ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

08.02.2018 р.

N К/9901/9225/18,

 

N 760/3696/16-а 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу N 760/3696/16-а, за позовом ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону роти N 6 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Г. С. Г., третя особа - Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на постанову Солом'янського районного суду м. Києва, прийняту 16 травня 2016 року у складі: головуючого - У. В. В. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, постановлену 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Іваненко Т. В., суддів: Кузьменко Л. В., Франовської К. С., встановив:

22 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до інспектора Першого батальйону 6 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Г. С. Г., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серія ЕАА N 005164 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 13 лютого 2016 року, рухаючись у автомобілі марки "Volrswagen Touareg", він зупинився біля станції метро "Палац спорту" з метою висадки пасажира для подальшого проїзду в метро. Вказує, що не порушував встановлену у 10 м відстань від перехрестя, жодних замірів відповідачем не проведено. Крім того вказує на неналежним чином оформлену постанову про накладення адміністративного стягнення.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову серія ЕАА N 005164 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13 лютого 2016 року, винесену інспектором Першого батальйону 6 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Г. С. Г., про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 255 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили із відсутності належних доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Департамент патрульної поліції звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено доказів, що засвідчують наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, які надавалися на огляд суду представником відповідача.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав.

25 січня 2018 року касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову патрульної поліції на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто у попередньому розгляді із врахуванням положень, встановлених статтею 343 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення його до відповідальності ЕАА N 005154 за ч. 1 ст. 122 КУпАП за здійснення зупинки ближче 10 метрів від краю перехрестя, тобто порушення п. 15.9 ПДР України (а. с. 4) та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту "ґ" пункту 15.9 Правил дорожнього руху - зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Відповідно до частини 1 статті 122 КУпАП відповідальність настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено диск із відеоматеріалом, який підтверджує вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що диск, доданий до апеляційної скарги є пошкодженим та взагалі не відображується, а диск, поданий до суду першої інстанції не містить жодного відеозапису.

Крім того, суди дійшли висновку, що належним доказом доведення даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини. Проте жодних даних замірів суду відповідач не надав.

В суді першої інстанції представник третьої особи зазначив, що інспекторами не проводилась фіксація факту зупинки позивача ближче 10 метрів від краю перехрещувальної проїзної частини. Будь-які вимірювання такої відстані інспектором не проводились, відстань визначалась візуально.

Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо заперечує проти адміністративного позову.

За правилами статті 341 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, що діє на момент розгляду даної справи судом касаційної інстанції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи встановлені КАС України ( N 2747-IV) межі перегляду судом касаційної інстанції, а також ту обставину, що суди першої та апеляційної інстанції, переглядаючи докази, надані відповідачем на підтвердження своєї позиції, дійшли висновку про їх неналежність, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 350 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, постановив:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову патрульної поліції залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

Т. Г. Стрелець

Судді:

О. В. Білоус

 

І. Л. Желтобрюх




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали