зазначено у податковому повідомленні-рішенні.

Позивач вважає, що ситуація із винесенням податкового повідомлення-рішення від 120 січня 2018 року сталася внаслідок існування постанови Правління НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (Постанова N 410), через що товариство фізично не мало змоги вкластися у межі 120 днів, визначених нею для розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів, передбачених статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про визнання зазначеної постанови НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 протиправною та її скасування.

Водночас відповідно до постанови Правління НБУ від 05 лютого 2019 року N 31 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 31) (далі - Постанова N 31), яка набрала законної чинності з 07 лютого 2019 року з введенням в дію Закону України "Про валюту і валютні операції" (Закон N 2473-VIII), оскаржувана постанова НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (Постанова N 410) втратила чинність.

Проте, позивач наполягає на визнанні оскаржуваної постанови НБУ протиправною та її скасуванні, оскільки вважає, що звернувся до суду під час її дії, тобто раніше за втрату нею чинності, внаслідок прийняття іншої постанови НБУ.

У цьому зв'язку суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" (тут та далі - Закон N 679-XIV в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (стаття 56 Закону N 679-XIV).

Повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю визначені статтею 44 Закону N 679-XIV, у якій зазначено, що НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль та має повноваження на видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93 у редакції на час виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07 лютого 2018 року) визначено, що Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

З огляду на наведені норми законодавства, чинного на час винесення оскаржуваної постанови Правління НБУ, повноваження в сфері валютного регулювання та валютного контролю Правління НБУ реалізовувало через видання постанов про врегулювання ситуації на валютному ринку України.

Як зазначено у преамбулі оскаржуваної постанови N 410 від 13 грудня 2016 року (Постанова N 410), постанова прийнята відповідно до статті 99 Конституції України, статті 387 Господарського кодексу України, статей 6, 7, 71, 15, 25, 30, 33, 44, 45, 55, 56 Закону України "Про Національний банк України", статей 66, 67 та глави II Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації" (Закон N 5073-VI), розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та з метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному ринку України, зокрема, його валютного сегменту.

Відповідно до статті 71 Закону України "Про Національний банк України" НБУ за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.

Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, необхідність прийняття постанови N 410 від 13 грудня 2016 року (Постанова N 410), якою встановлені тимчасові вимоги та обмеження щодо діяльності банків, обумовлена негативним впливом на банківську систему України макроекономічної ситуації в світі та в Україні, негативними тенденціями в розвитку світової економіки, наявності певних елементів ризику та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації, а також економічних проблем, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції на території України та появою у зв'язку з цим напруги на фінансовому ринку України.

Отже, оскаржувана постанова приймалася відповідачем з метою недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

НБУ має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення

перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

НБУ має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Таким чином, у сферу повноважень НБУ окрім іншого входить запровадження тимчасових строків розрахунків, відмінних від визначених законом.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) під час реєстрації змін до відомостей про Політичну партію "Прогрес", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що відповідач діяв добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) під час прийняття оскаржуваної постанови, яка у подальшому вставила чинність шляхом прийняття іншої постанови НБУ, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства України, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окрім того, як вже зазначав суд, оскаржувана постанова НБУ від 13 грудня 2016 року N 410 (Постанова N 410) втратила свою чинність відповідно до постанови Правління НБУ від 05 лютого 2019 року N 31 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (Постанова N 31), яка набрала законної чинності з 07 лютого 2019 року з введенням в дію Закону України "Про валюту і валютні операції" (Закон N 2473-VIII).

При цьому та обставина, що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом раніше за дату втрати чинності оскаржуваною постановою, не впливає на загальний результат розгляду справи, з урахуванням тих обґрунтувань, на які він посилається, як на підставу позову.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з частинами першою ( N 2747-IV) та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72 - 73 ( N 2747-IV), 76 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 243 - 246 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросталь ЛТД" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування постанови від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (Постанова N 410) - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросталь ЛТД", адреса: 09172, Київська область, Білоцерківський район, с. Томилівка, вул. Узинська, 8, код ЄДРПОУ 39794319, тел. +380962488686.

Відповідач: Національний банк України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, будинок 9, код ЄДРПОУ 00032106, тел. +380442533822, електронна пошта info@bank.gov.ua.

 

Суддя-доповідач

В. І. Келеберда

Судді:

В. В. Амельохін

 

І. А. Качур




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали